Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2018 року у справі №592/3786/17

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 592/3786/17

провадження № 61-13415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_3,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, правонаступник Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року у складі судді Труханової Л. М. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 06 червня 1974 року по 26 листопада 1975 року та з 25 травня 1978 року по 09 вересня 2004 року перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Центроліт». 09 вересня 2004 року його звільнено за власним бажанням. Під час роботи на підприємстві він отримав професійні захворювання, що викликали стійку втрату працездатності. Відповідно до довідки МСЕК від 15 грудня 2003 року йому встановлено 20 % стійкої втрати професійної працездатності, відповідно до довідки МСЕК від 12 січня 2005 року - 40 % стійкої втрати професійної працездатності, а відповідно до довідки МСЕК від 01 лютого 2012 року - 50 % стійкої втрати професійної працездатності та встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново.

Враховуючи, що стійку втрату професійної працездатності він отримав у 2003 році, то обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на відповідача, з якого він просив стягнути на свою корись 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 13 000,00 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доведеності факту заподіяння моральної шкоди та наявності підстав для її стягнення з відповідача, оскільки на момент встановлення у позивача вперше у 2003 році 20 % втрати працездатності та в подальшому у 2004 році - 40 %, саме на відповідача покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди. Проте починаючи з 01 лютого 2006 року застраховані громадяни позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, тому посилання позивача на встановлення йому у 2012 році 50 % втрати працездатності та ІІІ групи інвалідності не можуть бути підставою для стягнення з відповідача такої шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми на користь держави судового збору в сумі 640,00 грн скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, обов'язок з відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням покладено саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Скасовуючи рішення суду в частині судового збору, апеляційний суд виходив із того, що у разі якщо позивача та відповідача звільнено від сплати судового збору, то питання відшкодування судових витрат не підлягає вирішенню.

У липні 2017 року доВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року, в якій заявник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що з 01 січня 2015 року Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не є належним відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання. Судами не повно з'ясовано наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, а також не достатньо оцінені та враховані наявність, характер, обсяг моральних та фізичних страждань позивача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду зазначену цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що позивач з 06 червня 1974 року по 26 листопада 1975 року та з 25 травня 1978 року по 09 вересня 2004 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Центроліт» (а. с. 6-8). Внаслідок неналежних умов праці ОСОБА_3 У 2003 та 2004 роках отримав хронічні професійні захворювання.

Згідно із актом розслідування хронічного професійного захворювання від 10 жовтня 2003 року професійне захворювання у ОСОБА_3 виникло внаслідок недосконалості технологічних процесів, неефективності використання засобів індивідуального захисту. Причиною професійного захворювання є проведення робіт в умовах підвищених рівнів шуму і запиленості. За даним актом ОСОБА_3 встановлений такий діагноз: «Нейросенсорна туговухість помірного ступеня. Захворювання професійне. Хронічний бронхіт, фаза ремісії, ПСТ. Емфізема легень, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба 12 - перстної кишки, гіпертонічно-атеросклеротична хвороба з астено - невротичним синдромом, РОХП з сенсорними порушенням».

Згідно з висновком МСЕК від 10 листопада 2003 року позивачу вперше встановлено 20% втрати працездатності, а при проходженні повторного огляду МСЕК 21 грудня 2004 року йому встановлено 40% втрати працездатності.

Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 29 жовтня 2004 року професійне захворювання у ОСОБА_3 виникло внаслідок недосконалості технологічних процесів, неефективності використання засобів індивідуального захисту. Причиною професійного захворювання є проведення робіт в умовах підвищених рівнів шуму і запиленості. За цим актом ОСОБА_3 був встановлений такий діагноз: «Хронічний бронхіт фаза ремісії ІІ ст., Емфізема легень ІІ ст., ЛН II ст., професійне захворювання. Нейросенсорна туговухість ІІІ ст. професійного характеру. ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз ІІ ст. дисцикулярна (атеросклеротична гіпертонічна енцефалопатія І-ІІ ст. з астено-невротичним синдромом РОХП с сенсорними порушеннями».

При повторному огляді МСЕК 19 грудня 2005 року ступень втрати професійної працездатності позивача збільшено до 50 % та визначено останнього інвалідом ІІІ групи з подальшим оглядом кожні два роки.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 01 лютого 2012 року, при повторному огляді ступінь втрати працездатності позивача складає 50 % та встановлено III групу інвалідності безтерміново.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - Закон від 23 вересня 1999 року).

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року (в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V) передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац четвертий статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та пунктом 22 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V«Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року внесені зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено у новій редакції Закон № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

ЗазначенийЗакон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже, не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Судами встановлено, що з позовом до Відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, ОСОБА_3 звернувся 05 квітня 2017 року. З цього часу між сторонами виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року). Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, суди в порушення норм матеріального права не правильно застосували до спірних правовідносин положення законодавства, що було чинним на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не з моменту виникнення спірних правовідносин - звернення до суду із відповідним позовом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про скасування рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 06 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик