Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 760/27204/21

провадження № 61-8098св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач ? Національний університет охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика, третя особа - ректор Національного університету охорони здоров`я України ім. П. Л. Шупика Вороненко Юрій Васильович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуНаціонального університету охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного університету охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що з 02 лютого 2016 року він працював позмінно за графіком на посаді лікаря-стоматолога-ортопеда (0,75 ставки) у відділенні ортопедичної стоматології, яке відноситься до спеціального фонду в Стоматологічному практично-навчальному медичному центрі Національного університету охорони здоров?я України ім. П.Л. Шупика (далі ? СПНМЦ НУОЗ України ім. П.Л. Шупика). Роботу здійснював згідно із затвердженим планом надходжень від надання платних послуг по СПНМЦ НУОЗ України ім. П.Л. Шупика, який складає 17 500,00 грн за місяць. Має вищу кваліфікаційну категорію лікаря-стоматолога-ортопеда.

Відповідач вирішив провести внутрішній аудит фінансової діяльності ортопедичного відділення СПНМЦ за 2020 рік та перший квартал 2021 року. На підставі отриманих результатів внутрішнього аудиту, керуючись положеннями частини першої статті 40, статті 42, статті 49-2 КЗпП України, прийнято рішення провести скорочення посад працівників СПНМЦ.

25 червня 2021 року йому було надіслано поштою попередження про скорочення штату працівників, інших вільних посад запропоновано не було, хоча за минулий рік з СПНМЦ звільнилося 6 шість лікарів-стоматологів-терапевтів, що складає 4,0 ставки за бюджетом та 1,5 ставки за спеціальним фондом лікаря-стоматолога-терапевта.

Кваліфікації лікаря-стоматолога-терапевта у нього немає. Проте враховуючи, що відповідач проводить курси для лікарів по підвищенню кваліфікації, курси по отриманню іншої спеціалізації, в тому числі і терапевтичної стоматології, у серпні 2021 року він звернувся до керівництва НУОЗ України ім. П.Л. Шупика із заявою вийти з ситуації, що склалася, шляхом надання йому можливості пройти курси зі спеціалізації терапевтичної стоматології, які тривають два місяці в організації, де він і працює. Відповіді на свою заяву він не отримав.

Під час формування списків робітників, які підлягають вивільненню, у нього пояснень ні усних, ні письмових ніхто не брав, інформацією про переважне право на залишення на роботі при вивільненні ніхто не цікавився. Зауважень щодо невиконання чи неповного виконання планово-фінансових показників не отримував, так як стоматологічний центр рік знаходився на простої у зв?язку з введенням карантинних обмежень. Список працівників, які підлягають скороченню, тримався керівництвом в таємниці. До останнього моменту він не знав, що його включили до цього списку. Лікарем-стоматологом-ортопедом він працює 18 років, 6 з яких в СПНМЦ НУОЗ України ім. П.Л. Шупика, має сертифікат лікаря-стоматолога-ортопеда вищої категорії, дисциплінарні стягнення щодо нього ніколи не застосовувались.

Вважає, що скорочення чисельності чи штату працівників відбувається лише в разі реорганізації підприємства, зміни його власника, прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією, однак будь-яких подібних процесів у СПНМЦ НУОЗ України ім. П.Л. Шупика не відбувалось, тому рішення відповідача про скорочення чисельності штату не відповідає закону і є необґрунтованим.

Крім того, проведений відповідачем внутрішній аудит був незаконним, оскільки СПНМЦ НУОЗ України ім. П.Л. Шупика не має відповідного відділу внутрішнього аудиту та фахівців у сфері економічної діяльності, а у самій комісії, яка проводила аудит, лише один з її членів мав економічну освіту. Невиконання ним фінансового плану було пов`язане з тим, що його вимушено відправляли у відпустки, в тому числі і за власний рахунок, також він проходив курси підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, а сам робочий процес було організовано за спеціальним графіком з метою забезпечення ізольованого розташування пацієнта у стоматологічному кабінеті, з дотриманням часового інтервалу та мінімізацією кількості відвідувань, у зв`язку із карантинними обмеженнями. Телефон на реєстратурі не працював, центральний вхід в СПНМЦ був зачинений і пацієнтам доводилося заходити з чорного входу, вивіска відсутня. За таких обставин лікарю виконувати встановлений фінансовий план на 100% неможливо. Засоби індивідуального захисту адміністрацією не надавалися, доводилося забезпечувати себе самостійно. Матеріали для роботи не надавалися. У дні коли не міг забезпечити себе матеріалами для роботи, засобами індивідуального захисту та дезинфекторами, роботу не проводив, хоча і знаходився на робочому місці. Крім надання населенню стоматологічних послуг, він здійснював практичну підготовку лікарів-інтернів, що не було враховано під час проведення аудиту.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

поновити його на посаді лікаря ? стоматолога-ортопеда (0,75 ставки) у відділенні ортопедичної стоматології Стоматологічного практико-навчального медичного центру Національного університету охорони здоров`я України ім. П.Л. Шупика;

стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату на час вимушеного прогулу з 11 вересня 2021 року по день його поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміни до штатного розпису відповідача було внесено у порядку, передбаченому законодавством. Також матеріалами справи підтверджується, що під час вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 відповідач провів аналіз щодо переважного права позивача на залишення на роботі, чим дотримався вимоги статті 42 КЗпП України. Так, під час прийняття рішення про звільнення позивача, у СПНМЦ НУОЗ України ім. П.Л. Шупика на посаді лікаря-стоматолога-ортопеда, окрім ОСОБА_1 (0,75 ставки), працювало 5 працівників: ОСОБА_2 (1,0 ставки), ОСОБА_3 (1,0 ставки), ОСОБА_4 (0,5 ставки), ОСОБА_5 (1,0 ставки), ОСОБА_6 (0,5 ставки). Відповідачем скорочувалася посада лікаря стоматолога-ортопеда 1,75 ставки. За результатами аналізу надходжень та виконання плану лікарями-ортопедами СПНМЦ за 2020 рік та 1 квартал 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 за вказаний період план не виконував та мав найменший відсоток виконання планових показників серед інших працівників СПНМЦ (за І квартал, IV квартал 2020 рік виконано план на 39%, а з 01 січня по 31 серпня 2021 року - на 10%), тобто мав найменшу продуктивність праці. Отже, ОСОБА_1 , враховуючи рівень кваліфікації та продуктивності праці, не мав переважного права на залишенні на роботі.

29 червня 2021 року позивачу направлено поштою з рекомендованим повідомленням про вручення попередження про скорочення штату працівників та запропоновано посаду сестри медичної 0,5 ставки та лікаря стоматолога-терапевта вищої категорії 0,5 ставки, не дивлячись на відсутність у позивача кваліфікації лікаря стоматолога-терапевта. Однак згоди на переведення на запропоновані вакантні посади ОСОБА_1 до НУОЗ України ім. П.Л. Шупика не подавав.

27 серпня 2021 року до НУОЗ України надійшла заява від ОСОБА_1 з проханням направити його на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології. Листом від 28 вересня 2021 року НУОЗ України імені П.Л. Шупика повідомив ОСОБА_1 про те, що він може пройти спеціалізацію з терапевтичної стоматології на загальних підставах відповідно до наказу МОЗ України від 07 грудня 1998 року № 346. Проте у подальшому ОСОБА_1 не звертався до НУОЗ України імені П.Л. Шупика для оформлення його на навчання на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології.

Отже, НУОЗ України імені П.Л. Шупика було дотримано процедуру попередження про наступне вивільнення та звільнення ОСОБА_1 відповідно до норм трудового законодавства. Крім того, відповідно до листа Управління з питань праці ГУ Держпраці у Київській області від 07 жовтня 2021 року за результатами перевірки також не виявило ніяких ознак незаконного звільнення та скорочення ОСОБА_1 .

Суд не може погодитися з твердженням позивача щодо причин невиконання фінансового плану, оскільки вони жодним чином не спростовують доводів відповідача щодо дотримання вимог закону щодо звільнення ОСОБА_1 . Крім того, позивач та інші лікарі стоматологи-ортопеди працювали в однакових умовах відповідно до графіку роботи, при цьому саме ОСОБА_1 мав найменший відсоток виконання планових показників серед інших працівників СПНМЦ.

Не вiдповiдає дійсності твердження позивача про те, що НУОЗ України іменi П.Л. Шупика не мав повноважень здійснювати аудит фінансової діяльності СПНМЦ та що такий аудит здійснюється МОЗ України. Внутрішній аудит, який здійснюється МОЗ України ? це дiяльнiсть відділу внутрішнього аудиту МОЗ України спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності МОЗ України та установ міністерства, поліпшення внутрішнього контролю (наказ МОЗ України від 27 березня 2012 року № 207). Тобто, МОЗ України здійснює внутрішній аудит фінансової діяльності за використанням бюджетних коштів НУОЗ України імені П. Л. Шупика в цілому, а не його структурних підрозділів. У свою чергу, відповідно до Положення про СПНМЦ НУОЗ України імені П.Л. Шупика, останнє є лікувально-навчально-науковим структурним підрозділом НУОЗ України імені П. Л. Шупика, одним із основних завдань якого є виконання фінансового плану. затвердженого наказом НУОЗ України імені П.Л. Шупика. Основним джерелом фінансування відділення ортопедичної стоматології СПНМЦ є кошти, отримані від населення за надання платних послуг. Посадовою інструкцією лікаря-стоматолога-ортопеда відділення ортопедичної стоматології СПНМЦ передбачено обов`язок виконувати щомісячний фінансовий план, затверджений наказом НУОЗ України імені П. Л. Шупика. Тому, відповідно до наказ НУОЗ України імені П. Л. Шупика від 24 травня 2021 року № 2440, проведено фінансовий аудит діяльності СПНМЦ як структурного підрозділу НУОЗ України імені П. Л. Шупика та проаналізовано виконання фінансового плану лікарями-стоматологами-ортопедами, затвердженого наказом НУОЗ України імені П.Л. Шупика, що не суперечить законодавству України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога-ортопеда СПНМН НУОЗ України ім. П.Л. Шупика (0,75 ставки) з 13 вересня 2021 року.

Стягнуто з НУОЗ України ім. П.Л. Шупика на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 158 995, 64 грн (сума зазначена без вирахування податків та обов`язкових платежів) та сплачений судовий збір у сумі 992,40 грн, а всього ? 159 988,04 грн.

Стягнуто з НУОЗ України ім. П.Л. Шупика на користь держави судовий збір у сумі 5 252,50 грн.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять відомостей про ознайомлення позивача з рішенням про скорочення посади лікаря-стоматолога ортопеда, яку займав ОСОБА_1 , затвердженого наказом № 2942 від 17 червня 2021 року. Також відповідач не надав в суд першої інстанції доказів направлення на поштову адресу позивача попередження про скорочення штату працівників від 29 червня 2021 року та його отримання позивачем, а надані апеляційному суду фіскальні чеки та реєстр на відправку кореспонденції за червень 2021 року свідчать про невручення позивачу направлених листів. Водночас, згідно з актом від 09 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про попередження про наступне вивільнення та ознайомлення із запропонованими йому посадами, що не спростовано позивачем. Отже, про наступне вивільнення ОСОБА_1 був повідомлений 09 липня 2021 року і в цей же день був ознайомлений із переліком посад, які були йому запропоновані відповідачем. За таких обставин відповідач не мав законних підстав для звільнення позивача до 09 вересня 2021 року, а позивач мав право погодитися на зайняття запропонованих йому посад до 09 вересня 2021 року.

Як зазначив позивач, він не мав кваліфікації лікаря-стоматолога-терапевта, тому 27 серпня 2021 року звернувся до відповідача із заявою про направлення його на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології, яка була отримана відповідачем 31 серпня 2021 року. Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що позивач не мав кваліфікації для зайняття посади лікаря-стоматолога-терапевта і для її зайняття повинен був пройти курси спеціалізації з терапевтичної стоматології. Також відповідач не заперечував проти отримання заяви позивача від 27 серпня 2021 року, однак копія заяви відповідачем суду надана не була. Крім того, відповідачем суду не було надано доказів, що на запропоновану позивачу посаду лікаря-стоматолога-терапевта 0,5 ставки до 31 серпня 2021 року був переведений інший працівник СПНМЦ, посада якого підлягала скороченню.

Виходячи з викладеного, відповідачем при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не були у повній мірі дотримані вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки запропонувавши позивачу посаду, яка не відповідала його кваліфікації, відповідач зобов`язаний був надати йому можливість пройти курси спеціалізації з терапевтичної стоматології для зайняття запропонованої йому посади. Однак, отримавши 31 серпня 2021 року заяву позивача про направлення на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології, чим позивач фактично погодився зайняти запропоновану йому посаду, відповідач листом від 28 вересня 2021 року відмовив йому у направленні на курси з посиланням на його звільнення 31 серпня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників, хоча до 09 вересня 2021 року не мав законних підстав для звільнення позивача. Доводи відповідача, що позивач не надав згоду на його переведення на жодну із запропонованих йому посад, так як не подав відповідну заяву, спростовуються обставинами справи, оскільки згідно з наданих суду документів вбачається, що рішення про звільнення позивача відповідач прийняв 16 серпня 2021 року, видавши відповідний наказ, не врахувавши, що таку заяву позивач має право подати протягом двох місяців після попередження про наступне вивільнення, тобто до 09 вересня 2021 року, а також не прийнявши до уваги заяву позивача від 27 серпня 2021 року, яку отримав 31 серпня 2021 року.

Посилання представника відповідача на те, що позивач не надав суду копії його заяви від 27 серпня 2021 року, тому його заяву неможливо розцінювати як згоду на переведення на запропоновану посаду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідач визнає отримання такої заяви від позивача і саме відповідач зобов`язаний був надати суду першої інстанції або апеляційному суду на його вимогу копію цієї заяви для спростування доводів позивача, що вказаною заявою він фактично погодився на зайняття посади лікаря-стоматолога-терапевта. Оскільки копія заяви суду надана не була, згідно відповіді на заяву вбачається, що відповідач відмовив ОСОБА_1 у направленні на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології, так як вважав його звільненим з 31 серпня 2021 року, хоча 13 вересня 2021 року видав наказ про зміну дати його звільнення на 11 вересня 2021 року, враховуючи тимчасову непрацездатність позивача, а також виходячи з того, що між сторонами існує трудовий спір, у якому позивач є слабшою стороною і саме відповідач, як роботодавець, повинен надавати докази виконання ним вимог ст. 49-2 КЗпП України, колегія суддів вважає, що заява позивача від 27 серпня 2021 року повинна розцінюватися як його згода на зайняття посади лікаря-стоматолога-терапевта. За таких обставин колегія суддів вважає, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Аргументи учасників справи

У червні 2024 року НУОЗ України ім. П.Л. Шупика подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, апеляційний суд зробив помилковий висновок про недотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці. Вказана стаття встановлює обов`язок роботодавця не пізніше ніж за два місяці повідомити про наступне вивільнення, тоді як наказ НУОХ України ім. П. О. Шупика від 17 червня 2021 року № 2942 стосувався змін штатного розпису університету та не містив персональних даних конкретних працівників, що підлягали вивільненню. Законодавством не передбачено обов`язку ознайомлювати працівників з відповідними наказами. Тому на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України 24 червня 2022 року № 2988 було видано наказ «Про попередження працівників СПНМЦ про наступне вивільнення», в якому одночасно йому було запропоновано інші вакантні посади: лікар-стоматолог-терапевт та сестра медична, проте 25 червня 2021 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. 29 червня 2021 року попередження про звільнення разом з переліком посад ОСОБА_1 надіслано поштою. Апеляційний суд вказує, що доказів на підтвердження наведеного не надано та водночас зазначає, що йому надано фіскальні чеки та реєстр на відправку кореспонденції за червень 2021 року. Крім того, 09 липня 2021 року з власної ініціативи була здійснена повторна спроба повідомити про наступне вивільнення позивача при його особистій присутності, проте він відмовився, про що складено акт. Апеляційний суд зробив висновок, що саме 09 липня 2021 року є датою ознайомлення позивача про своє наступне вивільнення, але все одно не мало місця порушення вимоги про звільнення після спливу двох місяців з дня повідомлення, так як ОСОБА_1 звільнено 11 вересня 2021 року.

Законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади. Позивачеві було запропоновано всі вільні посади на той час та інших наявних посад судами встановлено не було. Для зайняття запропонованої посади лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 не мав необхідної кваліфікації.

Не відповідає дійсності твердження апеляційного суду про те, що відповідач відмовив ОСОБА_1 у проходженні курсів спеціалізації. Так, 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 дійсно звертався до НУОЗ України ім. П.Л. Шупика з заявою про направлення його на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології, у відповідь на яку йому було направлено лист з повідомленням про те, що він може пройти спеціалізацію з терапевтичної стоматології відповідно до наказу МОЗ України від 07 грудня 1998 року № 346. У подальшому ОСОБА_1 не звертався для оформлення його на навчання та курси та не подавав необхідні документи. Крім того, під час судового засідання та у своїх поясненнях позивач зазначав, що він звертався саме з заявою про проходження курсів спеціалізації, про згоду на переведення ніде не зазначав. За таких обставин безпідставним є висновок, що ОСОБА_1 фактично погодився на зайняття запропонованої посади.

Вказуючи, що відповідач зобов`язаний був надати суду копію заяви ОСОБА_1 про направлення на курси, апеляційний суд не звернув увагу на причини неможливості надати заяву, оскільки у зв`язку зі збройною агресією було пошкоджено будівлю відповідача і протягом певно часу працівники не мали доступу до будівлі, деякі документи були пошкоджені і втрачені.

Щодо прийняття наказу про звільнення, то такий дійсно був виданий 16 серпня 2021 року, проте дата звільнення - 31 серпня 2021 року. Законодавство не визначає обов`язок роботодавця видати наказ про звільнення працівника у день такого звільнення. При цьому видача вказаного наказу не обмежує права працівника на надання згоди на переведення на запропоновані йому посади протягом двох місяців після попередження про наступне вивільнення. Крім того, на підставі наказу від 13 вересня 2021 року дату звільнення було змінено на 11 вересня 2021 року.

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, судові витрати покласти на відповідача.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд зробив правильний висновок, що його не було належним чином ознайомлено ні з наказом від 17 червня 2021 року про скорочення штату працівників, ні з наказом про вивільнення працівників від 24 червня 2021 року. Лише 09 липня 2021 року адміністрація НУОЗ України, зрозумівши, що порушує закон, намагалася разом з цілою комісію ознайомити його з даними наказами, в ході чого був складений відповідний акт. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що у відповідача відсутній обов`язок ознайомлювати його з наказом від 17 червня 2021 року, оскільки вказаний наказ є основою для наступного наказу про вивільнення.

Київський апеляційний суд зробив правильний висновок, що даних про направлення йому 29 червня 2021 року попередження про наступне вивільнення зі списком запропонованих посад у матеріалах справи немає, додаткових доказів скаржник у судовому засіданні не надав, реєстр відправлень має загальні відомості відправлень за червень місяць 2021 року. Скаржник сам зазначає у касаційній скарзі, що 09 липня 2021 року повторно намагався його повідомити про вивільнення, про що складено відповідний акт, що напряму вказує на той факт, що 29 червня 2021 року ніякі листи йому не надсилалися. 16 серпня 2021 року вже було видано наказ про його звільнення 31 серпня 2021 року, в якому неправдиво вказано про отримання ним попередження 29 червня 2021 року.

Він звертався до відповідача в телефонному режимі з метою самостійно за власний кошт пройти курси зі стоматологічної спеціалізації по терапії, проте його було повідомлено, що в літній період такі курси не проводяться і розпочнуться лише з вересня поточного року. Щоб врегулювати вказану ситуацію він 27 серпня 2021 року звернувся з письмовою заявою, в якій зазначив, що погоджується на запропоновані посади з проханням надати можливість пройти курси спеціалізації. Більше того, відповідач використовує практику прийняття на вакантну посаду з відповідними вимогами лікаря, що не відповідає даним вимогам з врахуванням того, що отримання відповідної кваліфікації здобувається на курсах спеціалізації в НУОЗ України ім. П. Л. Шупика протягом двох місяців. Незважаючи на його заяву, в якій він погодився зайняти всі запропоновані посади, в тому числі і сестри медичної 0,5 ставки, скаржник звільнив його 31 серпня 2021 року і лише 28 вересня 2021 року надає відповідь на його заяву, в якій зазначає, що він може самостійно пройти курси зі стоматологічної спеціалізації. При цьому відповідач не надавав суду копію його заяви, а також доказів на підтвердження знищення робочої документації.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині стягнення з Національного університету охорони здоров`я України ім. П. Л. Шупика на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 158 995,64 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18, від 15 травня 2023 року у справі № 947/2758/21, від 30 січня 2023 року у справі № 947/3424/21, від 26 січня 2022 року у справі № 755/867/20).

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що на підставі наказу НУОЗ України імені П.Л. Шупика № 38-к від 28 січня 2016 року ОСОБА_1 зараховано з 02 лютого 2016 року на посаду лікаря-стоматолога-ортопеда ортопедичного відділення СПНМЦ на 0,75 ставки.

Наказом НУОЗ України імені П.Л. Шупика № 2440 від 24 травня 2021 року вирішено до 27 травня 2021 року провести внутрішній аудит з фінансової діяльності СПНМЦ за результатом якого складено довідку, в якій викладені висновки про те, що порушень цільового витрачання коштів загального, спеціального та благодійного фондів комісією не встановлено. Планові показники щомісячних надходжень від надання платних стоматологічних послуг лікарями СПНМЦ, затверджених наказом від 26 червня 2018 року № 2870, не забезпечують кошторисних призначень за спеціальним фондом на 2021 рік.

31 травня 2021 року директор СПНМЦ звернувся до ректора НУОЗ України імені П. Л. Шупика зі службовою запискою щодо оптимізації чисельності працівників СПНМЦ, відповідно до якої на підставі аналізу діяльності надання медичної допомоги населенню та виконання лікувального навантаження шляхом виконання фінансового плану лікарями ортопедичного відділення СПНМЦ за 2020 та чотири місяці 2021 року, здійсненого на підставі інформації, наданої завідуючою ортопедичним відділенням ОСОБА_4. та медичним директором ОСОБА_8 (аналітична довідка додається), ураховуючи вкрай тяжкий фінансовий стан СПНМЦ, з метою запобігання фінансових боргів по невиплаті заробітної плати працівниками СПНМЦ, запропоновано розглянути можливість здійснення оптимізації чисельності працівників СПНМЦ шляхом скорочення: 1,75 ставки лікаря стоматолога-ортопеда; 1,25 ставки техніка зубного; 1 ставку завідуючого ортопедичного відділення.

31 травня 2021 року адміністрація НУОЗ України імені П.Л. Шупика звернулася до профспілкового комітету з інформацією про запропоноване звільнення працівників СПНМЦ.

Рішенням профспілкового комітету Первинної профспілкової організації НУОЗ України ім. П.Л. Шупика від 01 червня 2021 року визнано доцільним проведення скорочення штату СПНМЦ. У разі вивільнення працівників рекомендовано обов`язково урахувати переважне право на залишення на роботі, визначене статтею 42 КЗпП України.

Рішенням вченої ради НУОЗ України імені П. Л. Шупика, оформленого протоколом від 16 червня 2021 року, вирішено оптимізувати діяльність СПНМЦ шляхом внесення змін до структури та штатного розпису.

Наказом НУОЗ України ім. П.Л. Шупика від 17 червня 2021 року № 2942 з 01 вересня 2021 року скорочено наступні посади: завідуючого ортопедичного відділення - 1,0 ставки; лікаря стоматолога-ортопеда - 1,75 ставки; зубного техніка - 1,25 ставки.

Відповідно до наказу НУОЗ України імені П.Л. Шупика від 24 червня 2021 року № 2988 «Про попередження працівників СПНМЦ про наступне вивільнення» до 30 червня 2021 року начальнику відділу забезпечити попередження про наступне вивільнення працівників СПНМЦ за пунктом 1 статті 40 КЗпП України згідно з списком, що додається.

25 червня 2021 року під час ознайомлення працівників СПНМЦ з зазначеним наказом ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, про що було складено акт.

29 червня 2021 року ОСОБА_1 поштою з рекомендованим повідомленням про вручення було направлено попередження про скорочення штату працівників та вивільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, запропоновано наявну у СПНМЦ роботу на посаді лікаря-стоматолога-терапевта вищої категорії (0,5 ставки), сестри медичної (0,5 ставки). Також зазначено, що у випадку погодження на запропоновану іншу роботу необхідно повідомити про це відділ кадрів НУОЗ України ім. П.Л. Шупика письмовою заявою.

01 липня 2021 року Міністерством охорони здоров`я України як органом управління НУОЗ України імені П.Л. Шупика затверджено новий штатний розпис СПНМЦ (по загальному та спеціальному фондах), який введено в дію з 01 вересня 2021 року.

09 липня 2021 року під час повторної спроби попередити ОСОБА_1 про наступне вивільнення та ознайомити з запропонованими йому посадами, він відмовився ознайомлюватися з наказом під особистий розпис, про що було складено акт.

ОСОБА_1 пропонувалися посади: лікар стоматолог-терапевт 0,5 ставки та медична сестра 0,5 ставки.

Наказом в.о. ректора НУОЗ України імені П.Л. Шупика від 16 серпня 2021 року

№ 381-к ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-стоматолога-ортопеда з 31 серпня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги.

16 серпня 2021 року ОСОБА_1 направлено лист № 12/105-2118 з проханням з`явитися до відділу кадрів НУОЗ України імені П.Л. Шупика для отримання трудової книжки.

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до НУОЗ України імені П. Л. Шупика із заявою про направлення його на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології.

Листом №12/50-2524 від 28 вересня 2021 року НУОЗ України імені П.Л. Шупика повідомив ОСОБА_1 про те, що він може пройти спеціалізацію з терапевтичної стоматології на загальних підставах відповідно до наказу МОЗ України від 07 грудня 1998 року № 346.

Відповідно до наказу НУОЗ України ім. П.Л. Шупика від 13 вересня 2021 року №437-к «Про зміну дати звільнення», у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 , дату його звільнення змінено на 11 вересня 2021 року.

ГУ Держпраці у Київській області розглянуто в межах компетенції звернення ОСОБА_1 від 27 серпня 2021 року (вх. № П-5055 від 28 серпня 2021 року) про можливі порушення законодавства про працю в НУОЗ України імені П.Л. Шупика (лист від 07 жовтня 2021 року № 4.2/4-Р-5055-6663) та запропоновано для вирішення індивідуального трудового спору звернутись з позовом до суду.

Під час вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 відповідач провів аналіз щодо переважного права позивача на залишення на роботі. Відповідно до довідки від 05 жовтня 2021 року №12/106-2598 за результатами аналізу надходжень та виконання плану лікарями-ортопедами СПНМЦ за 2020 рік та 1 квартал 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 за вказаний період план не виконував та мав найменший відсоток виконання планових показників серед інших працівників СПНМЦ (за І квартал, IV квартал 2020 рік виконано план на 39%, а з 01 січня по 31 серпня 2021 року - на 10%), тобто найменшу продуктивність праці.

Посадовою інструкцією лікаря-стоматолога-ортопеда відділення ортопедичної стоматології СПНМЦ передбачено обов`язок виконувати щомісячний фінансовий план, затверджений наказом НУОЗ України імені П. Л. Шупика.

Відповідно до листа Управління з питань праці ГУ Держпраці у Київській області від 07 жовтня 2021 року за результатами перевірки не виявило ніяких ознак незаконного звільнення та скороченням ОСОБА_1 . Натомість зафіксовано декілька порушень щодо надання доплат та щорічної відпустки, порушення частин першої, третьої статті 8 Закону України «Про охорону праці» щодо незабезпечення працівників засобами індивідуального захисту.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частини перша-третя стаття 49-2 КЗпП України, тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 577/3997/15-ц (провадження № 6-1723цс17) вказано, що «однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2020 року у справі № 755/6539/18-ц, на яку посилається заявник, вказано, що «законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року у справі № 947/2758/21, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «судами попередніх інстанцій обґрунтовано було встановлено, що протягом періоду попередження позивачу запропоновано у повному обсязі всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві протягом всього періоду попередження працівника. Разом із цим 25 листопада 2020 року на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_1, в якій він зазначив про свою згоду зайняти одну із запропонованих вакантних посад: капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір». Одночасно у вказаній заяві позивач просив забезпечити йому за рахунок підприємства професійну підготовку та перепідготовку з метою зайняття однієї із вищезазначених вакантних посад. Вважаючи про відсутність у роботодавця обов`язку здійснювати професійну підготовку та перепідготовку під час скорочення та наявність обов`язку запропонувати працівнику іншу роботу, КП «Морська пошуково-рятувальна служба» 27 листопада 2021 року ОСОБА_1 направила листи № 1/41/2280-20, № 1/41/2281-20 та № 1/41/2282-20, в яких відповідачем зазначено перелік документів, які необхідні для переведення його на посади капітана ПРК-02, другого помічника капітана р/с «Сапфір», капітана р/с «Сапфір», які йому пропонувались та на які ОСОБА_1 виявив бажання бути переведеним, про що зазначено ним у заяві від 25 листопада 2020 року. Також ОСОБА_1 було запропоновано з`явитись до КП «МПРС» 29 грудня 2020 року та надати вказані документи для здійснення переведення на одну із зазначених посад. На вказані листи КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 відповіді не надано. Врахувавши, що працівником згоди на зайняття будь-якої іншої із всіх запропонованих вакантних посад відповідно до його кваліфікації надано не було (ані усно ані письмово), а також не надано, документів, підтверджуючих кваліфікацію на зайняття посад, на які ним було надано згоду, що зафіксовано актом від 29 грудня 2020 року, наказом від 29 грудня 2020 року № 834-к ОСОБА_1, начальника філії «Чорноморська філія» КП «МПРС», звільнено із займаної посади 29 грудня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за встановлених у справі обставин, не вбачається підстав для висновку, що роботодавцем не дотримано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування ОСОБА_1 іншої роботи на підприємстві».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов апеляційний суд виходив із того, що: роботодавцем не дотримано двомісячного строку з дня попередження позивача про його наступне вивільнення, яке фактично мало місце 09 липня 2021 року; всупереч поданій 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 заяви про направлення його на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології, яка фактично є згодою на зайняття запропонованої йому посади, наказ про звільнення позивача з 31 серпня 2021 року виданий 16 серпня 2021 року, хоча до 09 вересня 2021 року відповідач не мав на це законних підстав; відповідач не надав копії заяви позивача від 27 серпня 2021 року, а згідно з відповіді на неї від 28 вересня 2021 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у направленні на курси спеціалізації, так як вважав його звільненим з 31 серпня 2021 року;

аналіз матеріалів справи свідчить, що у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що попередження про скорочення штату працівників від 25 червня 2021 року йому було надіслано поштою; про те, що 29 червня 2021 року йому було надіслано поштою лист з попередженням про скорочення штату працівників позивач вказував і у відповіді на відзив (т. 1, а. с. 206). Отже, при розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_1 не заперечував того, що попередження про наступне вивільнення йому було надіслано 29 червня 2021 року. Зазначене позивач вказував і в апеляційній скарзі (т. 3, а. с. 120). Фактично позивача було звільнено 11 вересня 2021 року, про що в наказ від 16 серпня 2021 року внесено відповідні зміни в частині дати звільнення. Тому, з урахуванням вимог статті 367 ЦПК України, підстав для витребування у відповідача доказів отримання позивачем попередження про скорочення штату працівників від 29 червня 2021 року у апеляційного суду не було;

разом з тим, встановивши, що заявою від 27 серпня 2021 року про направлення на курси спеціалізації з терапевтичної стоматології ОСОБА_1 фактично погодився зайняти запропоновану йому вакантну посаду лікаря-стоматолога-терапевта, а відповідач не надав доказів неможливості виконати свій обов`язок щодо працевлаштування працівника при скороченні штату працівників, відповідь на заяву позивача щодо направлення на курси спеціалізації надав ОСОБА_1 лише після його звільнення, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що станом на 11 вересня 2021 року у відповідача не було підстав для звільнення позивача.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову, проте частково помилився щодо мотивів такого рішення. У зв`язку із цим оскаржену постанову суду належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постановаапеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постановуапеляційного суду змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

У зв?язку з цим підлягає поновленню виконання постанови апеляційного суду в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке зупинене ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року до закінчення касаційного провадження.

Щодо розподілу судових витрат

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки оскаржене судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Національного університету охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині стягнення з Національного університету охорони здоров`я України ім. П. Л. Шупика середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко