Постанова

Іменем України

24 липня 2020 року

м. Київ

справа № 357/12676/18

провадження № 61-1549св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року у складі судді Ярмоли О. Я. та постанову Київського апеляційного суду

від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н.

В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позов обґрунтовуваний тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 2005 року, у шлюбі мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Шлюбні відносини припинилися через різні погляди сторін на подружнє життя, світосприйняття, шлюб існує формально, подружжя проживає окремо, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних стосунків, а тому позивач просив розірвати шлюб.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2018 року відкрито провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2018 року про відкриття провадження у справізалишена без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов пред'явлено з додержанням вимог територіальної юрисдикції (підсудності).

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 22 жовтня 2005 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1353, розірвано.

Заочне рішення мотивоване тим, що сторони з 2014 року проживають окремо, в різних країнах, кроків до примирення не вчиняли, відновлювати відносини позивач не бажає, подальше спільне життя сторін і збереження їхнього шлюбу є недоцільним, і це суперечить інтересам позивача.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які відповідають вимогам цивільного процесуального закону та узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 17 січня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, просила її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час ухвалення оспорюваних судових рішень не застосовано норми Закону України "Про міжнародне приватне право", оскільки позивач є громадянином іноземної держави - США, водночас відповідач має офіційну посвідку на постійне проживання у США. Отже, правовідносини, що виникли, мають ознаку іноземного елемента.

Оскільки між США і Україною немає договору про надання правової допомоги та спірні правовідносини між сторонами обтяжені ознакою "іноземний елемент", то вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до спеціального закону - Закону України "Про міжнародне приватне право", з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.

Суди не звернули уваги, що згідно зі статтею 60 Закону України

"Про міжнародне приватне право" правові наслідки шлюбу визначаються спільним особисстаттею 60 Закону України

"Про міжнародне приватне право" подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.

Між сторонами немає жодних розбіжностей щодо останнього місця проживання подружжя - США, подружжя ніколи не проживало спільно на території України. Суди не з'ясували та не дослідили право, що підлягає застосуванню під час розгляду питання про розірвання шлюбу.

Суди не взяли до уваги, що сімейне законодавство штату Вірджинія передбачає, що разом із розірванням шлюбу суд має вирішити усі можливі правовідносини як майнового, так і немайнового характеру між сторонами: поділ спільного майна подружжя, призначення аліментів на дітей, призначення аліментів на дружину, визначення місця проживання дітей, встановлення одноосібної опіки над дітьми.

Суд першої інстанції не дослідив питання існування чи відсутності спору щодо утримання та місця проживання дітей та майнового спору між сторонами, суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув.

Звертаючись з позовом до українського суду, позивач уникає поділу майна подружжя, призначення утримання та аліментів на користь відповідача та дітей в США, та позбавляє відповідача права на судовий захист щодо вирішення майнових та фінансових питань після розірвання шлюбу у США.

Суди не звернули уваги, що позивач не має місця проживання та майна в Україні, тому суд України не може розглядати спір.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області розглянув справу без участі відповідача та її представника і без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, що призвело до порушення принципу змагальності.

Під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував судову практику Верховного Суду, викладену у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 761/15565/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, щодо вручення судових повісток.

Суд обмежив відповідача у реалізації її права на справедливий суд, чим допустив порушення норм процесуального закону.

Суд під час розгляду справи не дослідив обставини справи, які мають значення для справи, сторони до кінця 2018 року вели спільне господарство (спільна оренда, спільна податкова декларація).

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідач просила у своїх вимогах скасувати лише рішення суду першої інстанції, тому суд касаційної інстанції фактично позбавлений правової можливості задовольнити касаційну скаргу без оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (частина 3 , 4 статті 56 СК України).

Суди встановили та це не заперечується відповідачем, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, кроків до примирення сторони не вживають, сім'я припинила існувати.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 20 лютого 2020 року про зупинення виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року відмовлено.

25 травня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року клопотання ОСОБА_2 від 15 травня 2020 року про зупинення дії рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року задоволено.

30 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду виправлено описку в ухвалі Верховного Суду від 19 червня 2020 року, а саме: у третьому абзаці описової частини ухвали замість: "У лютому 2020 року" зазначено: "У травні 2020 року"; у резолютивній частині ухвали додатково зазначено: "Зупинити дію рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи".

Позиція Верховного Суду

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law30~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law31~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law32~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law33~.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щоОСОБА_1 є громадянином іноземної держави США, ОСОБА_2 має офіційну посвідку на постійне проживання в США.

Шлюб між сторонами зареєстрований 22 жовтня 2005 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1353.

У шлюбі сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти проживали разом з матір'ю.

Суд першої інстанції встановив, що подружжя спільно не проживає з 2014 року.

Натомість апеляційним судом встановлено, що з 2018 року сторони проживають окремо, в різних країнах, позивач залишився проживати у США, а відповідач на території України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо територіальної підсудності спору національним судам України

Заперечуючи проти підсудності спору про розірвання шлюбу національному суду України, заявник стверджує, що спір про розірвання шлюбу має розглядатися в США.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені Конституції України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Між Україною та США немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право"

(далі - ~law36~) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються ~law37~, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Відповідно до ~law38~~law39~ застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у ~law40~.

Зокрема, відповідно до ~law41~ встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.

Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина 1 статті 27 ЦПК України).

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина 2 статті 28 ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_2 на момент подання позову про розірвання шлюбу проживала на території України, а ОСОБА_1, звертаючись до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, визнав юрисдикцію цього суду для вирішення спору про розірвання шлюбу, тому суд першої інстанції обґрунтовано відкрив провадження у справі про розірвання шлюбу за зареєстрованим місцем проживанням відповідача та розглянув справу по суті, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 76

~law42~.

Отже, доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно відкрив провадження у справі, є необґрунтованими.

Визначення держави, право якої підлягає застосуванню під час вирішення спору про розірвання шлюбу між громадянином США та громадянкою України

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами ~law43~.

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (~law44~).

Згідно зі ~law45~правові наслідки шлюбу визначаються спільним особис~law46~ подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування ~law47~. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Аналіз положень ~law48~ дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив'язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:

1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);

2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);

3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (proper law);

4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (~law49~).

Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення ~law50~,відповідно до якої особис~law51~ фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Враховуючи, як встановлено судами, позивач є громадянином США, а відповідач - громадянкою України, то відповідно до ~law52~ у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.

Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу.

Додатково Верховним Судом враховано, що заявник у доводах касаційної скарги заперечує проти того, що вирішення цього спору про розірвання шлюбу належить до юрисдикції судів України. Як встановлено Верховним Судом, такі доводи є помилковими.

Відсутні підстави за встановлених фактичних обставин і для висновку, що є право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Досліджуючи питання застосування колізійної прив'язки lex domicilii, Верховний Суд врахував, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі, у разі, якщо фактичні шлюбні відносини між сторонами не припинилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, останнім місцем спільного проживання подружжя є США, де продовжує проживати позивач.

За таких фактичних обставин справи відбувається відсилання національного законодавства України до застосування права США у вирішенні спору про розірвання шлюбу. Одночасно необхідно враховувати, що питання вибору права, що підлягає застосуванню при розірванні шлюбу, регламентоване у параграфі 285 Зведення колізійних норм США - Законодавства, що регулює право на розлучення (" Law Coverning Right to Divorce"). Згідно з ним національне право держави постійного проживання, в якій пред'явлено позов, підлягає застосуванню для визначення права на розірвання шлюбу (The local law of the domiciliary state in wich the action is brought will be applied to determine the right to divorce). Отже, у законодавстві США викладена колізійна прив'язка до закону суду, який розглядає спір (lex fori).

Отже, правові норми США при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу закріплюють колізійну прив'язку до закону суду (lex fori), що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави.

За загальним правилом ~law53~ будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

Із наведеного загального правила наявний виняток: відповідно до ~law54~ у випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права України.

Зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку (~law55~).

Отже, у зв'язку з колізією норм національного законодавства України та права США, Верховний Суд керується правилами зворотного відсилання, оскільки судом встановлено, що спір стосується особистого та сімейного статусу фізичної особи.

Оцінюючи доводи касаційної скарги з приводу порушення інтересів відповідача в результаті розгляду та вирішення спору за участі відповідача, громадянки України, судом України, Верховний Суд зобов'язаний врахувати суперечливу поведінку заявника. Верховний Суд врахував, що у вимозі фінансового утримання ОСОБА_2 повідомила Окружний суд Ферфакс, що востаннє сторони проживали разом як чоловік і жінка в Україні, а з 03 вересня 2018 року сторони почали свідомо та на постійній основі проживати окремо. Натомість у касаційній скарзі стверджує, що вони проживали у США. Наведене свідчить про суперечливу поведінку заявника та додатково підтверджує, що до спірних правовідносин у визначенні підстав для припинення шлюбу підлягає застосуванню законодавство України за прив'язкою lex fori.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, що за наслідками цього спору відповідач буде позбавлена права вирішити спір щодо поділу спільного майна подружжя та інших спорів, які у неї можуть виникнути до колишнього подружжя, є невмотивованими, оскільки після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не може бути позбавлена права, право на реалізацію якого вона має незалежно від припинення шлюбу.

У касаційній скарзі відсутні мотиви щодо відсутності підстав для розірвання шлюбу, як і обґрунтування відсутності у відповідача бажання розірвати шлюб та збереження сім'ї, отже, відповідач не заперечує проти самого розірвання шлюбу, заперечуючи проти вирішення цього спору судом України.

При цьому вирішення спору про розірвання шлюбу в Україні не пов'язується з вирішенням спорів про утримання та визначення місця проживання дітей, поділ майна. Правильним є висновок про застосування прив'язки lex fori, відповідно до якої сторона вправі звертатися до компетентного суду України або США за розірванням шлюбу.

Аргументи касаційної скарги, що Білоцерківський міськрайонний суд Київської області здійснив розгляд справи без участі відповідача та її представника і без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, що призвело до порушення принципу змагальності, не є підставою для скасування судового рішення відповідно до статті 411 ЦПК України у справі, яка переглядається з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 не була повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання на 25 січня 2019 року, повідомлення, які направлялися відповідачу на різні адреси у м. Києві та м Біла Церква, повернулися до суду першої інстанції з відміткою - "за закінченням терміну зберігання" (т. 1, а. с. 40,41).

Водночас у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції відповідач та її представники брали участь 07 жовтня 2019 року, 12 грудня 2019 року

(т. 2, а. с. 162,177), отже, відповідач реалізувала надані їй законом процесуальні права в суді апеляційної інстанції. Заявник не навела обґрунтованих доводів, що незабезпечення її права на участь у розгляді справи судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення спору по суті вимог (зокрема, пред'явлення зустрічного позов про стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей тощо).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами, правильно визначили матеріальне право якої держави підлягає застосуванню під час вирішення спору по суті.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Недоліки вирішення спору між сторонами у цій справі носять характер формальних міркувань, не призвели до порушення прав і законних інтересів осіб та не впливають на правильність й справедливість постановлених судових рішень.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року зупинена дія рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його дія підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Відновити дію рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко