Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.12.2023 року у справі №591/6947/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 591/6947/22

провадження № 61-10956св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Національної поліції в Сумській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції

в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року у складі судді Северинової А. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області про скасування акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, визнання недійсним та скасування запису в трудовій книжці.

Позов з урахуванням уточнень мотивований тим, що з 05 серпня 2021 року після закінчення Вищого музичного училища імені Бортнянського відповідно до наказу № 337 о/с позивачка прийнята на посаду артиста оркестру Головного управління Національної поліції України в Сумській області (далі - ГУНП

в Сумській області).

Після вторгнення рф на територію України в м. Суми проходили бойові дії.

24 лютого 2022 року керівник оркестру ОСОБА_2 надав усну вказівку всім членам оркестру не виходити на роботу, роз`їхатися або бути вдома до особливого розпорядження. Позивачка постійно знаходилася в м. Суми та була на зв`язку зі своїм керівництвом. 10 березня 2022 року вона повідомила, що планує виїжджати з м. Суми та цього ж дня виїхала другим «зеленим коридором» до Львова , а в подальшому - до Польщі. Весь час вона постійно спілкувалася зі своїм керівником ОСОБА_2 , а 10 березня 2022 року їй наполегливо пропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням. Звільнятися з оркестру вона не хотіла, бо мала намір продовжувати працювати. Після 10 березня ніяких повідомлень не надходило, вона чекала від керівника вказівки про вихід на роботу.

23 листопада 2022 року позивачка повернулася до м. Сум, а 24 листопада

2022 року при зверненні до відділу кадрів ГУНП в Сумській області дізналася про складання акта про її відсутність на робочому місці, згідно з яким її звільнено за прогул, та наказ про звільнення від 11 березня 2022 року № 92 о/с.

Вважала, що її відсутність на робочому місці зумовлена поважною причиною,

а саме активними бойовими діями та загрозою її життю, а тому звільнення її за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул є безпідставним та здійсненим з порушенням трудового законодавства. Крім того, незаконними діями відповідача їй було заподіяно моральної шкоди.

ОСОБА_1 просила скасувати акт про встановлення факту відсутності працівника ОСОБА_1 на робочому місці від 11 березня 2022 року

№ 15/82/01-2022; скасувати наказ ГУНП в Сумській області від 11 березня

2022 року № 92 о/с про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру ГУНП в Сумській області; стягнути з ГУНП в Сумській області на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період

з 12 березня 2022 року до 26 грудня 2022 року в розмірі 184 495,90 грн; стягнути з ГУНП в Сумській області на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн; визнати запис № 8 в трудовій книжці ОСОБА_1 від 11 березня 2022 року про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (на підставі наказу від 11 березня 2022 року № 92 о/с) недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року,

з урахуванням ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2023 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано наказ ГУНП в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру ГУНП в Сумській області.

Стягнено з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року до 26 грудня

2022 року в сумі 184 495,90 грн.

Стягнено з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

в сумі 2 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір

в сумі 39,70 грн.

Стягнено з ГУНП в Сумській області на користь держави судовий збір в сумі 1 984,80 грн.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що звільнення відповідачки за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ від 11 березня 2022 року № 62 о/с підлягає скасуванню, з поновленням позивачки на посаді артиста оркестру ГУНП

в Сумській області з 11 березня 2022 року. У зв`язку з поновленням на роботі підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суд вважав, що є підстави для відшкодування моральної шкоди, якої позивачка зазнала внаслідок порушення її законних прав, розмір якої визначив у сумі 2 000,00 грн.

Постановою Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ГУНП в Сумській області залишено без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року

в оскаржуваній частині залишено без змін.

Стягнено з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в сумі

1 400,00 грн.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про скасування акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці та визнання недійсним і скасування запису у трудовій книжці відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд не переглядав.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 липня 2023 року ГУНП в Сумській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду

м. Суми від 27 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від

04 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що ГУНП в Сумській області прийняте законне та обґрунтоване рішення про звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки факт прогулу

ОСОБА_1 без поважних причин підтверджується актом про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року

№ 15/82/01-2022, на підставі якого і видано наказ про її звільнення. Заявник вказує, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є недоведеною та необґрунтованою.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі

№ 212/9516/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20, від 27 січня 2023 року у справі № 761/41717/18, від 16 січня 2023 року у справі № 568/487/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

10 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ГУНП в Сумській області залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 року - без змін.

Аргументи заявника

23 листопада 2023 року ГУНП в Сумській області подало до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду

м. Суми від 27 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від

04 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду

м. Суми.

30 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року та постанова Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 рокуоскаржуються в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня

2023 року та постанова Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 рокуне оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Відповідно до наказу ГУНП в Сумській області від 05 серпня 2021 року № 337 о/с ОСОБА_1 з 05 серпня 2021 року призначена на посаду артиста оркестру ГУНП в Сумській області.

Згідно з актом про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року № 15/82/01-2022, складеним комісією у складі: музиканта оркестру ГУНП старшого сержанта поліції ОСОБА_3., артиста оркестру ОСОБА_5 , 11 березня 2022 року артист оркестру ГУНП

ОСОБА_1 не вийшла на робоче місце. Цього ж дня у телефонному режимі

було встановлено факт її самовільного, без відповідного дозволу, перетину кордону України.

Наказом ГУНП в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с

ОСОБА_1 звільнено з посади артиста оркестру з 11 березня 2022 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на підставі акта від 11 березня 2022 року № 15/82/01-2022.

Відповідно до листа начальника оркестру капітана поліції ОСОБА_6 від

17 квітня 2023 року № 45/82/01-2023 24 лютого 2022 року за усною вказівкою начальника УКЗ ГУНП цивільний персонал оркестру був відпущений додому чекати додаткових розпоряджень керівництва ГУНП. З 24 лютого 2022 року до 11 березня 2022 року атестовані співробітники оркестру перебували на службі

в м. Суми, виконуючи накази керівництва, а вільнонайманий склад знаходився за місцем проживання і залишався на зв`язку. Регулярно він особисто робив переклички у вайбері, проводив телефонні розмови з роз`ясненням ситуації, наданням необхідних інструкцій.

В табелі обліку робочого часу вільнонайманого складу оркестру ГУНП за березень 2022 року період роботи ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року до

31 березня 2022 року проставлений як «н/в».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором

є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою,

а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем

у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Суди попередніх інстанцій установили, що у зв?язку з військовою агресією рф проти України з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який триває дотепер; м. Суми у період з 24 лютого 2022 року до 04 квітня

2022 року перебувало в оточенні військ агресора; станом на момент звільнення позивачки 11 березня 2022 року не була надана вказівка про її вихід на роботу,

а діяла усна вказівка начальника УКЗ ГУНП про залишення вдома та очікування додаткових розпоряджень керівництва ГУНП; відповідач не пропонував позивачці надати письмові пояснення з приводу її відсутності на робочому місці 11 березня 2022 року.

Отже, колегія суддів зазначає, що за встановлених фактичних обставин у справі суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо незаконності наказу відповідача про звільнення позивачки за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відсутність відповідачки на роботі підтверджується актом про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року

№ 15/82/01-2022, проте така відсутність була зумовлена поважною причиною.

Подібний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 22 червня

2023 року у справі № 577/1447/22 (провадження № 61-13377св22).

Відповідно до частини першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Зокрема, згідно

з абзацом третім пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

На підставі статті 13 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 березня

2022 року (першого робочого дня після звільнення позивачки) до 26 грудня

2022 року, що становить 184 495,90 грн із розрахунку: 899,98 грн х 205 робочих днів.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків

і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суди правильно виходили із встановлених обставин справи та керувалися положеннями трудового законодавства,

з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнала позивачка, інших обставин справи, та обґрунтовано, з врахуванням принципу розумності

й справедливості, визначили розмір її відшкодування в сумі 2 000,00 грн.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду у справах, зазначених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам у справах, наведених заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня

2023 року та постанови Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 року

в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

Щодо судових витрат

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат понесених ГУНП в Сумській області зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Разом з тим у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 -

ОСОБА_4 просив стягнути з ГУНП в Сумській області на користь

ОСОБА_1 витрати, пов?язані з отриманням правничої допомоги адвоката

в касаційній інстанції, у розмірі 1 500,00 грн.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті

в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу

з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі

№ 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних

з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови

у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надав: довіреність від

22 грудня 2022 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси в суді будь-якої інстанції та, зокрема, користуватися процесуальними правами, які надані позивачу згідно із законодавством України; копію договору № 20 про надання правової допомоги від 06 листопада

2023 року, укладеного між адвокатом Ворфоломеєвою Н. П. та Юрченком В. М., який є представником ОСОБА_1 ; копію додаткової угоди від 06 листопада 2023 року до вказаного договору; акт виконаних робіт за надану професійну правничу допомогу згідно з договором від 06 листопада 2023 року № 20 про надання правової допомоги, відповідно до якого розмір наданої правничої допомоги погоджений в сумі 1 500,00 грн, при цьому до наданих послуг включено участь у судовому засіданні в сумі 300,00 грн. На підтвердження факту оплати ОСОБА_1 послуг адвоката надано квитанцію від 10 листопада

2023 року № 0.0.3296038924.1 на суму 1 200,00 грн.

Заперечуючи проти заявленої до стягнення суми, ГУНП в Сумській області

у відповіді на відзив вказувало, що вона є необґрунтованою, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті в повному обсязі.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи

у суду касаційної інстанції та визначення їх у розмірі 1 200,00 грн, оскільки така сума відповідатиме співмірності зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом. До того ж наданий акт є підтвердженням факту розрахунку за надані послуги лише у сумі 1 200,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській областізалишити без задоволення.

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу, задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, в сумі 1 200,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська