Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.01.2021 року у справі №331/6453/18

Постанова

Іменем України

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа №331/6453/18

провадження №61-380св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, з позовом, в якому просила:

- встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 2004 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1;

- змінити ОСОБА_1, як спадкоємиці четвертої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, черговість одержання права на спадкування, надавши їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3.

З лютого 2004 року по день смерті ОСОБА_3 позивач постійно проживала (перебувала у фактичних шлюбних відносинах) разом із ОСОБА_3 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2, мала спільний бюджет, вела спільне господарство. В іншому шлюбі у вказаний період вони не перебували.

ОСОБА_3 тяжко хворів перед смертю, страждав на атеросклероз, запалення суглобів, гнійний бурсит, серцеву недостатність, у зв'язку з чим потребував сторонньої допомоги, оскільки самостійно себе обслуговувати останні роки життя повністю не міг (порушення рухливості суглобів, їх деформація та набряк).

Крім того, ОСОБА_3 потребував медикаментозного лікування та перев'язок, але систематичних власних доходів (пенсії, заробітної плати) не мав, пенсійного віку не досяг, з 2006 року працювати за станом здоров'я не міг, тому матеріально забезпечувала ОСОБА_3 позивач, яка мала систематичний самостійний дохід, придбавала та готувала їжу, прибирала, прала одяг, купувала одяг, медикаменти, в тому числі для проведення оперативних втручань та лікування спадкодавця у лікарні. Позивач доглянула та поховала спадкодавця.

Відповідач життям батька не цікавилась, з дитинства проживала окремо та з ним майже не спілкувалась, допомоги не надавала, від участі в його лікуванні та догляді за ним відмовилась, на похованні присутня не була.

Заповіту ОСОБА_3 не залишив. Отже, право на спадкування мають спадкоємці за законом.

Відповідач у справі є спадкоємицею першої черги за законом, а позивач - спадкоємицею за законом четвертої черги. Сторони у справі спадщину прийняли, позивач своєчасно звернулась з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

До складу спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 увійшла квартира за адресою: АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю на підставі: 1/3 частка - свідоцтво про право власності на житло від 21 грудня 1993 року; 1/3 частка - свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька -

ОСОБА_4; 1/3 частка, яку ОСОБА_3 прийняв як спадкоємець першої черги за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 матері - ОСОБА_5, але не оформив.

Отже, спадщину після смерті ОСОБА_3 позивач прийняла, але її право на спадкування як спадкоємиці четвертої черги підлягає встановленню у судовому порядку, оскільки шлюб зі спадкодавцем офіційно не був зареєстрований.

В позасудовому порядку оформити спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_3 позивач не має можливості через відсутність документів, що підтверджують її право на спадкування, невирішеність питання щодо зміни черговості її права на спадкування та відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на спадкове майно.

У зв'язку з наведеним позивач звернулася до суду з позовом на підставі положень статей 1216, 1217, 1218, частини 1 , 2 статті 1223, статей 1258, 1259, 1261, 1264, 1268, 1269, 1270, частини 1 статті 1297, частини 1 статті 1298 ЦК України, частини 2 , 3 статті 3 СК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2020 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. позов задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 2004 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Змінено ОСОБА_6, як спадкоємиці четвертої черги за законом після смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, черговість одержання права на спадкування, надавши їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом, після смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1994,30 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно та безперервно проживала разом із ОСОБА_3 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2, перебуваючи з останнім у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. При цьому, ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_3 в іншому зареєстрованому шлюбі у вказаний період не перебували. ОСОБА_1 та ОСОБА_3, проживаючи спільно 14 років, фактично утворили сім'ю: мали спільний бюджет, вели спільне господарство, піклувалися один про одного.

Суд дійшов висновку про доведеність вимоги позивача в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнав, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_3.

Суд вважав доведеними належними та допустимими доказами наявність юридичних фактів у їх сукупності, зокрема щодо безпорадного стану спадкодавця, за наявності яких у позивача виникає право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною 2 статті 1259 ЦК України, а отже є підстави для визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину спадкової квартири.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині зміни ОСОБА_1, як спадкоємиці четвертої черги за законом після смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, черговості одержання права на спадкування, надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 та визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом, після смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 скасовано.

Ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 у період з 2004 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується належними, допустимими доказами, а тому є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 і цей факт міг бути встановлений судом першої інстанції, оскільки у вказаний період ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не перебували в інших зареєстрованих шлюбах.

Проте, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що при фактичних обставинах цієї справи позивач ОСОБА_1, як спадкоємець четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3, має право на зміну черговості одержання права на спадкування, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих письмових доказів (медичного висновку тощо), що померлий спадкодавець ОСОБА_3 під час проживання однією сім'єю із позивачем ОСОБА_1 в період з 2004 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у безпорадному стані, тобто мав такий стан, під час якого неспроможний був самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний тяжкою хворобою.

Згідно із висновком експерта (посмертним) від 17 квітня 2020 року жоден з наявних у ОСОБА_3 паталогічних процесів не супроводжувався порушенням координації рухів в якості провідного симптому, тому показання свідків позивача в частині, яка суперечить висновку експерта, не могли бути прийняті судом першої інстанції та не прийняті до уваги апеляційним судом.

Апеляційний суд дав оцінку висновку експерта (посмертним) від 17 квітня 2020 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_3,1959 року народження, настала внаслідок облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок із проявами хронічної недостатності кровообігу (IV) розвитком гангрени лівої стопи, що ускладнилася сепсисом, який в даному випадку і є безпосередньою причиною смерті.

Гангрена виникла раптово за декілька днів до смерті спадкодавця. Розвиток гангрени є незворотнім процесом, що без надання своєчасної медичної допомоги, через свої закономірні ускладнення, призводить до виникнення загрозливих для життя явищ (екзогенна інтоксикація, септичні явища, полі органна недостатність), з цього часу людина втрачає здатність до самостійного забезпечення власних потреб.

При цьому, апеляційним судом встановлено та вказаним висновком експерта підтверджено, що останній раз спадкодавець ОСОБА_3 звертався до лікаря у 2010 році з приводу абсцесу другого пальця лівої стопи, потребував оперативного втручання.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зміни черговості спадкування ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3.

Установивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості спадкування позивачем ОСОБА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_3, передбачених статтею 1259 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що похідні від них позовні вимоги про визнання за нею права власності на Ѕ частину спадкового майна у вигляді квартири в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 за наявності спадкоємця першої черги за законом - дочки спадкодавця - ОСОБА_2, також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині відмови змінити черговість одержання права на спадкування та визнання за нею права власності на Ѕ частини квартири, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову в оскаржуваній частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

У якості підстави касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 1269 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки законодавчо не встановлено термін перебування особи у безпорадному стані і це є оціночним поняттям з урахуванням певних обставин кожної справи та не встановлено виключного переліку доказів на підтвердження безпорадного стану спадкодавця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції саме в частині неправильного застосування до спірних правовідносин статті 1259 ЦК України, суд апеляційної інстанції послався на відсутність у матеріалах справи належних допустимих письмових доказів (медичних довідок, тощо) того, що померлий спадкодавець ОСОБА_3 під час проживання однією сім'єю із позивачем період з 2004 року по день смерті перебував у безпорадному стані, тобто мав такий стан, під час якого неспроможний був самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний тяжкою хворобою.

При цьому апеляційний суд ретельно не дослідив всі обставини справи, взяв до уваги не всі докази наявні у матеріалах справи.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стала відсутність (недоведеність) у ОСОБА_3 безпорадного стану під час проживання з позивачем однією сім'єю у період з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, яку позивач за весь період проживання із спадкодавцем мала підтвердити медичними довідками, виданими за життя хворому.

Такого змісту стаття 1259 ЦК України не містить. Законодавчо передбачено право спадкоємця на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування за умови опікування та матеріального забезпечення (а ці факти не спростовані в апеляційній інстанції) надання допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу (а не всього часу проживання), що обумовлено в тому числі тяжкою хворобою спадкодавця та його безпорадним станом.

Наявність тяжкої хвороби суд апеляційної інстанції у постанові встановив. Аналіз протоколу патолого-анатомічного дослідження від 25 квітня 2018 року, який також відноситься до медичних документів, не дає підстав для сумнівів з приводу наявності у спадкодавця такого стану, висновок експерта деталізує деякі з зазначених хвороб спадкодавця по поставленим запитанням, при цьому експерт є лікарем і не має юридичної освіти, тому може лише описати хворобу та наслідки в межах поставлених йому запитань, а не визначити безпорадний стан.

Отже, оскаржуване рішення містить приклад нового застосування норми статті 1259 ЦК України, а саме, за висновками апеляційного суду вказана правова норма може застосовуватись лише за умови існування медичних документів за період життя спадкодавця, при цьому фактичний стан здоров'я і виявлені хвороби спадкодавця за допомогою інших засобів (зокрема, протокол патолого-анатомічного дослідження) доказування не можуть бути прийнятими до уваги і не є належними доказами, а також, виходячи з висновків апеляційного суду термін, встановлений нормою закону - опікування протягом тривалого часу слід тлумачити як опікування спадкоємцем за спадкодавцем і знаходження спадкодавця у безпорадному стані протягом всього часу перебування у фактичних шлюбних відносинах, принаймні для спадкоємців четвертої черги за законом.

Правовий висновок Верховного суду такого застосування норми статті 1259 ЦК України відсутній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти доводів позивача та просить залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, однією сім'єю без реєстрації шлюбу. При цьому, ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_3 в іншому зареєстрованому шлюбі у вказаний період не перебували.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3.

Заповіту ОСОБА_3 не залишив.

Відповідач ОСОБА_2 - дочка спадкодавця є спадкоємцем першої черги за законом.

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернулись з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контри, у зв'язку з чим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_3.

До складу спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 увійшла квартира за адресою: АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю на підставі: 1/3 частка - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 1993 року; 1/3 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, батька, ОСОБА_4; 1/3 частка, яку ОСОБА_3 прийняв, як спадкоємець першої черги за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3, матері ОСОБА_5, але не оформив.

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу від 29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, роз'яснено її право на звернення до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності на Ѕ частини квартири в порядку спадкування за законом, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;

п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

Системне тлумачення положень статей 1258,1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як "одержання права на спадкування наступною чергою" (частина 2 статті 1258 ЦК України) та "зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом". "Одержання права на спадкування наступною чергою" (частина 2 статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На "зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом" в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина 2 статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина 3 статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року в справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження №61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19).

Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов'язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підставою для задоволення позову в частині зміни черговості спадкування за законом є в тому числі і знаходження спадкодавця в безпорадному стані.

Так, під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що померлий ОСОБА_3,1959 року народження, дійсно мав деякі хвороби (атеросклероз, запалення суглобів, серцеву недостатність тощо), проте матеріали немістять та позивачем не надано належних, допустимих письмових (медичних) доказів (медичну довідку тощо) на підтвердження перебування спадкодавця ОСОБА_3 у безпорадному стані.

За висновком експерта (посмертним) від 17 квітня 2020 року смерть ОСОБА_3,1959 року народження, настала внаслідок облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок із проявами хронічної недостатності кровообігу (ІV) розвитком гангрени лівої стопи, що ускладнилася сепсисом, який в даному випадку і є безпосередньою причиною смерті. Гангрена виникла раптово за декілька днів до смерті спадкодавця. Розвиток гангрени є незворотнім процесом, що без надання своєчасної медичної допомоги, через свої закономірні ускладнення, призводить до виникнення загрозливих для життя явищ (екзогенна інтоксикація, септичні явища, полі органна недостатність), з цього часу людина втрачає здатність до самостійного забезпечення власних потреб.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що останній раз спадкодавець ОСОБА_3 звертався до лікаря у 2010 році з приводу абсцесу другого пальця лівої стопи, потребував оперативного втручання.

Згідно із висновком експерта (посмертним) від 17 квітня 2020 року жоден з наявних у ОСОБА_3 паталогічних процесів не супроводжувався порушенням координації рухів в якості провідного симптому.

Встановивши, що позивач не довела факт перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та неможливість останнього здійснювати звичайні речі і догляд за собою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині зміни черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 разом із спадкоємцями першої черги, та як наслідок обґрунтовано відмовив у задоволенні похідної вимоги про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування за законом.

Посилання у касаційній скарзі на те, що законодавчо не встановлено термін перебування особи у безпорадному стані і це є оціночним поняттям з урахуванням певних обставин кожної справи, тому позивач не мала доводити безпорадність стану спадкодавця за весь період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не впливають на правильність висновків апеляційного суду, оскільки у даній справі позивачем не доведено належними доказами і судом не встановлено факт перебування спадкодавця у безпорадному стані за будь-який період.

Апеляційний суд, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та не встановив, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, тому правильно застосував частини 2 статті 1259 ЦК України та відмовив у задоволенні позову про зміну черговості спадкування за законом.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема статтю 1259 ЦК України, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведеної норми або не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом було ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судом досліджено докази та встановлені обставини, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування за законом відповідно до статті 1259 ЦК України, оскільки ці вимоги є недоведеними.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем та надавала допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини 2 статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності усіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою, зокрема щодо факту перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про доведеність заявлених нею позовних вимог щодо зміни черговості спадкування і наявність підстав для їх задоволення.

В силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду в оскаржуваній позивачем частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко