Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.07.2019 року у справі №760/10998/18

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 760/10998/18

провадження № 61-4580св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левінець Валентина Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назірович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Борисов Максим Петрович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання протиправними та скасування рішень, витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвами про право власності від 18 жовтня 2011 року серії НОМЕР_1 та від 03 квітня

2012 року серії НОМЕР_2.

11 квітня 2018 року, після отримання довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 120282707 та № 120282278, йому стало відомо, що належні йому на праві власності квартири зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою, а саме за відповідачем ОСОБА_3.

Підставою для реєстрації права власності на вказані квартири за ним стали договори купівлі-продажу від 05 березня 2018 року, укладені між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчені 05 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Бадаховим Ю. Н. Відповідно до інформації, що міститься в зазначених довідках, 22 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю., за участю невстановлених осіб, була проведена державна реєстрація права власності на вказані квартири за позивачем на підставі вищезазначених свідоцтв про право власності.

В цей же день невідомими особами були укладені договори купівлі-продажу зазначених квартир від його імені з ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. та зареєстровані в реєстрі за номерами 32 та 29.

05 березня 2018 року вказані квартири ОСОБА_2 були перепродані ОСОБА_3.

Позивач зазначав, що він ніколи не подавав заяв до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. для внесення відомостей про право власності на вказані квартири до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договорів купівлі-продажу вказаних квартир не укладав, інших правочинів, направлених на їх відчуження, не здійснював, довіреностей на управління цими квартирами з правом укладання будь-яких договорів, в тому числі, договорів купівлі-продажу, дарування, міни, тощо нікому не надавав.

Оспорювані договори купівлі-продажу квартир укладені поза його волею, без його участі та відома, та є підробленими.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив:

визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. про державну реєстрацію його права власності на квартири від 22 лютого 2018 року за індексними номерами 39816038,39817644;

визнати недійсними договори купівлі-продажу належних йому квартир, укладені 22 лютого 2018 року від його імені та ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Левінець В. Ю. та скасувати рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_2 за індексними номерами 39816908,39818268;

витребувати від ОСОБА_3 на його користь квартири АДРЕСА_1,

АДРЕСА_2;

скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н. про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірні квартири від 05 березня 2018 року за індексними номерами 40000578,400001255.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 26 лютого 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 лютого 2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. про реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 за ОСОБА_1.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 від 22 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 лютого 2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець В.

Ю., про реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 за ОСОБА_2.

Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 05 березня 2018 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю. Н., про реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 за ОСОБА_3.

Судові рішення мотивовані тим, щоні відповідачем, ні третьою особою - приватним нотаріусом Левінець В. Ю., не було надано жодного доказу на спростування відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на реєстрацію за ним права власності на спірне майно, а тому така реєстрація за позивачем права власності на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав здійснена з порушенням вимог закону. Крім того, висновком експерта від 16 липня

2018 року встановлено, що договори купівлі-продажу від від 22 лютого

2018 року ОСОБА_1 не підписував, отже його волевиявлення на укладення цих договорів було відсутнє, а тому такі договори слід визнати недійсним, витребувати належні йому квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами попередніх інстанції взято до уваги докази, які були подані з порушення строку, передбаченого ЦПК України, та не направлялись сторонам, зокрема висновок експерта від 16 липня 2018 року, отриманий в межах кримінального провадження та наданий суду позивачем. Вважає даний доказ неналежним та недопустимим, оскільки останній поданий в копії, яка посвідчена не у відповідності з вимогами законодавства. Крім того, зазначений документ не є висновком експерта в розумінні статті 102 ЦПК України, оскільки в ході розгляду даної цивільної справи судом не розглядалось клопотань про призначення експертизи, не було постановлено відповідної ухвали.

Вважає також безпідставними висновки суду щодо незаконності оспорюваних договорів, з огляду на те, що оригінали таких договорів не були надані суду та в ході розгляду справи не досліджувались.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що оригінали свідоцтв про право власності позивача на спірне нерухоме майно також не були подані до суду першої інстанції.

Не обґрунтованими на думку скаржника є також висновки судів щодо порушення приватним нотаріусом Левінець В. Ю. вимог закону при реєстрації за позивачем права власності на спірні квартири.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтв про право власності від 18 жовтня 2011 року серії НОМЕР_1 та від 03 квітня 2012 року серії НОМЕР_2, виданих Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) ОСОБА_1 був власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2

22 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. була проведена державна реєстрація права власності за позивачем на вищезазначені квартири (а. с. 7-12, т. 1).

В цей же день, тобто 22 лютого 2018 року, від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були укладені договори купівлі-продажу зазначених квартир. Ці правочини посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. та зареєстровані в реєстрі за номерами 32 та 29.

05 березня 2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю. Н. та зареєстровані в реєстрі за № 499 та за № 498, внаслідок чого право власності на спірні квартири перейшло до відповідача ОСОБА_3.

Відповідно до висновку судового експерта відділу технічних досліджень документів та почерку лабораторії криміналістичних видів досліджень Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 16 липня 2018 року № 8.-4/1213, отриманий в межах кримінального провадження та наданий представником позивача до суду, підпис у графі "Продавець" у договорі купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_3 від 22 лютого 2018 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. за реєстровим №29, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Підпис у графі "Продавець" в договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2

від 22 лютого 2018 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В. Ю. за реєстровим № 32, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо визнання правочинів недійсними

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частиною 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на підписання договорів купівлі-продажу належних йому квартир АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2, що встановлено вказаним вище висновком експертизивід 16 липня 2018 року № 8.-4/1213, проведеної відповідно до частини третьої

статті 7 Закону України "Про судову експертизу" державною спеціалізованою установою, тобто є допустимим доказом на підтвердження позиції позивача про неналежність його підпису у оспорюваних договорах, що є правовою підставою, передбаченою статями 203, 215 ЦК України, для визнання таких договорів недійсними, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Суди попередніх інстанцій оцінили висновок почеркознавчої експертизи в порядку, визначеному статтями 89, 110 ЦПК України, і навели у судових рішеннях відповідні мотиви, виходячи з яких вважали цей висновок належним і допустимим доказом. При цьому суд апеляційної інстанції правильно вказав, що відповідачі не надали будь-яких доказів, які б спростовували цей висновок експертизи.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідачі клопотання про призначення повторної судової експертизи не заявляли, на підтвердження своїх заперечень таким процесуальним правом не скористалися, в тому числі й в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що висновок почеркознавчої експертизи від 16 липня 2018 року

є належним та допустимим доказом відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, із достовірністю підтверджує факт непідписання ОСОБА_1 як продавцем договорів купівлі-продажу спірних квартир і відсутність у нього волевиявлення на їх відчуження. Ці обставини стороною відповідача не спростовані.

Посилання в касаційній скарзі про порушення строків та порядку надання зазначеного доказу (висновку експертизи) є необґрунтованими.

Згідно зі статтею 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено статтею 83 ЦПК України, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом у квітні 2018 року.

Підготовче засідання у справі було призначене судом першої інстанції

на 18 червня 2018 року (а. с. 37 т. 1), однак у визначену дату не відбулось, у зв'язку із направленням матеріалів справи до Апеляційного суду м. Києва для розгляду апеляційних скарг представника відповідача ОСОБА_2 - Борисова М. П. на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва

від 16 травня 2018 року про відкриття провадження у справі.

Справа була повернута до Солом'янського районного суду м. Києва 23 серпня 2018 року та сторони викликані в судове засідання на 03 жовтня 2018 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 01 серпня 2018 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 до суду першої інстанції подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема висновку експерта від 16 липня 2018 року № 8-4/1213, отриманого в межах кримінального провадження 120181001100004155, а також копій договорів купівлі-продажу спірних квартир (а. с. 89-113, т. 2).

Враховуючи, що експертний висновок було виготовлено 16 липня 2018 року, позивач не мав об'єктивної можливості подати його одночасно із позовною заявою у квітні 2018 року, про що і повідомив суд у своєму клопотанні

від 01 серпня 2018 року.

З огляду на вказане, зазначений доказ був прийнятий судом до розгляду у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Щодо витребування майна та скасування державної реєстрації

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388

ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів

у державних реєстрах.

Установивши, що договори купівлі-продажу спірного майна від 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 не підписував, тобто відсутнє волевиявлення позивача на відчуження належних йому квартир АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3, а також скасування державної реєстрації права власності.

Посилання ОСОБА_7 на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 19 березня 2019 року

у справі № 925/1027/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17,

від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18 є помилковими, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, які розглядав Верховний Суд правовідносини не є подібними та є різними встановлені судами фактичні обставини.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Борисов Максим Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович