Постанова КЦС ВП від 26.08.2025 року у справі №953/7012/23

Друк

Пошук

80

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.08.2025 року у справі №953/7012/23

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 953/7012/23

провадження № 61-3912cв25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Лисенко Андрій Олександрович, на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року у складі судді Юрлагіної Т.В. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Н.П., Маміної О. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права іпотеки на нерухоме майно.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 02 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), як кредитором, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір кредиту № 825/2-40/1/7-017, відповідно до умов якого остання у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання отримала від банку грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США зі сплатою 12,25 % річних з щомісячним погашенням основної заборгованості та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 01 березня 2014 року.

Крім цього, 02 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» («Іпотекодержатель») та ОСОБА_2 («Іпотекодавець») було укладено іпотечний договір № 825/4-40/9/7-021, предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 64,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2002 року. Вказана квартира була передана ОСОБА_2 в іпотеку в якості забезпечення виконання нею своїх зобов`язань за договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року.

Позивач зазначав, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року у справі № 640/3773/14-ц звернуто стягнення за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 64,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , для задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за зазначеним вище договором кредиту у сумі 296 858,50 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 183 481,47 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 79 959,53 грн, пеня у розмірі 33417,40 грн.

Однак, уподальшому ОСОБА_2 здійснила відчуження предмету іпотеки шляхом укладання договору дарування №656 від 21 вересня 2016 рокуз ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В. В.

Позивач вважає, що такий договір був укладений з метою уникнення відповідальності за невиконання умов кредитного договору.

Посилався на те, що пунктами 2.1.1.-2.1.9 іпотечного договору № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року передбачено обов`язок іпотекодавця вживати всіх необхідний заходів щодо захисту від зазіхань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки, негайно повідомляти про зміни, що відбулися та відбуваються з предметом іпотеки.

Проте, банк свого дозволу на реалізацію предмета іпотеки не надавав.

Крім цього, були вчинені неправомірні дії щодо анулювання запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про наявність обтяження у вигляді іпотеки.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Станом на сьогодні зобов`язання за кредитним договором не виконано.

Позивач вважав, що незважаючи на відсутність в єдиному державному реєстрі запису про іпотеку, іпотека є чинною для нового власника у відповідності до положень статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-банк».

01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк».

Посилаючись на викладені обставини, АТ «Сенс Банк» просило суд:

визнати за ним право іпотеки на нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038216663101) на умовах, передбачених договором іпотеки від 02 березня 2007 року;

внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038216663101);

внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Визнано за АТ «Сенс Банк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038216663101) на умовах, передбачених договором іпотеки від 02 березня 2007 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовв частині вимог про визнання права іпотеки, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. При цьому вказав, що на момент укладення договору дарування від 21 вересня 2016 року в реєстрі була наявна інформація про обтяження спірної квартири іпотекою, однак жодних підстав для припинення іпотеки, скасування відповідних записів у державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень не існувало, а відповідачкою не надано жодних доказів на підтвердження правомірності припинення іпотеки, зокрема виконання боргових зобов`язань позичальником перед кредитором. Вважав, що безпідставне виключення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не впливає на чинність іпотеки, оскільки, за відсутності доказів виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна та внесення відповідного запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення, судпершої інстанції виходив із того, що визнання за АТ «Сенс Банк» права іпотекодержателя стосовно спірного іпотечного майна має наслідком внесення до відповідного державного реєстру запису про іпотекодержателя.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

26 березня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лисенко А. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року зупинено виконання та дію оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі.

09 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 02 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» («Кредитор») та ОСОБА_2 («Позичальник») укладено договір кредиту № 825/2-40/1/7-017, згідно умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США зі сплатою 12,25 % річних з щомісячним погашенням основної заборгованості по 596,00 доларів США та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 01 березня 2014 року.

02 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» («Іпотекодержатель») та ОСОБА_2 («Іпотекодавець») укладено іпотечний договір № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю., та зареєстровано в реєстрі за № 1975.

Пунктом 1.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, надалі «Основне зобов`язання», наступне нерухоме майно - квартиру, трикімнатну, загальною площею 64,6 кв. м, житловою площею 43,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04 вересня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бєсєдою Т. Д., реєстровий № 1-3564, право власності на яку зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04 вересня 2002 року та записано в реєстрову книгу за номером П-2-19802.

Відповідно до пункту 1.2. вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 315 625,00 грн, що в еквіваленті складає 62 500,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України.

Пунктом 2.1.4. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється додатковою угодою до цього договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Пунктом 2.2.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець має право після повного виконання всіх забезпечених іпотекою вимог без будь-яких обмежень розпоряджатися предметом іпотеки.

Відповідно до пункту 4.1. іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

02 березня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю., у зв`язку з посвідченням іпотечного договору, накладено заборону відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , до припинення або розірвання іпотечного договору (зареєстровано в реєстрі за № 1975).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 травня 2014 року у справі № 640/3773/14-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, звернуто стягнення за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 64,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 для задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 у сумі 296 858,50 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 183 481,47 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 79 959,53 грн, пеня у розмірі 33 417,40 грн. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки за іпотечним договором № 825/4-40/9/7-021 від 02 березня 2007 року шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір у розмірі 2 968,60 грн.

21 вересня 2016 року іпотека щодо нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 припинена, відомості внесено до реєстру 21 вересня 2016 року 14:13:37, приватний нотаріус Остапенко Є. М., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл., індексний номер рішення: 31496744. Підстав припинення не зазначено. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 315943019 від 24 листопада 2022 року.

Того ж дня, 21 вересня 2016 року, за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В. В., серія та номер: 656, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 .

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк».

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 статуту АТ «Сенс Банк» вбачається, що АТ «Сенс Банк» є правонаступником всього майна, прав та зобов`язань АТ «Укрсоцбанк» на підставі передавального акту (затвердженого рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» (рішення 5/2019 від 15 жовтня 2019 року) та рішенням Загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» (протокол № 4/2019 від 15 жовтня 2019 року) у відповідності до якого до АТ «Альфа-Банк» були передані все майно, права і зобов`язання АТ «Укрсоцбанк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатомЛисенком А. О., не містить доводів в частині відмовлених позовних вимог АТ «Сенс Банк» про внесення записів до Державного реєстру іпотек та до Єдиного реєструзаборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року та постановаХарківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 08 лютого 2024 року та постанова Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, cпірні правовідносини стосуються захисту прав кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був відчужений на користь третьої особи у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Стаття 11 Закону України «Про іпотеку» визначає, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою (стаття 4 Закону України «Про іпотеку»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотекає чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної вище постанови дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

У пункті 9.8 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/ відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

У справі, яка переглядається, встановлено, що з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за Договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року ОСОБА_2 передала в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, квартиру загальною площею 64,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суду не виконано, борг за Договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року не погашено.

21 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В. В. здійснено запис про реєстрацію права власності спірної квартири за ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 656 від 21 вересня 2016 року, відомості до реєстру внесено 27 вересня 2016 року.

З огляду на наведене, суд попередніх інстанцій, урахувавши, що безпідставне виключення з державного реєстру запису про обтяження та відомостей про право іпотеки саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек, приймаючи до уваги положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», а також те, що забезпечені іпотекою зобов`язання за Договором кредиту № 825/2-40/1/7-017 від 02 березня 2007 року щодо сплати боргу не виконані, дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання права іпотеки на нерухоме майно.

При цьому суди обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірне нерухоме майно за безвідплатним договором, мала переконатися у відсутності обмежень на відчуження набутої квартири, належним чином поцікавитися її юридичною історією та, відповідно,розуміти наслідки та ризики придбання такого майна, яке обтяжено іпотечним договором, а тому її діїне можна вважати добросовісними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Посилання у касаційній скарзі на попуск позивачем позовної давності не заслуговують на увагуз наступних підстав.

В поданій представником відповідачки заяві про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не є стороною договору дарування квартири від 21 вересня 2016 року, вказаний договір укладався без згоди іпотекодержателя. Про безпідставне припинення іпотеки та відчуження предмета іпотеки, тобто про порушення свого права позивач дізнався з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 315943019 від 24 листопада 2022 року, обставин про те, щобанк мав можливість довідатися раніше вказаної дати про порушення своїх прав судами не встановлено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Таким чином, оскільки перебіг позовної давності в цій справі слід обраховувати з 24 листопада 2022 року, а відтак на час подання позову він не сплив.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачку не було судом належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило її можливості реалізувати належні їй процесуальні права, колегія суддів Верховного Суду вважає необгрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Оскільки про розгляд справи відповідачка повідомлялась шляхом направлення судом відповідної повістки на адресу її реєстрації: АДРЕСА_1 , проте до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду,а відтак наведені вище доводи касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року було зупинено виконання та дію заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року, до закінчення касаційного провадження, виконання цього рішення, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Лисенко Андрій Олександрович,залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в частині задоволення позовної вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання за ним праваіпотеки на нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 64,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1038216663101) на умовах, передбачених договором іпотеки від 02 березня 2007 року, залишити без змін.

Поновити виконання та дію заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов

Популярні новини