Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №335/4131/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 335/4131/18

провадження № 61-13829св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кузьміна Ольга Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Запоріжжя від 06 березня 2019 року у складі судді Калюжної В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів:

Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_2 про тлумачення змісту заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4, який за життя склав заповіт, за змістом якого зробив таке розпорядження: все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті буде йому належати і на що за законом матиме право, заповів свої другій дружині ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зазначала, що 22 липня 2016 року між нею та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.

Вважала, що має право на спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4, оскільки на час складання заповіту вони не були одружені та не були родичами.

Вказувала, що на даний момент вона не має змоги вирішити питання спадкування нею за померлим чоловіком, оскільки за змістом заповіту не зрозуміло чи може вона бути спадкоємцем за законом, оскільки заповіт, складений 19 червня 2008 року не може охоплювати її прав як спадкоємця у зв'язку з відсутністю родинних відносин між нею та спадкодавцем станом на 2008 рік.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_4 від 19 червня 2008 року, посвідченого Матвіївською сільською радою Вільнянського району Запорізької області, встановивши, що дійсною волею спадкодавця ОСОБА_4 було позбавлення права на спадкування всіх його родичів станом на 2008 рік і не обмежує її прав на спадкування за законом після смерті чоловіка.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту права не співпадає з тими правами, які вона намагається захистити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що текст спірного заповіту викладений чіткою і зрозумілою мовою, у ньому немає подвійного змісту та чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_5 все своє майно. При цьому ОСОБА_2 та всіх інших родичів, які мають право на спадщину за законом, заповідач позбавив права на спадщину.

Крім того районний суд вказав, що позивач фактично наполягає на виході за межі тлумачення змісту правочину та визнання за нею права на спадкування та права власності, що суперечить положенням статті 1233 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне, справедливе та обґрунтоване судове рішення.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті та здійснюючи тлумачення заповіту, суд не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

При цьому апеляційний суд відхилив усі доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1, оскільки вони висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.

Вказує, що закон не пов'язує вирішення позовної вимоги щодо тлумачення змісту правочину з вирішенням будь-яких вимог, що пов'язані з наслідками укладеного правочину, тому обраний спосіб захисту порушеного права відповідає характеру спірних правовідносин та не суперечить закону.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У серпні 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кукурудз Р. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Зазначає, що фактично позивач ставить питання про вирішення спору про право власності, а не про тлумачення заповіту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Положеннями статті 1256 ЦК України визначено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У ~law21~ визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників - в порядку позовного провадження.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Оцінюючи ефективність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід враховувати, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що текст спірного заповіту викладений чіткою і зрозумілою мовою, у ньому немає подвійного змісту та чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_5 все своє майно. ОСОБА_2 та всіх інших родичів, які мають право на спадщину за законом, заповідач позбавив права на спадщину.

При цьому районний суд правильно вказав на те, що обраний позивачем спосіб захисту права вочевидь не співпадає з тими правами, які вона намагається захистити, оскільки ОСОБА_1 фактично наполягає на виході за межі тлумачення змісту правочину та визнання за нею права на спадкування та права власності.

Доводи касаційної скарги про те, що обраний спосіб захисту порушеного права відповідає характеру спірних правовідносин є безпідставними, оскільки фактично позивач оспорює дії нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

При цьому ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє право на спадщину, у разі якщо вважає його порушеним, в інший, передбачений законом спосіб.

Доводи про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк