ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 308/3911/19

провадження № 61-10222св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розман Сергій Юрійович,

на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 17 жовтня 2023 року у складі судді Придачук О. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна,

ухвалив постанову про наступне:

I. Вступ

1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду

з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

2. Відповідач заперечував проти позову.

3. Суд першої інстанції відмовив у позові, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржила рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі. Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, безпідставно відмовивши у прийнятті доказів.

5. Ключовими питаннями в спірних правовідносинах є:

1) Чи можливим є поділ незавершеного будівництвом майна, яке набуте подружжям за час шлюбу?

2) Чи поширюється режим спільного сумісного майна подружжя на земельну ділянку, яка набута одним з подружжя за рахунок безоплатної приватизації?

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- 13 червня 1986 року між сторонами укладено шлюб;

- за час шлюбу та фактичних шлюбних відносин (з 1996 року до другої половини 2018 року) сторонами набуто у спільну сумісну власність майно;

- на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 21 червня 2006 року було придбано домоволодіння

АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв. м, яке на підставі відповідних дозвільних документів сторони реконструювали, збільшивши його загальну площу до 314,5 кв. м;

- у 2009 році сторони набули у власність земельну ділянку під тим же домоволодінням, площею 0,25 га (кадастровий номер 124880302:04:002:0083);

- відповідач був стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна, тому право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ним;

- домоволодіння майже повністю закінчене будівництвом, проте відповідач відмовляється вводити його в експлуатацію та реєструвати право власності на себе.

8. Враховуючи викладене, позивач просила суд:

- визнати за нею та відповідачем право власності по 1/2 частині на земельну ділянку та по 1/2 частині розташованого на даній ділянці об`єкта незавершеного будівництва загальною площею 314,5 кв. м. за цією ж адресою із залишенням вказаного майна у їх спільній частковій власності.

ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 17 жовтня 2023 року в позові відмовлено.

10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з наступних підстав:

- позивачем не спростовано те, що реконструкція житлового будинку

АДРЕСА_1 проведена самовільно;

- спірна земельна ділянка набута відповідачем за рахунок безоплатної приватизації, тому на неї не поширюється режим спільного сумісного майна подружжя.

IV. Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

11. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 червня

2024 рокуапеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

12. Погодившись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з таких підстав:

- спірний житловий будинок є самочинно збудованим під час перебування сторін у шлюбі нерухомим майном, тому не може бути об`єктом права власності, відповідно, предметом поділу;

- позивач має право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво (реконструкцію) житлового будинку на час припинення шлюбу або на присудження компенсації за належну їй частку майна, проте таких позовних вимог не заявлялося;

- спірна земельна ділянка набута відповідачем за рахунок безоплатної приватизації, тому є його особистою приватною власністю, режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється та поділу як майно подружжя не підлягає.

V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

14. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- у зв`язку з тривалим розглядом справи у суді першої інстанції правова позиція щодо поділу незавершеного/самочинного нерухомого майна, набутого у шлюбі, змінилася (постанова Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16), тому позивач була позбавлена можливості змінити свої вимоги чи підстави позову у встановлений законом процесуальний спосіб;

- суд першої інстанції не надав правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам із застосуванням норми права, яка підлягає застосуванню для вирішення спору, і чинної правової позиції Верхового Суду;

- відмовляючи у позові з підстав самочинної реконструкції об`єкта незавершеного будівництва, суд не з`ясував та не вирішив питання щодо можливості поділу старого придбаного будинку, загальною площею 61,3 кв. м, який не було і не могло бути знесено, оскільки він був предметом іпотеки й придбаний за рахунок кредитних коштів;

- апеляційним судом безпідставно відхилено подане представником позивача клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи.

VI. Рух справи у суді касаційної інстанції

15. 17 липня 2024 року позивач звернулася із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

16. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня2024 року відкрито касаційне провадження.

17. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 03 вересня 2024 року.

VIІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

18. 23 серпня 2024 року відповідач подав відзив та навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- позивач обрала неефективний спосіб захисту;

- належним способом захисту при доведенні спільної участі у створенні майна була вимога про грошову компенсацію цієї частки;

- вимог про поділ будівельних матеріалів, конструктивних елементів та клопотання про призначення судової експертизи щодо можливості поділу будівлі позивач не заявляла;

- висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, тому не може бути предметом поділу, спростовує доводи касаційної скарги щодо зміни судової практики

у спірних правовідносинах протягом тривалого розгляду справи;

- апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у прийнятті та дослідженні висновку експерта, поданого на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

VIІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

19. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 червня 1986 року, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року.

20. Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21 червня 2006 року відповідач, перебуваючи у шлюбі, придбав домоволодіння

АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв. м, який було пізніше реконструйовано, внаслідок чого площа цього будинку збільшилася до 314,5 кв. м.

21. Відповідно до технічного паспорта на будинок прибудова літ. А' площею 84,8 кв. м та надбудова літ. А'' площею 172,9 кв. м збудовані самовільно.

22. Земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (кадастровий номер 2124880302:04:002:0083) на

АДРЕСА_1 отримана ОСОБА_2 на підставі рішення Баранинської сільської ради від 27 березня 2009 року № 13.

ІХ. Позиція Верховного Суду

23. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключові питання (див. пункт 5), Верховний Суд робить такі висновки.

24. Даний спір виник між колишнім подружжям щодо поділу майна (див. пункти 7-8).

25. Об`єктами поділу є земельна ділянка (див. пункт 22) та домоволодіння (див. пункт 20).

26. Сторони обставин про набуття спірного майна під час шлюбу не оспорювали.

27. Главою 8 Сімейного кодексу України (далі - СК) врегульований правовий режим права спільної сумісної власності подружжя.

28. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК).

29. Статтями 69-71 СК подружжю гарантовано право на поділ, способи та порядок поділу спільного майна подружжя.

30. В даній справі суди встановили, що спірне домоволодіння є об`єктом незавершеного будівництва (див. пункти 20-21) і є самочинно збудованим. Докази зворотного матеріали справи не містять.

31. Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а у частині першій статті 376 ЦК визначено поняття самочинного будівництва.

32. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

33. Верховний Суд сформував послідовну правову позицію щодо особливостей поділу між подружжям об`єктів самочинного будівництва, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

34. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію [1].

35. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 [2], про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації, і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

36. Судами встановлено, що після придбання житлового будинку загальною площею 61,3 кв. м. була проведена його реконструкція, унаслідок чого площа вказаного будинку збільшилася до 314,5 кв. м (див. пункти 20-21).

37. Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок прибудова літ.А', площею 84,8 кв. м. та надбудова літ. А'', площею 172,9 кв. м. збудовані самовільно (див. пункт 21).

38. Доказів отримання сторонами відповідної проєктної документації та дозвільних документів на початок будівельних робіт з реконструкції спірного нерухомого майна, матеріали справи не містять.

39. З огляду на вказане правильним є висновоксудів, що спірний житловий будинок під час перебування сторін у шлюбі був самочинно збудованим і, як наслідок, він не може бути предметом поділу.

40. Верховний Суд звертає увагу, що за певних умов суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку. Визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

41. Судами попередніх інстанцій було враховано, що в спірних правовідносинах неможливо встановити ступінь готовності незавершеного будівництва, його вартість, точний період будівництва, та провести його поділ чи зобов`язати сплатити компенсацію.

42. У розглядуваній справі суди обґрунтовано зазначили, що у позивача виникає право на частину будівельних матеріалів, вкладених у будівництво (реконструкцію) житлового будинку на час припинення шлюбу або на присудження компенсації за належну їй частку майна, однак таких вимог позивач не заявляла.

43. Щодо поділу земельної ділянки Верховний Суд зазначає наступне.

44. Пунктом 5 частини першої статті 57 СК передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності

в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (далі ЗК).

45. Верховний Суд в своїй практиці робив висновки, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК, статті 377 ЦК [3].

46. У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірна земельна ділянка набута відповідачем на підставі рішення Баранинської сільської ради від 27 березня 2009 року № 13 в порядку безоплатної приватизації.

47. Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 «Про внесення зміни до статті 61 СК щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» статтю 61 СК доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному

з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

48. Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 «Про внесення змін до СК щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 12 червня 2012 року.

49. Отже, з урахуванням наведених змін до СК, правовий режим приватизованого земельного фонду змінювався.

50. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня

2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого

2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

51. Така правова позиція Верховного Суду є послідовною, що підтверджується його сталою судовою практикою (див., наприклад, [4]).

52. З урахуванням висновку Верховного Суду (див. пункт 45) за відсутності підстав для визнання права власності за позивачем на об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці, яка була набута відповідачем у порядку безоплатної приватизації у 2009 році, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на частину цієї земельної ділянки.

53. Отже, правильним є висновок судів про відмову у позовних вимогах про поділ земельної ділянки.

54. Наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду стосувалась правовідносин, які виникли з інших підстав та за інших обставин, а тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

55. Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення апеляційною інстанцією клопотання про приєднання висновку експерта (див. пункт 14), оскільки апеляційний суд діяв в межах частини третьої статті 367 ЦПК.

56. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

57. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

58. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

59. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

З цих підстав,

керуючись статтями 400 401 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Розман Сергій Юрійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 17 жовтня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі

№ 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/110255611

[2] Постанова Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 // https://reyestr.court.gov.ua/Review/61536620

[3] Постанова від 21 березня 2018 року у справі

№ 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/73001248

[4] Постанова Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 587/2739/20 (провадження № 61-9096св21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/108765975

Судді:П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков