Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 754/17768/21

провадження № 61-1670св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

третя особа - ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року в складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та просив:

визнати дійсним договір дарування квартири, укладений 22 вересня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., Зареєстрований в реєстрі за № 3215;

визнати відсутнім у Територіальної громади м. Києва права на квартиру АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандура Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 118746678000, власник: Територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради;

визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16 травня 1994 року відділом приватизації Ватутінської районної державної адміністрації м. Києва, набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

22 вересня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування подарував вказану квартиру ОСОБА_2 .

В подальшому ОСОБА_2 02 березня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5

17 травня 2017 року він, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та діючи в інтересах сім`ї, придбав за спільні кошти подружжя спірну квартиру у ОСОБА_5 .

У березні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3, діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до нього та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання спадщини відумерлою та витребування майна. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/4108/18 від 12 листопада 2018 року позов задоволено. Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Постановою Верховного суду від 29 квітня 2020 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині визнання недійсним договору дарування та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а в частині визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 відумерлою та витребування в нього на користь територіальної громади м. Києва зазначену квартири, залишено в силі.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна стало відомо, що на цей час квартира АДРЕСА_1 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року, постанови Верховного суду від 29 квітня 2020 року та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1337 від 03 вересня 2020 року «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва нерухомого майна» є комунальною власністю, та на праві власності належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Разом з тим, спірний договір дарування є дійсним, оскільки нотаріусом на договорі дарування вчинено посвідчувальний напис, який відповідає формі № 34, затвердженій Наказом № 1/5, договір містить підписи його сторін, на ньому наявні підпис та печатка приватного нотаріуса, а також зазначений реєстровий номер нотаріальної дії нотаріуса № 3215. Зміст договору дарування викладено на спеціальному бланку в письмовій формі із зазначенням місця і дати його укладання. Державний реєстратор повинен був відмовити в державній реєстрації права власності на спірну квартиру за територіальною громадою м. Києва, оскільки зі змісту рішень судів у справі № 754/4108/18 неможливо встановити факт передачі територіальній громаді м. Києва відумерлої спадщини.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що договір дарування від 22 вересня 2008 року, на підставі якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , є нікчемним, оскільки нотаріус цей договір не посвідчував, а за реєстровим номером 3215 міститься запис про вчинення іншої реєстраційної дії - засвідчення справжності підпису.

Договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки ОСОБА_4 (дарувальник) на момент смерті продовжував проживати у спірній квартирі, яку подарував ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2018 року в справі № 914/809/18, від16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, від 18 листопада 2019 року в справі № 910/16750/18, від 29 січня 2020 року в справі № 753/21632/18, від 19 січня 2022 року в справі № 263/18671/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 465/3517/19, від 15 червня 2022 року в справі № 906/620/21, від 30 травня 2023 року в справі № 914/4127/21, а також застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17, від 16 січня 2019 року в справі № 1522/17000/12, від 10 квітня 2019 року в справі № 461/10610/13-ц, від 02 червня 2020 року в справі № 910/17792/17, від 15 липня 2020 року в справі № 572/1157/19, від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18, від 29 червня 2022 року в справі № 456/3464/21, від 12 січня 2023 року в справі № 591/3717/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також вказувала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Матеріали справи не містять відомостей про направлення апеляційним судом повістки на її електронну пошту або в електронній формі за допомогою sms-повідомлення. Поштове відправлення судової повістки за адресою: АДРЕСА_2 , не є належним доказом на підтвердження про її належне повідомлення про призначене на 13 листопада 2023 року судове засідання.

Під час укладення договору дарування від 22 вересня 2008 року сторони розуміли його умови, зміст і правову природу, волевиявлення дарувальника ОСОБА_4 було вільним та відповідало його внутрішній волі. Наявний у договорі підпис дарувальника підтверджує ці обставини.

Розбіжності в реєстрових номерах документів не може бути підставою для висновку про відсутність у дарувальника волі на укладення договору та відчуження майна.

Суди не надали належну оцінку аргументам позивача про те, що факт наявності у договорі дарування підпису ОСОБА_4 підтверджує як його наміри та волю, так і фіксацію вільного волевиявлення дарувальника на укладення договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.

19 березня 2024 року справа № 754/17768/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року у справі № 754/4108/18 визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 вересня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., зареєстрований у реєстрі за № 3215. Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва вказану квартиру.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасовано, заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою та витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва спірної квартири залишено в силі.

Під час розгляду справи № 754/4108/18 суди встановили наступні обставини.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 16 травня 1994 року, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_4 .

22 вересня 2008 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 вказану квартиру на підставі договору дарування ВКМ № 727963, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В.Ф. і зареєстрованого в реєстрі за № 3215. На договорі міститься реєстраційний напис, вчинений 01 жовтня 2008 року, реєстровий № 2415.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Згідно актового запису про смерть від 02 липня 2012 року № 11857 місце проживання померлої особи - квартира АДРЕСА_1 .

02 березня 2017 року ОСОБА_2 уклав зі ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, за умовами якого відчужив квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу, документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану квартиру, є договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. 22 вересня 2008 року та зареєстрований у Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 01 жовтня 2008 року, записаний у реєстрову книгу №д. 146- 531 за реєстровим № 2415.

10 березня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про те, що невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , яка належала покійному ОСОБА_4

17 травня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 травня 2017 року, укладеного із ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борисовою В. А.

Листом від 13 листопада 2017 року Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомило, що за даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування за реєстровим № 2415 від 01 жовтня 2008 року на праві власності у реєстровій книзі №д. 146-531 не реєструвалася у бюро технічної інвентаризації.

Згідно із листа Київського державного нотаріального архіву від 21 грудня 2017 року, у справі №2-27 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій», том № 3 за 2008 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., за реєстровим № 3215 від 17 жовтня 2008 міститься запис про вчинення нотаріальної дії по засвідченню справжності підпису.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18 встановлено, що договір дарування від 22 вересня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. і зареєстрований у реєстрі за № 3215, є нікчемним, оскільки нотаріус не вчиняв посвідчення цього договору, а за вказаним реєстровим номером міститься запис про вчинення іншої нотаріальної дії - засвідчення справжності підпису.

Вказана обставина під час розгляду цієї справи спростована не була.

Відповідно до статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі відсутні будь-які докази вільного волевиявлення сторін договору дарування, суди у цій справі були позбавлені можливості встановити такі обставини, оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди також врахували, що ОСОБА_4 (дарувальник) на час смерті проживав у квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом оспорюваного договору. Зі змісту цього договору вбачається, що ним не встановлений обов`язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

Як під час розгляду справи № 754/4108/18, так і під час розгляду цієї справи судам не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф. дійсно посвідчив оспорюваний договір дарування.

У справі №2-27 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій», том № 3 за 2008 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко В. Ф., за реєстровим № 3215 від 17 жовтня 2008 міститься запис про вчинення нотаріальної дії по засвідченню справжності підпису, а не договору дарування від 22 вересня 2008 року.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання дійсним договору дарування від 22 вересня 2008 року.

Оскільки постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц було залишено в силі заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року в частині визнання спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою та витребування в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва цієї квартири, правильними є висновки судів про відмову в задоволенні вимог про визнання відсутнім у територіальної громади міста Києва права на спірне житло, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запису про право власності на квартиру та визнання за позивачем права власності на цю нерухомість.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять відомостей про направлення апеляційним судом повістки на її електронну пошту або в електронній формі за допомогою sms-повідомлення, оскільки ОСОБА_3 з відповідною заявою про повідомлення її про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії з використанням засобів мобільного зв`язкув порядку, визначеному статтею 128 ЦПК України, не зверталася..

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко