Історія справи

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 454/2468/21

провадження № 61-20598св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівський апеляційний суд, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року в складі судді Адамович М. Я. та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в складі колегії суддів Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст обставин справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівського апеляційного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з Держави Україна на його користь 1 000 000 грн моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій колегії суддів Львівського апеляційного суду, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позовних вимог указував, що колегія суддів Львівського апеляційного суду незаконною ухвалою від 04 жовтня 2017 року у справі № 459/1950/16-ц залишила без змін рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з Фермерського господарства «Бурка В. В.» 15 000 грн судового збору, чим мала намір завдати йому як члену фермерського господарства шкоду в зазначеному розмірі.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди.

Суди виходили з того, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, враховуючи предмет та підставу позовних вимог, пред`явлених до Львівського апеляційного суду, суди зробили висновок, що вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог, пред`явлених до Львівського апеляційного суду, суди порушили норми процесуального права та матеріального права, а саме статті 8 55 56 124 Конституції України, не врахували рішень Конституційного суду України щодо тлумачень статей 55 124 Конституції України та судову практику Верховного Суду, висловлену в справах з аналогічних правовідносин. Вказує, що він має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду на підставі статті 1176 ЦК України. Підставою його позову є відшкодування моральної шкоди, яка спричинена, на його думку, незаконною ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2017 року.

Судові рішення підлягають скасуванню як такі, що обмежують права громадянина на захист прав у суді: гарантію права на звернення до суду та гарантію права на розгляд у суді, та як наслідок звільняють Державу Україна від забезпечення гарантії екологічних та інших прав, а також гарантії на захист майнових та моральних інтересів, встановлених статтями 50 54 56 Конституції України.

Просить також внести до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 56 124 Конституції України з підстав того, чи зобов`язані суди на підставі вказаних статей Конституції України розглянути позов до суддів (судів) про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами) та в порядку якого судочинства.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «згідно із статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що «частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4. не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин належним відповідачем у цих спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 61-1091св17, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 14-90цс18 та від 21 листопада 2018 року у справі № 14-399цс18 і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що «згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що «згідно з частиною сьомою статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)».

Суди встановили, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами до Львівського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у результаті винесеної цим судом ухвали від 04 жовтня 2017 року в справі № 459/1950/16 за позовом ФГ «Бурка В. В.» до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо клопотання про звернення до Конституційного Суду України

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив зазначене клопотання, посилаючись на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Тому він як громадянин України має право звернутися до суду на підставі статті 8 Конституції України без будь-яких обмежень, встановлених Законами України.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 суд касаційної інстанції зробив висновок про законність оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі. При цьому колегія суддів не встановила наявність підстав для внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 56 124 Конституції України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статей 8 55 56 124 Конституції України відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук