Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №161/5654/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 161/5654/17

провадження № 61-30658св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області Постоловський Роман Олегович,

стягувач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Карпук А. К., Стрільчука В. А., Здрилюк О. І., від 10 жовтня 2017 року.

Короткий зміст скарги та її обґрунтування

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції у Волинській області (далі - Другого відділу ДВС Луцького МУЮу Волинській області) Постоловського Р. О.

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні Другого відділу ДВС Луцького МУЮ у Волинській області знаходиться виконавчий лист № 2-281/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2007 року

№ 11225922000 у розмірі 1 679 260,56 грн та судових витрат. Виконавче провадження відкрито 14 жовтня 2011 року. 25 вересня 2013 року проведено опис та арешт майна боржника, а саме - частини приміщення складу № 12-а (приміщення з № 2 по № 6) «літера І-1», загальною площею 123,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке згідно договору іпотеки від 28 вересня 2007 року передано ОСОБА_1 в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк». 12 квітня 2016 року старшим державним виконавцем Постоловським Р. О. було складено акт опису й арешту майна, а саме: земельної ділянки для обслуговування виробничого приміщення, загальною площею 0,0136 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 . 23 березня 2017 року старшим державним виконавцем Постоловським Р. О. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності. На думку заявника, постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності є незаконною, оскільки порушує вимоги чинного законодавства при зверненні стягнення на майно, яке передано в іпотеку. Вказував, що при проведенні дій щодо реалізації арештованого майна державним виконавцем не були враховані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку».

На підставі наведеного, заявник просив суд визнати незаконною постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 23 березня 2017 року, винесену старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮу Волинській області Постоловським Р. О. у виконавчому провадженні

№ 29272541, визнати неправомірними дії старшого державного виконавця стосовно звернення стягнення на частину приміщення складу № 12-а (приміщення з № 2 по № 6) «літера І -1 », загальною площею 123,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для обслуговування виробничого приміщення загальною площею 0,0136 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у рамках виконавчого провадження № 29272541 по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого 06 жовтня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 2-281/11 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Рудської С. М., від 22 лютого 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною постанову старшого державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮ у Волинській області

Постоловського Р. О. від 23 березня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - субєкта господарювання у виконавчому провадженні № 29272541.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постанова старшого державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮу Волинській області Постоловського Р. О. від 23 березня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання у виконавчому провадженні № 29272541 є неправомірною, суперечить нормам Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», оскільки на момент її винесення не існувало рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено, ухвалу суду першої інстанції у частині визнання незаконною постанови державного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 у частині визнання незаконною постанови державного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після опису та арешту майна, державний виконавець правомірно виніс оскаржену постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні для реалізації арештованого та описаного майна боржника на підставі актів опису та арешту майна боржника. Виконавче провадження № 29272541 відкрито відповідно до виконавчого листа № 2-281/11, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» є єдиними стягувачем, а також є іпотекодержателем відповідно до договору іпотеки від 28 вересня 2007 року щодо майна, яке передано на оцінку експерту; державним виконавцем встановлено, що у боржника відсутнє інше майно, на яке можна першочергово звернути стягнення, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постанова державного виконавця про призначення об`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання є законною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності направлені на звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому є неправомірними. Апеляційний суд не врахував, що боржник має заборгованість також і перед іншими кредиторами, що підтверджується постановами про відкриття виконавчих проваджень, наявних у матеріалах справи. На думку заявника, єдиною правовою підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є відповідне рішення суду або виконавчий напис нотаріуса, або застереження в іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Вказував, що рішенням Апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2017 року у справі № 161/15783/16-ц позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки, внаслідок чого відбудеться подвійне стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст відзиву (заперечення) на касаційну скаргу

У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 161/5654/17 передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 жовтня 2011 року старшим державним виконавцем Другого ВДВС Луцького МУЮ відкрито виконавче провадження № 29272541 за виконавчим листом № 2-281, виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області 06 жовтня 2011 року, про стягнення солідарно з

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2007 року №11225922000 у розмірі 1 679 260,56 грн та судових витрат (а. с. 9, 20-21).

Встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 11225922000 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є

ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки

від 28 вересня 2007 року, предметом якого виступило приміщення складу

№ 12-а (приміщення з № 2 по № 6), «літера І-1», загальною

площею 123,3 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 13-15).

25 вересня 2013 року головним державним виконавцем Другого ВДВС Луцького МУЮ Волинської області було складено акт опису та арешту майна, а саме: частини приміщення складу № 12-а (приміщення з № 2

по № 6), «літера І-1», загальною площею 123,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16-17).

12 квітня 2016 року головним державним виконавцем Другого ВДВС Луцького МУЮ Волинської області було складено акт опису й арешту майна, а саме: земельної ділянки для обслуговування виробничого приміщення загальною площею 0,0136 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 18-19).

У рамках виконавчого провадження № 29272541 старшим державним виконавцем Другого ВДВС м. Луцьк територіального управління юстиції у Волинській області 23 березня 2017 року винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні для реалізації арештованого та описаного майна боржника на підставі актів опису та арешту майна боржника від 25 вересня 2013 року та 12 квітня 2016 року (а. с. 10).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 383 ЦПК України, 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За змістом статті 387 ЦПК України, 2004 року, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусове виконання рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Розділом VII Закону України «Про виконавче провадження» визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Положеннями статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною сьомою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предметі іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності на об`єкти нерухомості.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, обґрунтовано виходив із того, що постанова державного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості арештованого майна, яке є предметом іпотеки, є правомірною, оскільки винесена в рамках виконавчого провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, а державним виконавцем не виявлено іншого майна боржника, за рахунок якого може буде виконано рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилання касаційної скарги на наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та ймовірність подвійного стягнення є безпідставним, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

З урахуванням наведеного, ухвала Апеляційного суду Волинської області

від 10 жовтня 2017 року є такою, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович