Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2019 року у справі №493/1102/17

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 493/1102/17-ц

провадження № 61-2485св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 січня 2018 року у складі судді Ільніцької О. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтовувався тим, що ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я ОСОБА_2. Позивач вважає, що цей заповіт є недійсним, оскільки він складений під тиском зі сторони ОСОБА_2, а також внаслідок того, що ОСОБА_3 під час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, а отже, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі. Оскільки ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з його покійним батьком - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, саме він є спадкоємцем ОСОБА_3 за законом.

Позивач, із урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним заповіт, яким ОСОБА_3 заповіла належне їй домоволодіння на АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позов не визнала, на обґрунтування заперечень зазначила, що ОСОБА_3 є особою з повною цивільною дієздатністю, тому має право на складання заповіту на власний розсуд. Вона дійсно здійснює догляд за ОСОБА_3 як особою похилого віку, проте будь-яких насильницьких дій нею стосовно ОСОБА_3 з метою складення заповіту не вчинялося. Спадщина не відкрилася, крім того, позивач не відноситься до кола спадкоємців ОСОБА_3, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 10 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що на час пред'явлення позову та розгляду справи судом, заповідач ОСОБА_3 є живою, а отже, спадщина не відкрилася, тому права на пред'явлення такого позову відсутні. Позивач не є заінтересованою особою, наділеною правом оспорювання заповіту, так як він не належить до кола потенційних спадкоємців ОСОБА_3 у розумінні статей 1261, 1262, 1263, 1264, 1265 ЦК України. Отже, його права оспорюваним заповітом не порушені. Також позов пред'явлено до ОСОБА_2, яка не є стороною правочину, оскільки заповіт є одностороннім правочином, будь-які права та обов'язки спадкоємців виникають лише після відкриття спадщини. Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 будь-яким чином порушила його права. Судом роз'яснювалося позивачеві його право на клопотання про заміну відповідача, проте він заперечував та наполягав, що саме ОСОБА_2 має відповідати за позовом.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що оскаржуване рішення суду повністю відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та витребувати у ОСОБА_2 заповіт ОСОБА_3.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди незаконно відмовили йому у задоволенні клопотання про витребування заповіту. Суди не дослідили, що він є сином ОСОБА_4, який проживав у законному шлюбі із ОСОБА_3. Заповіт був вчинений під впливом обману.

ОСОБА_1 також подав відповідь на відзив.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, судові рішення залишити без змін. Зазначає, що на час пред'явлення позову та розгляду справи судом першої інстанції спадкодавець була жива, отже спадщина не відкрилася, тому права на пред'явлення такого позову у спадкоємців не виникло. Звернутися до суду з вимогою визнати заповіт недійсним або частково недійсним може тільки особа, права і законні інтереси якої порушено у цьому документі. Скаржник за життя спадкодавця (принаймні у період необхідності для останньої стороннього догляду) не цікавився її долею, не брав особистої (матеріальної та/або фізичної) участі у забезпеченні життєдіяльності останньої, коли ця особа вкрай потребувала такої.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law22~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law23~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law24~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

07 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 з підстав його невідповідності вимогам закону, вчинення його особою під впливом обману, насильства та у момент, коли ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Щодо права на позов

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих положень правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі "Буланов та Купчик проти України" від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутій проти Хорватії"

(Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення

від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32)) визначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася із позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно з частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до усталеної судової практики право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування").

Вирішуючи питання обґрунтованості звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом, Верховний Суд зробив висновок про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача, оскільки станом на день звернення до суду із цим позовом та ухвалення рішення судом першої інстанції, ОСОБА_3, заповіт якої оспорює ОСОБА_1, була живою, отже позивач не мав права оспорювати заповіт, який є одностороннім правочином та особистим розпорядженням на випадок своєї смерті.

Надаючи правову оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд погоджується з тим, що право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача, і тільки з часу відкриття спадщини заповіт можна оспорити, вступивши у спадкові правовідносини, з чим пов'язується набуття особою статусу заінтересованої особи. Будь-які права та обов'язки спадкоємців, або осіб, які вважають, що їхні права порушуються заповітом, чи осіб, на користь яких зроблено заповідальне розпорядження, виникають лише після смерті заповідача, тобто розпорядження набувають юридичної сили не з часу посвідчення заповіту, а з моменту відкриття спадщини.

Таким чином, враховуючи, що юридичні наслідки заповіту настають лише після смерті заповідача (особи, яка склала заповіт), його можна оскаржити лише після смерті останнього. Тобто, оскарження заповіту до моменту смерті особи, яка його склала, є неможливим.

Щодо клопотання про витребування доказів

Клопотання заявника про витребування копії заповіту ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні.

Касаційна скарга не містить посилань на помилкову/неправильну оцінку судами доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених роз'яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновки судів про доведеність позову є помилковими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Стосовно клопотання про витребування доказів Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, оскільки, за загальним правилом, усі докази мають бути подані під час розгляду справи судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко