Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2020 року у справі №592/6413/18

Постанова

Іменем України

21 травня 2021 року

м. Київ

справа № 592/6413/18

провадження № 61-3281св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Рижова Сергія Євгеновича на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 вересня 2019 року у складі судді Корольової Г. Ю. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Орлова І.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділення часток в успадкованому майні, посилаючись на те, що вона з відповідачем є рідними сестрою та братом. Після смерті їх батька ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку "А-1" з прибудовою, господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, за адресою: АДРЕСА_1, та житлового будинку "Е-1" з прибудовою, господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:09:015:0010, за адресою: АДРЕСА_1.23 жовтня 2017 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку житлового будинку "А-1" з прибудовами та земельною ділянкою та на 1/2 частку житлового будинку "Е-1" з прибудовами та земельною ділянкою. 27 лютого 2018 року вона отримала свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку житлового будинку "А-1" з прибудовами та земельною ділянкою та на 1/2 частку житлового будинку "Е-1" з прибудовами та земельною ділянкою. Сумісне користування спірним майном неможливе, тоді як протягом тривалого часу між співвласниками склалося фактичне користування спірним майном, а саме: відповідач користується житловим будинком "А-1" з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1, а вона фактично проживає та користується житловим будинком "Е-1" з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1.

Вважає, що було б доцільно поділити спірне майно в натурі відповідно до фактичного користування, яке склалося між співвласниками. Земельні ділянки фактично не розділені та не мають огорожі, тоді як відповідно до правовстановлюючих документів площа земельної ділянки АДРЕСА_1 становить 0,0313 га, а площа земельної ділянки № 4/1-0,0269 га, тобто на 0,0044 га менше. Отже, при виділі їй житлового будинку "Е-1" з прибудовами та земельною за адресою: АДРЕСА_1 їй має бути виділено 0,0022 га (1/2 частина різниці між площами земельних ділянок). Вартість житлового будинку з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 складає 157 089 грн, а житлового будинку з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1 - 277 175 грн, тобто з різницею у 120 086 грн. Таким чином, з відповідача на її користь підлягає стягненню 60 043 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: провести поділ успадкованого майна, виділивши їй в натурі з визнанням права власності на 1/2 частку житлового будинку "Е-1" з прибудовою, господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:09:015:0010, по АДРЕСА_1, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 їх частину; виділити їй в натурі з визнанням за нею права власності на 0,0022 га із земельної ділянки АДРЕСА_1, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011; виділити в натурі ОСОБА_2 з визнанням за ним права власності на належну їй 1/2 частку житлового будинку "А-1" з прибудовою, господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, по АДРЕСА_1, припинивши її право власності на 1/2 їх частину; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за різницю вартості часток в житлових будинках в сумі 60 043 грн.

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив: виділити йому в натурі 1/2 частку із спадкового майна, яка складається з домоволодіння по АДРЕСА_1, а саме житловий будинок "А-1" з прибудовою, господарчими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,0313 га.

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 вересня 2019 року первісний позов задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 в натурі з визнанням права власності на 1/2 частину житлового будинку (літера "Е-1") з прибудовою (літера "е "), ґанком (літера "е-1") загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 57 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: літера "п/г1" - погрібом; літера "О" - гаражем, літера "П " - навісом "; літера "Н " - навісом; літера "З" - вбиральнею; літера "Х" - душем; № 4-6 - огорожею, які розташовані по АДРЕСА_1; частину земельної ділянки площею 0,0269 га, кадастровий номер 5910136600:09:015:0010, припинивши на 1/2 частину право власності ОСОБА_2. Виділено ОСОБА_1 в натурі із земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, з визнанням права власності на 0,022 га /22 кв. м/ згідно з висновком земельно-технічної експертизи. Виділено в натурі ОСОБА_2 з визнанням за ним права власності на належну ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку (літера "А-1") з житловою прибудовою (літера "А1-1 "), тамбуром (літера "а"), ґанком (літера "а1") загальною площею 49,6 кв. м, житловою площею 40,9 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: літера "п/г" - погребом; літера "О" - гаражем; літера "П " - навісом; літера "У " - навісом; літера "Р " - навісом; літера "С" - вбиральнею; літера "Т " - душем; літера "І " - колонкою питною; літера "11" - вигрібною ямою; № № 1-3,7,8 - огорожею та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0313 га, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011, які розташовані по АДРЕСА_1, припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/2 їх частину. В іншій частині первісного позову відмолено. Зустрічний позов задоволено частково. Виділено в натурі ОСОБА_2 1/2 частку із спадкового майна, яка складається з нерухомого майна по АДРЕСА_1, а саме: житлового будинку (літера "А-1") з житловою прибудовою (літера "А1-1 "), тамбуром (літера "а "), ґанком (літера "а1") загальною площею 40,9 кв. м з господарчими будівлями і спорудами: літера "п/г" - погребом; літера "О " - гаражем; літера "П " - навісом; літера "У" - навісом; літера "Р " - навісом; літера "С " - вбиральнею; літера "Т " - душем; літера "І" - колонкою питною; літера "11" - вигрібною ямою; № № 1-3,7,8 - огорожею та 1/2 земельної ділянки площею 0,0313 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). В іншій частині зустрічного позову відмолено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги кожної із сторін щодо виділення частки з нерухомого майна узгоджуються з фактичним користуванням домоволодіннями, яке склалося за життя спадкодавця; ринкова вартість спірних житлових будинків не визначалася, отже, визначити різницю у вартості спірних домоволодінь та відшкодувати грошову компенсацію ОСОБА_1 не є можливим; виходячи з рівних часток в успадкованому майні та відсутності згоди ОСОБА_1 на компенсацію у різниці вартості земельних ділянок, їй необхідно виділити 0,0022 га із земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:09:015:0011.

Постановою Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Рижова С. Є. задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 вересня 2019 року скасовано. В задоволенні первісного і зустрічного позовів відмолено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Чинним цивільним законодавством передбачено право особи, якій конкретно визначене майно належить на праві спільної часткової власності, на виділ саме її частки в натурі. Сторони набули в порядку спадкування право спільної часткової власності окремо на кожен об'єкт нерухомого майна, що належало їх померлому батьку, та на цей час спірні будинки і земельні ділянки належать їм на праві спільної часткової власності. Посилаючись на положення статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторони фактично просять здійснити виділ їм частки із спільного майна, яка належить іншому співвласнику, з припиненням його права власності на виділену частку. Проте виділ частки із спільного майна за рахунок частки цього ж співвласника в іншому майні статтею 364 ЦК України не передбачено. Сторонами позовів з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, не заявлено, відповідні обставини ними не доводилися, а судом такі факти не досліджувалися та не встановлювалися. Вирішивши спір шляхом припинення права власності кожної із сторін у частці на будинок та земельну ділянку, якими вони не користуються, та виділу протилежній стороні цієї частки на праві власності, суд першої інстанції не зазначив норми матеріального права, якими передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів співвласника майна, що перебуває у спільній частковій власності. Вимоги, з якими сторони звернулися до суду, є способом вирішення спору між ними в добровільному позасудовому порядку шляхом укладення відповідних правочинів, а не способом захисту цивільних прав та інтересів у правовідносинах спільної часткової власності. Крім того, місцевий суд ухвалив суперечливе рішення, оскільки припинив право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0313 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виділивши це майно в натурі ОСОБА_2 і одночасно визнав за ОСОБА_1 право власності на 22 кв. м цієї ж земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

17 лютого 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рижов С. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 вересня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_2 - адвокат Рижов С. Є. зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц та у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 348/1992/16-ц.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, представник заявника зазначив, що він звертався до місцевого суду з клопотанням про витребування доказів (відомостей про дійсну ринкову вартість нерухомого майна), які мають значення для правильного вирішення справи, однак вказане клопотання було проігноровано судом. Крім того, місцевий суд в порушення вимог статті 77 ЦПК України в оскаржуваному судовому рішенні необґрунтовано послався на висновок експерта від 12 лютого 2018 року № 9 та не дав йому оцінки.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що на підтвердження повноважень до касаційної скарги додано ордер від 11 лютого 2020 року, в якому зазначено, що підставою для його видачі є договір про надання правової допомоги від 31 жовтня 2020 року № 1482-Р/17, проте вказана дата ще не настала. Зазначена обставина залишилася поза увагою суду касаційної інстанції під час відкриття касаційного провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ковпаківського районного суду міста Суми.

10 квітня 2020 року справа № 592/6413/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3.

Спадкове майно, належне померлому, складалося із: земельних ділянок площею 0,6583 га, 2,1135 га та 1,4090 га, що знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області; житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0,0269 га за адресою: АДРЕСА_1; житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки площею 0,0313 га за адресою: АДРЕСА_1.

Спадкоємцями ОСОБА_3 є його діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

23 жовтня 2017 року ОСОБА_2, а 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, яке складається з: житлового будинку літ. "А-1" з житловою прибудовою "А1-1 ", тамбуром літ. "а", ґанком літ. "а1" загальною площею 49,6 кв. м, житловою площею 40,9 кв. м, господарчих будівель і споруд: літ. "пг" - погріб; літ. "О " - гараж; літ. "П" - навіс; літ. "У " - навіс; літ. "Р " - навіс; літ. "С " - вбиральня; літ. "Т" - душ; літ. "І " - колонка питна; літ "ІІ" - яма вигрібна; № № 1-3,7,8 - огорожа (далі - домоволодіння "А-1"), розташованого на земельній ділянці площею 0,0313 га, кадастровий номер undefined, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 0,0313 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; житлового будинку літ. "Е-1" з прибудовою літ. "е ", ґанком літ. "е-1", загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 57 кв. м, з господарчими будівлями та спорудами: літ. "пг1" - погріб; літ. "З " - вбиральня; літ. "Н " - навіс; літ. "Х" - душ; № № 4-6 - огорожа (далі - домоволодіння "Е-1"), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці площею 0,0269 га, кадастровий номер 5910136600:09:015:0010; земельної ділянки площею 0,0269 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; земельних ділянок площею 1,4090 га, кадастровий номер 5924781500:03:002:0020, площею 2,1135 га, кадастровий номер 5924781500:03:002:0021, площею 0,6583 га, кадастровий номер 5924781500:06:002:0047, для ведення товарного сільського виробництва, що знаходяться на території Битицької сільської ради Сумського району Сумської області.

Сторони набули в порядку спадкування право спільної часткової власності окремо на кожне нерухоме майно, що належало їх померлому батьку. Спірні будинки та земельні ділянки належать їм на праві спільної часткової власності.

Звертаючись до суду з первісним та зустрічним позовами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на положення статті 364 ЦК України як на правову підставу для задоволення позовних вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1 -3 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Чинним цивільним законодавством передбачено право особи, якій конкретно визначене майно належить на праві спільної часткової власності, на виділ саме його частки в натурі.

Сторони в цій справі набули в порядку спадкування право спільної часткової власності окремо на кожне нерухоме майно, що належало їх померлому батьку, та на цей час спірні будинки і земельні ділянки належать їм на праві спільної часткової власності.

Посилаючись на положення статті 364 ЦК України, сторони фактично просили здійснити виділ їм частки із спільного майна, яка належить іншому співвласнику із припиненням його права власності на виділену частку.

Проте виділ частки із спільного майна за рахунок частки цього ж співвласника в іншому майні статтею 364 ЦК України не передбачено.

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Питання про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

При вирішенні справ про виділ в натурі часток житлового будинку, що є спільною частковою власністю, судам слід мати на увазі, що при неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутньої такої згоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункту чи місцевості. Для її визначення за необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може врахувати конкретні обставини справи і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншим житлом.

Враховуючи, що з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, сторонами позовні вимоги не заявлялися та відповідні обставини, необхідні для застосування цієї статті, ними не доводилися, то й судами такі факти не досліджувалися і не встановлювалися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів з огляду на те, що вимоги, з якими сторони звернулись до суду, є способом вирішення спору між ними в добровільному позасудовому порядку шляхом укладення відповідних правочинів, а не способом захисту цивільних прав та інтересів у правовідносинах спільної часткової власності, оскільки, посилаючись на положення статті 364 ЦК України, сторони фактично просили здійснити виділ їм частки із спільного майна, яка належить іншому співвласнику із припиненням його права власності на виділену частку. Разом з тим такий виділ частки із спільного майна положеннями статті 364 ЦК України, на яку сторони посилалися як на підставу своїх вимог, не передбачено. Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц та у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 348/1992/16-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 та від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц вирішувалося питання щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до положень статей 120, 125 Земельного кодексу України (перехід прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 348/1992/16-ц вирішувалося питання щодо встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду України від15 травня2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц та в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 348/1992/16-ц, на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання).

Аналізуючи доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, апеляційним судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що під час відкриття касаційного провадження поза увагою суду касаційної інстанції залишилася обставина невідповідності дати договору про надання правової допомоги - 31 жовтня 2020 року - реальному часу його укладення (на момент звернення до суду з касаційною скаргою така дата ще не настала), не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини є очевидною опискою, яка не може бути підставою для відмови особі в доступі до правосуддя.

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рижова Сергія Євгеновича залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко