Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №521/6358/17

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 521/6358/17

провадження № 61-11757св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення та виселення,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 та її представника - адвоката Смирнової Лариси Петрівни на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року у складі судді Бобуйок І. А.та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С.

М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з первісним позовом до ОСОБА_4, який уточнили в процесі розгляду справи та остаточно просили: змінити черговість одержання ними права на спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши за ними право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_4; визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину від 19 квітня 2017 року № 376 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. на ім'я ОСОБА_4; визнати за ними право спільної сумісної власності на 3/4 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5; встановити порядок виконання рішення суду шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке було здійснено на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 квітня 2017 року № 376, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. та проведення реєстрації права власності на 3/4 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за ними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилалися на те, що вони є рідними сестрами та братом ОСОБА_5, який тривалий час хворів на тяжкі захворювання: "Рак лівої легені", туберкульоз, кіста правої гемісфери головного мозку, кіста правої нирки, а також інші хронічні захворювання. У зв'язку з хворобою ОСОБА_5 не міг фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя та лікування, перебував у безпорадному стані, потребував постійного стороннього догляду та піклування. Його донька ОСОБА_4, до якої він неодноразово звертався за допомогою, відмовила в наданні останньому в будь-якій формі. Вони взяли опіку над ОСОБА_5, постійно знаходилися біля нього, опікувалися ним, займалися його лікуванням, матеріально забезпечували та надавали йому всю іншу необхідну допомогу, несли всі матеріальні затрати, пов'язані з лікуванням, доглядом, забезпеченням нормальних умов побуту брата. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Організація та проведення похорону ОСОБА_5 здійснювалися ними. За час життя спадкодавець заповіт не склав, порядок спадкування за законом не змінював. Вони як спадкоємці другої черги після смерті брата ОСОБА_5 прийняли спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. З заявою про прийняття спадщини звернулася і дочка спадкодавця ОСОБА_4 19 квітня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. на ім'я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на спадщину № 376, яке було зареєстровано в державному реєстрі. Вважають, що будучи спадкоємцями за законом другої черги, мають одержати право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги -донькою спадкодавця ОСОБА_4, а видане останній свідоцтво про право на спадщину повинно бути визнано недійсним, та повинен бути встановлений відповідний порядок виконання рішення суду.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом та просила зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні власністю, яку вона отримала в спадщину на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме: житловим будинком з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, автомобілем марки "MERSEDES-BENZ", моделі "190D", 1989 року випуску, кузов № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, реєстраційний номер - НОМЕР_4, мотоциклом марки КМЗ ДНЕПР НОМЕР_5 1992 року випуску, рама № НОМЕР_6, реєстраційний номер - НОМЕР_7; вселити її в житловий будинок з надвірними спорудами за вищевказаною адресою, належний їй на праві власності; виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з будинку за вищевказаною адресою; розподілити судові витрати і стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на її користь, письмово підтверджені, судові витрати під час судового розгляду справи.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 19 квітня 2017 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, рідні сестри та брат спадкодавця, будучи спадкоємцями другої черги, незаконно заволоділи всім спадковим майном та не пускають її до будинку та іншого майна, яке належало під час життя спадкодавцю. Вважає, що вона незаконно обмежена відповідачами за зустрічним позовом в праві володіння власністю та вона має право на усунення перешкод шляхом зобов'язання відповідачів за зустрічним позовом не чинити їй перешкоди в користуванні власністю, вселити її в належний їй будинок та виселити осіб, незаконно проживаючих в спірному житловому будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 07 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 02 липня 2019 року, первісний позов задовольнив. Змінив черговість одержання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на спадкування після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_4 Визнав недійсним свідоцтво про право власності на спадщину від 19 квітня 2017 року № 376 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. на ім'я ОСОБА_4 Визнав за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на 3/4 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Встановив порядок виконання рішення суду шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке було здійснено на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 квітня 2017 року № 376, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А., та проведення реєстрації права власності на 3/4 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 відмовив.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці за законом другої черги, мають одержати право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги, ОСОБА_4, так як вони протягом тривалого часу опікувалися, матеріально забезпечували, надавали іншу допомогу спадкодавцеві ОСОБА_5, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 16 травня 2019 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і стороною відповідача не надано в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_4 та її представник - адвокат Смирнова Л. П. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року і ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу позивачами за первісним позовом не доведено належними і допустимими письмовими доказами. Рішення суду ґрунтується лише на поясненнях свідків, які є суперечливими і неоднозначними, а інформацію яку підтверджували свідки відома їм зі слів позивачів. Місцевий суд необґрунтовано не прийняв до уваги та не надав належної оцінки письмовим доказам зібраним у справі, які спростовують доводи позивачів щодо тривалого часу тяжкої хвороби спадкодавця. Висновок комісійної судово-медичної експертизи від 22 травня 2018 року № 131 наданий позивачами з порушенням процесуального законодавства без надання можливості іншій стороні надати докази на його спростування. Вказаний висновок ґрунтується на припущеннях і не встановлює з якого саме часу настало захворювання у спадкодавця, в який період він потребував стороннього догляду і перебував у безпорадному стані.

Апеляційний суд залучивши до матеріалів справи висновок комісійної судово-медичної експертизи від 25 жовтня 2018 року № 236 безпідставно не взяв його до уваги та не навів аргументів його відхилення. Посилання позивачів за первісним позовом на те, що у ОСОБА_5 з 2012 року погіршився стан здоров'я і він почав важко хворіти, не підтвердженні жодним письмовим доказом та є голослівними заявами, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень. Доводи позивачів про те, що спадкодавець не міг фізично та матеріально забезпечувати умови свого життя не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Суд не надав оцінки доказам, які підтверджують матеріальний стан ОСОБА_4 та її фізичну можливість надавати допомогу померлому батьку.

У липні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили її відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що надані відповідачем докази щодо не звернення ОСОБА_5 у певні лікувальні заклади за медичною допомогою не спростовують факт його тяжкої хвороби і перебування у безпорадному стані та необхідності лікування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 липня 2019 року справа № 521/6358/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 вересня 2016 року серії НОМЕР_8, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина. За час життя спадкодавець заповіт не складав, порядок спадкування за законом не змінював.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є: спадкоємець першої черги - донька ОСОБА_4, яка у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини; спадкоємці другої черги - сестра спадкодавця ОСОБА_1, сестра спадкодавця ОСОБА_2 та брат спадкодавця ОСОБА_3 Вказані особи прийняли спадщину шляхом звернення до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5.

З матеріалів справи встановлено, що за час життя спадкодавець ОСОБА_5 хворів на: злоякісну пухлину лівої легені, лівосторонню нижньодолеву пневмонію, двосторонній малий гідроторакс, екссудативний плевріт, лімфоаденопатію, кісту правої нирки, гостру недостатність мозкового кровообігу за ішемічним типом у скроневій та тімяній долях головного мозку зліва, енцефалопатію, арахноідальну кісту правої гемісфери головного мозку.

Вказані обставини підтверджуються письмовими медичними документами, які наявні в матеріалах справи, а саме: медичною карткою стаціонарного хворого № 4694; комп'ютерною томографією головного мозку ОСОБА_5 від 01 вересня 2016 року; комп'ютерною томографією органів черевної порожнини ОСОБА_5 від 12 вересня 2016 року; комп'ютерною томографією головного мозку від 12 вересня 2016 року; комп'ютерною томографією грудної клітини від 12 вересня 2016 року; комп'ютерною томографією ОСОБА_5 від 05 вересня 2016 року; комп'ютерною томографією ОСОБА_5 від 05 вересня 2016 року; лікарським свідоцтвом про смерть від 15 вересня 2016 року № 38; квитанціями, медичними рецептами лікарів, направленнями на проходження комп'ютерної томографії.

Смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року від мозкової коми внаслідок генералізації пухлинного процесу - раку лівої легені, що підтверджується довідкою про причину смерті.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 22 травня 2018 року №131 складеним Комунальною установою "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" в складі голови комісії начальника бюро, професора Кривди Г. Ф., членів комісії лікаря судмедексперта Ізотової О. В., доповідача лікаря судмедексперта, к. м. н. Дягтяря В. М., у останні місяці свого життя (принаймі більш ніж півроку) ОСОБА_5 страждав на наступні захворювання: злоякісну пухлину лівої легені, лівосторонню нижньодолеву пневмонію, двосторонній малий гідроторакс, екссудативний плевріт, лімфоаденопатію, кісти правої нирки, гостру недостатність мозкового кровообігу за ішемічним типом у скроневої та тімяної долях головного мозку зліва, енцефалопатію, арахноідальну кісту правої гемісфери головного мозку. Смерть ОСОБА_5 настала у вересні 2016 року від мозкової коми внаслідок генералізації пухлинного процесу - раку лівої легені. Безсумнівно, основне захворювання - рак лівої легені - відноситься до тяжкої хвороби. На стадії розвиненого пухлинного процесу, приймаючи до уваги тяжкість захворювання, ОСОБА_5 знаходився у безпорадному стані та потребував стороннього догляду.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 взяли повністю опіку над братом - ОСОБА_5, постійно знаходилися біля нього, опікувалися ним, займалися його лікуванням, матеріально забезпечували та надавали йому всю іншу необхідну допомогу, несли всі матеріальні затрати, пов'язанні з лікуванням, доглядом, забезпеченням нормальних умов побуту брата.

Вищезазначене підтверджується також і поясненнями свідків (ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14), які були допитані у суді першої інстанції.

19 квітня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т. А. на ім'я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на спадщину № 376 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною 2 статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Частиною 2 статті 1223 ЦК України (спадкоємці першої-п'ятої черг).

Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до статей 1261, 1262 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Частиною 2 статті 1259 ЦК України визначено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування.

Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_5 з 2006 року до дня смерті перебував у безпорадному стані, зумовленому тяжкою хворобою, не міг забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду та піклування, які отримував від своїх сестер ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та брата спадкодавця ОСОБА_3, які матеріально його забезпечували, а також надавали іншу допомогу, яку він потребував, правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1259 ЦК України і обґрунтовано визнав за позивачами за первісним позовом право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги.

Наявним у матеріалах справи доказам, які надані сторонами, показанням свідків, суди дали належну оцінку.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, а тому доводи касаційної скарги про недоведеність факту опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи від 22 травня 2018 року № 131 наданий позивачами з порушенням процесуального законодавства без надання можливості іншій стороні надати докази на його спростування, обґрунтовано спростовано апеляційним судом з посиланням на те, що позивачами наведено поважність причини неможливості подання вказаного експертного висновку у підготовчому засідання, про що надали письмові докази.

Крім того, місцевий суд заслухав думку сторін з приводу вказаного доказу та оголосив перерву, надавши стороні відповідача можливість підготувати та надати свої доводи щодо наданого доказу, що підтверджується матеріалами справи та звукозаписом судового засідання.

Доводи скарги про те, що апеляційний суд залучивши до матеріалів справи висновок комісійної судово-медичної експертизи від 25 жовтня 2018 року № 236 безпідставно не взяв його до уваги та не навів аргументів його відхилення, не свідчать про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ці порушення не призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення первісних позовних вимог про усунення від права на спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно, висновки судів про відмову в задоволенні зустрічного позову, з огляду на встановлені судами на підставі оцінених ними доказів обставини, є обґрунтованими.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно з частиною 3 статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 року, у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника - адвоката Смирнової Лариси Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило