Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.01.2019 року у справі №644/3974/17

Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 644/3974/17

провадження № 61-44838св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, Об`єднання житлових кооперативів «Круг»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати квартиру АДРЕСА_1 їх спільною сумісною власністю та здійснити її поділ, визнавши за ним право приватної власності на Ѕ частину цієї квартири.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 27 травня 1978 року до 09 вересня 1999 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У період шлюбу подружжя набуло членство в Житловому кооперативі «Круг-5», який входить до Об`єднання житлових кооперативів «КРУГ», та придбало квартиру АДРЕСА_1 . Перший внесок за вищевказану квартиру внесений 16 березня 1983 року, а повна вартість квартири оплачена 07 травня 1993 року.

У 2017 році він дізнався, що відповідач зареєструвала за собою право власності на всю спірну квартиру, чим фактично позбавила його права власності на належну йому частину квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 квітня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив позовну давність, встановлену законом для звернення із позовом про захист порушеного права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та здійснено її поділ.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове про його задоволення, апеляційний суд виходив з того, що оскільки повна сплата пайового внеску в Об`єднання житлових кооперативів «Круг» за квартиру відбулася в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, то спірна квартира є їх спільною сумісною власністю, а їх частки у ній - рівними.

Разом з тим, зважаючи на те, що право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 зареєструвала 14 липня 2014 року, то саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності, а оскільки з позовом до суду позивач звернувся 29 червня 2017 року, топідстав вважати, що він пропустив позовну давність апеляційний суд не вбачав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 квітня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив дату, з якої розпочинається перебіг позовної давності, оскільки для вимог про поділ майна подружжя встановлюється трирічний термін позовної давності з дати розірвання шлюбу, а оскільки шлюб між нею та позивачем розірвано 15 лютого 1996 року, то строк для звернення позивача з цим позовом закінчився ще 15 лютого 1999 року.

Проте суд апеляційної інстанції вказані обставини не врахував, не взяв до уваги надані нею в судовому засіданні пояснення, внаслідок чого безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 січня 2019 року справа № 644/3974/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються в редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 травня 1978 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 1996 року між ними розірвано.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 09 вересня 1999 року, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис № 481.

У період шлюбу подружжя набуло членство в Житловому кооперативі «Круг -5», який входить до Об`єднання житлових кооперативів «Круг», та придбали квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Об`єднання житлових кооперативів «КРУГ» № 708 від 08 липня 2014 року, членом кооперативу є ОСОБА_2 , перший пайовий внесок за вищевказану квартиру внесений 16 березня 1983 року, а повна вартість квартири оплачена 07 травня 1993 року. Вказана квартира складається з 3 кімнат, загальною площею 64, 7 кв.м, житловою площею 41, 3 кв.м, розташована на 3 поверсі 12-поверхового будинку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82238474 від 13 березня 2017 року виявлено, що 14 липня 2014 року державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Лагутіною С. В. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . 31 липня 2014 року Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За приписами статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про власність», що діяв на час придбання спірної квартири, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах (Роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»).

Згідно із статтями 22, 28, 29 КпШС України, які діяли на час набуття права власності на квартиру, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Установивши, що пай за квартиру АДРЕСА_1 внесений в Об`єднання житлових кооперативів «Круг» у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, тобто за рахунок спільних коштів подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є спільною власністю подружжя ОСОБА_3 і позивач має право на Ѕ частину цієї квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно визначив строк, з якого почався перебіг позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою статті 29 КпШСУкраїни було передбачено, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Аналогічні положення містить частина друга статті 72 СК України.

Статтею 76 ЦК України (вредакції 1963 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Норма подібного змісту міститься у чинному ЦК України (стаття 261).

Статтею 80 ЦК України (в редакції 1963 року) було визначено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18).

Суд апеляційної інстанції правильно визначив, що моментом, з якого починається перебіг позовної давності за позовом ОСОБА_1 є день державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на всю квартиру, тобто 14 липня 2017 року, оскільки саме з цього часу позивач міг довідатися про порушення свого майнового права на частку в спільній власності подружжя.

За таких обставин, звертаючись до суду із цим позовом у червні 2017 року, ОСОБА_1 не пропустив позовну давність, оскільки звернувся до суду до спливу трьох років з моменту, коли дізнався про своє порушене право.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та зводяться до власного тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук