Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №344/11845/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 344/11845/24

провадження № 61-13284св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ;

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ;

суб`єкт оскарження -Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Руда Христина Дмитрівна, на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2024 року у складі судді Кіндратишин Л. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Луганської В. М., Пнівчук О. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до суду зі скаргою в якій просив суд визнати дії головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенко О. В. (далі - Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції) про накладення штрафу у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 протиправними; скасувати постанову про накладення штрафу від 18 червня 2024 року; зобов`язати головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенко О. В. відкликати платіжну інструкцію від 28 травня 2024 року.

Скарга мотивована тим, що 31 травня 2016 року Шевченківським ВДВС у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження

№ НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Івано-Франківського міського суду у справі № 2-1200, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмір 1/4 частки від усіх видів доходів боржника.

23 червня 2023 року у межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника, а 29 вересня 2023 року - постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у загальному розмірі 50% від усіх видів заробітку ОСОБА_1 23 квітня 2024 року на виконання вказаної постанови про арешт коштів накладено арешт на усі грошові кошти ОСОБА_1 , у тому числі на заробітну плату.

18 червня 2024 року винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 у загальному розмірі 75 151,27 грн, яку заявник вважає протиправною.

Вказував, що штраф державний виконавець має право накласти за сукупності двох обставин: наявність заборгованості у розмірі, що зумовлює накладення штрафу (розмір, що перевищує суму аліментних платежів за один рік); наявність такої заборгованості на момент винесення постанови про накладення арешту. Однак розмір його заборгованості зі сплати аліментів на момент винесення оскаржуваної постанови є значно меншим за суму відповідних платежів за один рік (48 032,97 грн, що підтверджується відповіддю на скаргу від 18 червня 2024 року № 32371/27.10-24, яка складена державним виконавцем).

Водночас, сукупний розмір аліментних платежів за рік, що передував винесенню постанови, що оскаржується (за період з квітня 2023 року по квітень 2024 року) становить 290 678,90 грн, що підтверджується розрахунком зі сплати аліментів.

Заборгованість зі сплати аліментів, яка стала підставою для винесення постанови про накладення арешту, утворилась внаслідок перерахування державним виконавцем аліментних платежів, починаючи з початку мобілізації ОСОБА_1 , з квітня 2022 року, однак внаслідок вказаних поважних причин він був позбавлений можливості повідомити державного виконавця про свою мобілізацію та збільшення доходу.

Натомість, державному виконавцю ще у грудні 2022 року було відомо про його призов на військову службу, внаслідок направлення ДП «СЕТАМ» (попереднє місце роботи боржника) відповідного листа. Однак, відтоді державний виконавець з метою встановлення дійсного місця служби боржника направила лише два запити у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які не дали бажаного результату. Лише 03 травня 2023 року державний виконавець шляхом направлення до ДП «СЕТАМ» відповідного листа дізналась номер військової частини і після цього здійснила перерахунок аліментних платежів, що підлягали сплаті боржником з моменту мобілізації. Однак, заміть того, щоб повідомити про розмір заборгованості застосувала усі можливі санкції.

Вказував, що до моменту накладення виконавцем відповідних обмежень йому не було відомо про наявність заборгованості. При цьому, його вина у виникненні заборгованості відсутня.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 15 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенко О. В. про накладення штрафу на ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 протиправними. Скасовано постанову головного державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенко О. В. від 18 червня 2024 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що на момент складення постанови про накладення штрафу 18 червня

2024 року боржник ОСОБА_1 не мав заборгованості в сумі 375 756,33 грн, про яку зазначено державним виконавцем. Тому така постанова, яка оскаржується заявником, суперечить вимогам частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачене накладення штрафу виключно за наявності заборгованості зі сплати аліментів на момент складення постанови про накладення штрафу. Державним виконавцем не надано суду доказів дотримання процедури накладення штрафу за несплату аліментів відповідно вимог Закону України «Про виконавче провадження», що є підставою для скасування оскарженої постанови про накладення штрафу.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що стосується тверджень апелянта про те, що при винесенні постанови від 18 червня 2024 року про накладення штрафу на боржника в сумі 75 151,27 грн враховані норми частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», то апеляційний суд такі не бере до уваги, оскільки останні зумовлені неправильним тлумаченням вказаної норми.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що саме державним виконавцем направлялись платіжні інструкції до установ банків, для примусового списання коштів з рахунків (24 липня 2023 року стягнуто з рахунку боржника 3 097,35 грн, 12 червня 2024 року - 111 918,47 грн), тобто боржником не самостійно перераховано кошти в сумі 111 918,47 грн, правильності висновків суду також не спростовують, оскільки факт шляху погашення наявної заборгованості не впливає на визначення її суми на час винесення спірної постанови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_2 - адвокат Руда Х. Д., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні скарги.

Касаційна скарга подана відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 569/17794/22.

Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що виникають у випадку накладення штрафу на підставі частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу № .

31 жовтня 2024 року справа № 344/11845/24 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Рудої Х. Д. мотивована тим, що при прийнятті рішень судами попередніх інстанцій доводи Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенко О. В., а також додаткові пояснення стягувача ОСОБА_2 не були враховані. Фактично вони були тільки процитовані в рішенні. Позицію Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в рішенні було тільки оголошено, не вказавши ніяких доводів «за» чи «проти», окрім того немає будь-якого посилання на норму закону щодо заперечень на позицію Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Вважає, що боржник, ще з 2006 року знаючи про свій обов`язок сплачувати аліменти на утримання своєї дитини, яка має інвалідність, тривалий час свідомо не виконував цей обов`язок аж до примусового стягнення з нього 111 918,47 грн (саме примусового стягнення, а не добровільного, як зазначено представником боржника). Представник боржника наполягає на тому, що боржнику не було відомо про наявність заборгованості зі сплати аліментів, однак це твердження цілком не відповідає дійсним обставинам справи. Боржнику було достовірно відомо про обов`язок сплачувати аліменти, однак він цей обов`язок не виконував і це призвело до виникнення заборгованості (про яку боржнику повинно було бути відомо навіть без відповідного повідомлення виконавця).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі

№ 310/2210/21, наявність або відсутність вини боржника, її ступеня у несплаті аліментів і виникненні заборгованості не є критеріями для вирішення питання про накладення штрафу відповідно до частини 14 статті 71 Закону № 1404-УІІІ. Державний виконавець не зобов`язаний, накладаючи штраф, перевіряти причини, через які боржник не сплачував аліменти або сплачував їх несвоєчасно чи не повністю.

Звертає увагу на те, що станом на 01 вересня 2023 року заборгованість по аліментах ОСОБА_1 становила 375 756,33 грн, з якої і виносився штраф в сумі 20%, боржником не спростовано та розрахунок заборгованості він не оскаржував.

Зазначає, що у виконавця тривалий час були відсутні відомості про розмір та місце отримання доходів боржника, проте як вбачається з матеріалів справи виконавцем вживались заходи з примусового виконання рішення, тобто факт бездіяльності виконавця у цій справі відсутній. Причиною виникнення заборгованості по сплаті аліментів були саме дії боржника (який фактично ухилявся від сплати аліментів на утримання своєї дитини), а не дії чи бездіяльність державного виконавця.

Вважає, що державним виконавцем дотримано процедуру накладення штрафу за несплату аліментів відповідно вимог Закону України «Про виконавче провадження», а формальний пропуск строку на накладення штрафу з об`єктивних причин не може бути достатньою підставою для позбавлення дитини належних їй коштів. Сума штрафу спрямовується саме на потреби дитини (а дитина з інвалідністю потребує значних фінансових затрат).

Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, оскільки частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено, вимоги про те, що виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів саме: «на момент складення постанови про накладення штрафу».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - Щадей Н. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні у Шевченківському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1200, виданого 05 березня 2007 року Івано-Франківським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходу, починаючи з 17 грудня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно відповіді ДП «СЕТАМ», що адресована Шевченківському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 08 грудня

2022 року, надано звіт про здійснені відрахування та виплати щодо ОСОБА_1 за постановою державного виконавця за період з 01 січня 2022 року до 30 листопада 2022 року. Повідомлено, що ОСОБА_1 був увільнений від роботи у зв`язку з проходженням військової служби, зі збереженням місця роботи і посади на підставі наказу ДП «СЕТАМ» від 20 липня 2022 року № 77-К (т. 1, а. с. 37-38).

У відповіді на запит державного виконавця до Державної податкової служби України від 19 червня 2023 року № 16093348 зазначено відомості про доходи боржника за період з першого кварталу 2022 року до 1 квартал 2023 року. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 отримує дохід з ДП «СЕТАМ» та з ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 47-49).

Рішенням суду від 21 лютого 2024 року у справі № 344/22540/23 за позовом

ОСОБА_1 зменшено розмір аліментів з часу набрання рішенням законної сили до 1/5 частки від усіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку. Рішення суду набрало законної сили

23 березня 2024 року (т. 1, а. с. 80-82).

15 квітня 2024 року державним виконавцем Лисенко О. В. винесено постанову про зміну реєстраційних даних з урахуванням вказаного рішення суду (т. 1, а. с. 83).

З розрахунку заборгованості станом на 30 травня 2024 року, складеного державним виконавцем у вказаному вище виконавчому провадженні, встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за період з квітня 2022 року до березень 2024 року становить 159 851,91 грн; заборгованість на 30 число поточного місяця

21 205,98 грн (т. 1, а. с. 8).

У відповіді Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції адвокату Щадей Н. В. від 18 червня 2024 року за № 32371/27.10-24 зазначено, що для встановлення залишку заборгованості, яка станом на 30 червня 2023 року становила 342 025,63 грн, 06 травня 2024 року направлено вимогу щодо встановлення залишку заборгованості до Генерального штабу ЗСУ, для передачі до бухгалтерії військової частини та надання звіту по аліментах помісячно. 28 травня 2024 року на електронну адресу державного виконавця (а в паперовому вигляді 12 червня 2024 року) надано звіт, відповідно до якого залишок заборгованості по аліментах станом на 01 травня 2024 року становить 159 951,44 грн. Згідно платіжної інструкції від 28 травня 2024 року,

12 червня 2024 року на депозитний рахунок Відділу надійшли кошти в сумі

111 918,47 грн. Станом на даний час залишок заборгованості становить 48 032,97 грн (159 951,44 - 111 918,47 грн) (т. 1, а. с. 5-7).

Встановлено також, що 18 червня 2024 року у вказаному виконавчому провадженні головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лисенко О. В. винесено постанову про накладення штрафу на користь стягувача у розмірі 75 151,27 грн, оскільки за період з лютого 2022 до серпень 2023 включно, протягом 19 місяців утворилась заборгованість по аліментах, що становить 375 756,33 грн, що перевищує суму відповідних платежів за один рік. Відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів (т. 1, а. с. 4).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Руда Х. Д. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За положеннями статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) у редакції, чинній на час видання виконавчого листа, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з частинами першою і третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Відповідно до частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів.

Встановивши, що на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця у ОСОБА_1 була наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 48 032,97 грн, яка не перевищує суму відповідних платежів за один рік, що підтверджується доданими до справи письмовими доказами, в тому числі відповіддю Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування постанови про накладення штрафу від 18 червня 2024 року.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 569/17794/22 є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавшизміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, та правильно застосовані норми матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженому судовому рішенню на предмет законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли загалом обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 ..

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Руда Христина Дмитрівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович