Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.01.2023 року у справі №756/14584/17
Постанова КЦС ВП від 26.01.2023 року у справі №756/14584/17

Постанова

Іменем України

26 січня 2023 року

м. Київ

справа № 756/14584/17

провадження № 61-4897св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» (далі - ТОВ «Каса народної допомоги») про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що 08 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Каса народної допомоги» укладений кредитний договір № 0807001/000-КФІВ/13.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, посвідчений та зареєстрований 08 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 6187, у відповідності до якого в іпотеку ТОВ «Каса народної допомоги» передана квартира АДРЕСА_1 .

Спірна квартира згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 березня 2007 року на підставі розпорядження від 15 березня 2007 року № 3176 Комунальним підприємством «Служба замовника житлово-комунальних послуг» Оболонського району міста Києва, належала позивачам на праві спільної часткової власності.

У порушення статей 35-36 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки (без направлення вимоги про усунення порушень), ТОВ «Каса народної допомоги», яке є іпотекодержателем, реалізувало право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та 05 лютого 2015 року звернуло стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши за собою право власності на квартиру на підставі договору іпотеки.

Право власності відповідача зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 лютого 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Сипчу К. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер: 19145685 від 06 лютого 2015 року, прийнятого ОСОБА_6 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2016 року, ухваленим у справі № 756/9820/15-ц, визнано недійсними кредитний договір від 08 липня 2013 року № 0807001/00-КФІВ/13 та договір іпотеки, які укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Каса народної допомоги».

28 березня 2016 року позивачі звернулися до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві з письмовою заявою про скасування державної реєстрації прав власності за ТОВ «Каса народної допомоги» на спірну квартиру.

04 квітня 2016 року за № 8292/0/11-16 Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві надало відповідь, де рекомендувало звернутися до одного з Центрів надання адміністративних послуг з заявою та рішенням суду.

На вимогу ОСОБА_1 щодо повернення оригіналів правовстановлюючих документів ТОВ «Каса народної допомоги» не відреагувало.

Позивачі просили:

витребувати із чужого незаконного володіння у ТОВ «Каса народної допомоги» об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , право власності якого зареєстровано на підставі договору іпотеки, серія та номер: 6187, виданого 08 липня 2013 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В.;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України державним реєстратором Дахно А. М., номер: 19145685 від 06 лютого 2015 року, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ТОВ «Каса народної допомоги»;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , до ТОВ «Каса народної допомоги» про визнання права власності залишено без задоволення; після набрання рішенням законної сили заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2017 року (унікальний № 756/14584/17) у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання позивачів на неправомірність набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки та на те, що рішеннями судів визнано кредитний та іпотечний договори недійсними, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки судове рішення, на яке посилалася позивач, скасовано та ухвалено нове, яким визнано недійсним лише пункт кредитного договору, а згідно положень чинного законодавства недійсність окремих частин договору не тягнуть за собою недійсність договору в цілому. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 не виконувались зобов`язання за кредитним договором, в зв`язку з чим, з урахуванням положень укладених договорів, відповідач правомірно визнав за собою право власності на предмет іпотеки. Стороною позивачів не доведено тієї обставини, що відповідач заволодів спірним майном протиправно.

Суд апеляційної інстанції переглянув справу лише в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Каса народної допомоги» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України державним реєстратором Дахно А. М., номер: 19145685 від 06 лютого 2015 року та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з моменту звернення до суду з позовними вимогами (жовтень 2017 року) до моменту закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (26 січня 2021 року), тобто протягом більш ніж 3-х років, та з моменту прийняття постанови Апеляційним судом м. Києва (07 лютого 2018 року) до моменту закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (26 січня 2021 року), тобто протягом більш ніж 2-х років, позивачем не змінювалися підстави позову, що є його процесуальним правом. Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції, дотримуючись принципу диспозитивності судового процесу, в межах доводів, наведених в позовній заяві, здійснив розгляд справи та вирішив спір по суті заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги та не надав оцінки аргументам заявника про невідповідність поданих документів ТОВ «Каса народної допомоги» приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Верповській О. В. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що, на переконання сторони позивача, є підставою для відмови у державній реєстрації (пункт 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») у зв`язку із частковим визнанням рішенням суду недійсним кредитного договору в частині, що стосується застосування коефіцієнту валютного ризику кредитного договору, який прямо впливає на визначення розміру заборгованості позивача.З аналізу клопотання про витребування доказів, яке заявлено до суду апеляційної інстанції, та яке є аналогічним клопотанню, яке було заявлено у суді першої інстанції під час підготовчого провадження у справі, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що докази, які представник позивача просить витребувати, стосуються встановлення факту спірності/безспірності суми боргу, яка була зазначена у повідомленнях приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., які були надіслані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про наявність заборгованості за кредитним договором та першочергове право на купівлю предмета іпотеки, що не є підставою заявлених позовних вимог у цій справі, а відтак є неналежними в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не стосуються предмета доказування в межах підстав заявлених позовних вимог у цій справі.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що на час здійснення реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Каса народної допомоги» кредитний договір від 08 липня 2013 року № 0807001/000-КФ1В/13, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Каса народної допомоги» та договір іпотеки від 08 липня 2013 року, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , був визнаний недійсним. Матеріали справи містять докази про отримання ОСОБА_1 повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором та першочергове право на купівлю предмета іпотеки, яке було вручено їй 10 жовтня 2014 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами приватного нотаріуса та відмітками в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв`язку із їх недоведеністю, та позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Каса народної допомоги» про визнання права власності, як похідних.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2022 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме: положення кредитного договору, які визначають його істотні умови (сума кредиту, строк, процентна ставка), та, відповідно, дійсний розмір наявного грошового зобов`язання позивача у взаємозв`язку із рішеннями у справі №756/9820/15-ц, якими положення кредитного договору, що стосуються коефіцієнту валютного ризику визнані недійсними; розрахунок заборгованості позивача (довідка про стан взаєморозрахунків за кредитним договором), доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву, в якому зазначено очевидно неправильну суму начебто заборгованості позивача; письмові вимоги (в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку»), що начебто були надіслані позивачам іпотекодержателем через приватного нотаріуса Верповську О. В. та містять суму начебто наявної заборгованості іпотекодавця за основною сумою кредиту та процентами і вимогу її сплатити в 31-денний строк; не врахували і не надали мотивованої оцінки відповідним аргументам позивача, зазначеним у позовній заяві та додаткових поясненнях, а також самостійно не з`ясували факт відповідності або невідповідності суми начебто наявного грошового зобов`язання позивача (іпотекодавця), яка зазначена в таких документах - дійсним умовам кредитного договору; не надано оцінку показанням позивача ОСОБА_3 , допитаного як свідка, щодо фактичного не отримання позивачами вимог про усунення порушень та відсутності у матеріалах справи доказів, які свідчать про отримання саме позивачами вимог, не зазначено мотиви відхилення такого доказу.

Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, заявлене позивачем, не навівши жодних мотивів, за яких суд зробив такий висновок. Також, враховуючи наступне відхилення клопотання позивача про перерву для складення та подання ним заяви про зміну підстав позову у редакції, яка б враховувала відмову суду у витребуванні доказів та відсутність можливості додати нові підстави позову, які могли б з`явитись після дослідження витребуваних документів, суд першої інстанції не дав можливості позивачу реалізувати свої процесуальні права на зміну підстав позову у підготовчому засіданні, що було особливо важливо для позивача, враховуючи тривалий попередній розгляд справи (не з вини позивача), вихід за межі позовної давності, суттєву зміну фактичних обставин справи (скасування судового рішення, яким значною частиною були обґрунтовані позовні вимоги) та зміну представника позивача, який вважав за необхідне подати заяву про зміну підстав позову та навести більш обґрунтовані підстави. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, також відмовив у задоволенні такого клопотання.

Суди проігнорували заявлені підстави позову щодо порушення відповідачем (іпотекодержателем) статей 35-36 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки, що були заявлені у позовній заяві та додаткових поясненнях позивачем, не надали мотивованої відповіді на ці аргументи позивача.

Грошове зобов`язання виражається у чітко визначеній сумі в гривнях. Якщо іпотекодержатель не зазначає суму, яка підлягає сплаті за дійсними умовами кредитного договору, а зазначає іншу суму, яку іпотекодавець сплачувати не повинен, є підстави стверджувати, що стислий зміст порушених реально існуючих зобов`язань та вимогу про виконання саме порушеного дійсного зобов`язання - вимога про усунення порушень (вимога в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку») іпотекодержателя не містила. Замість цього, як вбачається з матеріалів справи, іпотекодержателем надіслана інша вимога на суму (699 963,00 грн), яку іпотекодавець не повинен був сплачувати. Отже, невиконання іпотекодавцем неправомірних вимог іпотекодержателя по сплаті сум грошових коштів, які іпотекодавець не був зобов`язаний сплачувати - не може бути підставою для виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, враховуючи вищезазначені положення статті 35 Закону України «Про іпотеку», які не були застосовані судами першої та апеляційної інстанції. Висновок Верховного Суду про застосування статті 35 Закону України «Про іпотеку» саме у подібних правовідносинах відсутній.

Судами першої та апеляційної інстанції безпідставно не застосовано норму частини першої статті 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин (повністю або в частині) з моменту його укладення не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до цієї норми, положення щодо коефіцієнтів кредитного ризику, що містились у кредитному договорі, є недійсними з моменту укладення договору та такими, що ніколи не мали жодних правових наслідків та ніколи не створювали жодних зобов`язань позивача (позичальника та іпотекодавця). Отже, у випадку застосування положень цієї статті та у випадку дослідження судами всіх доказів по справі, було б встановлено справжню суму порушених зобов`язань позивача відповідно до дійсних умов кредитного договору, станом на дату виставлення вимоги іпотекодавцем - яка мала складатись з суми боргу за основною сумою кредиту (360 000,00 грн), відсотків за користування кредитом, нарахованими за період строку кредиту (30% річних за 1 рік: 108 000,00 грн), за вирахуванням фактично сплачених позивачем сум заборгованості (59 300,00 грн, відповідно до довідки, наданої відповідачем в додатку до відзиву), тобто 408 700,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі № 756/14584/17; витребувано справу з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року відмовлено.

У жовтні 2022 року справа № 756/14584/17 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2022 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 08 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Каса народної допомоги» укладений кредитний договір № 0807001/000-КФ1В/13, за умовами якого їй надано кредит у сумі 360 000,00 грн зі сплатою 30 % річних за користування кредитними коштами.

Згідно видаткового касового ордеру від 08 липня 2013 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Каса народної допомоги» згідно кредитного договору № 0807001/000-КФ1В/13 готівкові кошти у сумі 360 000,00 грн.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ТОВ «Каса народної допомоги» укладений договір іпотеки від 08 липня 2013 року з видачею заставної, посвідчений 08 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. за реєстровим № 6187, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 березня 2007 року Службою замовника житлово-комунальних послуг Оболонського району м. Києва. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили у 380 000,00 грн.

Запис про іпотеку на підставі договору, укладеного 08 липня 2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та запис про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження 08 липня 2013 року, про що свідчать витяги з цих реєстрів.

Згідно пунктів 5.1 - 5.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 5.4 договору визначено, що у разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Положення цього пункту даного договору не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь - який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому чинним законодавством порядку.

Визначений цим договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.3 договору).

Згідно пункту 6.2 договору сторони договору вирішили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на розсуд іпотекодержателя або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного договору, або шляхом набуття іпотекодержателем права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому цим договором.

Пунктом 6.3 договору визначено, що сторони цього договору вирішили, що іпотекодержатель, у разі порушення боржником (іпотекодавцем) зобов`язань за основним договором, задовольняє забезпечену іпотекою вимогу на свій розсуд або шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, або шляхом набуття права продажу від свого імені предмету іпотеки будь - якій особі - покупцеві. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є дане застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за основним договором.

Відповідно до пункту 6.8 договору якщо порушення, викладені у письмовій вимозі про усунення порушень, не будуть усунуті у строк, зазначений іпотекодержателем у згаданій письмовій вимозі, то вважатиметься, що на розсуд іпотекодержателя або іпотекодавець передав у власність іпотекодержателю предмет іпотеки, або іпотекодержатель набув права продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві наступного календарного дня після закінчення строку, вказаного у письмовій вимозі про усунення порушень.

ОСОБА_1 неналежним чином виконувала умови кредитного договору від 08 липня 2013 року № 0807001/000-КФ1В/13.

01 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. на підставі заяв ТОВ «Каса народної допомоги» від 30 вересня 2014 року надіслано повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про наявність заборгованості за кредитним договором та першочергове право на купівлю предмета іпотеки, які були вручені позивачам 10 жовтня 2014 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами приватного нотаріуса та відмітками в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Згідно повідомлення ТОВ «Каса народної допомоги» від 06 квітня 2015 року, направленого ОСОБА_1 , за укладеним між сторонами кредитним договором відбулося примусове погашення заборгованості шляхом звернення на предмет іпотеки через невиконання умов кредитного договору. Предмет іпотеки було прийнято кредитором у свою власність 09 лютого 2015 року за ринковою вартістю 910 054,44 грн. Заборгованість за кредитним договором була зафіксована станом на 22 січня 2015 року в розмірі 1 050 192,03 грн.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 жовтня 2017 року № 101632559, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ТОВ «Каса народної допомоги» на підставі договору іпотеки від 08 липня 2013 року.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Каса народної допомоги», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , про захист прав споживача та визнання договорів недійсними.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 08 липня 2013 року № 0807001/000-КФ1В/13, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Каса народної допомоги». Визнано недійсним договір іпотеки від 08 липня 2013 року, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. 08 липня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 6187. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Каса народної допомоги» відхилено. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року заяву ТОВ «Каса народної допомоги» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 05 жовтня 2016 року задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 05 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Каса народної допомоги», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про захист прав споживача та визнання договорів недійсними задоволено частково. Визнано недійсним пункт 3 (підпункти 3.1-3.10) «валютний ризик» та підпункти 4.1 та 4.5 пункту 4 в частині, що стосується застосування коефіцієнту валютного ризику кредитного договору від 08 липня 2013 року № 0807001/000-КФ1В/13, укладеного між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи відсутність визначеного у кредитному договорі грошового еквіваленту отриманих у кредит грошових коштів у розмірі 360 000,00 грн в іноземній валюті, встановлення формул валютного ризику як для повернення кредиту, так і для сплати процентів за користування кредитом, ускладнило прочитання споживачем та визначення сукупної вартості кредиту. Оскільки доказів того, що споживачу до укладення кредитного договору була надана інша письмова інформація про сукупну вартість кредиту з відповідними прикладами розрахунків не надано, тому суд апеляційної інстанції, врахувавши положення частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визнав недійсним пункт 3 (підпункти 3.1-3.10) «валютний ризик» та підпункти 4.1 та 4.5 пункту 4 в частині, що стосується застосування коефіцієнту валютного ризику кредитного договору.

Постановою Верхового Суду від 04 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені статтями 35-37 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).

Зокрема, частиною першою статті 35 Закону № 898-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Згідно пункту 6.2 договору іпотеки від 08 липня 2013 року сторони договору вирішили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на розсуд іпотекодержателя або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного договору, або шляхом набуття іпотекодержателем права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому цим договором.

Пунктом 6.3 договору іпотеки визначено, що сторони цього договору вирішили, що іпотекодержатель, у разі порушення боржником (іпотекодавцем) зобов`язань за основним договором, задовольняє забезпечену іпотекою вимогу на свій розсуд або шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, або шляхом набуття права продажу від свого імені предмету іпотеки будь - якій особі - покупцеві. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є дане застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за основним договором.

Відповідно до пункту 6.8 договору іпотеки якщо порушення, викладені у письмовій вимозі про усунення порушень, не будуть усунуті у строк, зазначений іпотекодержателем у згаданій письмовій вимозі, то вважатиметься, що на розсуд іпотекодержателя або іпотекодавець передав у власність іпотекодержателю предмет іпотеки, або іпотекодержатель набув права продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві наступного календарного дня після закінчення строку, вказаного у письмовій вимозі про усунення порушень.

Таким чином, сторони в договорі іпотеки від 30 січня 2008 року передбачили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на спірну квартиру), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розділом IV цього закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно пункту 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з недоведеністю.

Твердження ОСОБА_1 , що позивачам у порушення вимог Закону України «Про іпотеку» не було надіслано письмової вимоги, спростовується матеріалами справи та встановленими судом обставинами справи, оскільки 01 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. на підставі заяв ТОВ «Каса народної допомоги» від 30 вересня 2014 року надіслано повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про наявність заборгованості за кредитним договором та першочергове право на купівлю предмета іпотеки, які були вручені позивачам 10 жовтня 2014 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами приватного нотаріуса та відмітками в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення. У заяві зазначено розмір заборгованості.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що фактично ОСОБА_1 не погоджується з розміром заборгованості, яка була зазначена іпотекодержателем у письмовій вимозі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2022 рок у справі № 757/23840/19 (провадження № 61-19121св21) зазначено, що «у силу положень пункту 1 частини третьої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор перевіряє подані йому документи на предмет їх наявності, повноти та їх відповідності вимогам законодавства щодо форми, встановлюючи при цьому наявність підстав для вчинення або відмови у вчиненні реєстраційної дії. Перевірка правильності нарахування іпотекодержателем кредитної заборгованості та встановлення факту співмірності такої заборгованості з вартістю предмета іпотеки до повноважень державного реєстратора не належить».

Отже, посилання касаційної скарги стосовно того, що суди не з`ясували розмір заборгованості є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів щодо оцінки доказів та установлених на їх підставі обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2022 року у справі № 757/23840/19 (провадження № 61-19121св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук