Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.11.2020 року у справі №754/14704/19

Постанова

Іменем України

додаткова

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 754/14704/19-ц

провадження № 61-15221св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Андрусенко Кирило Ігорович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Андрусенка Кирила Ігоровича, про ухвалення додаткового рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частини квартири, укладений 10 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 382,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 382,20 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишено без змін.

08 квітня 2021 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Андрусенка К. І., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду, в якій він просить поновити строк для подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді касаційної інстанції та вирішити питання відшкодування цих витрат.

Копія заяви надіслана відповідачам, докази про що зазначено і додано до цієї заяви.

Заява про ухвалення додаткового рішення суду у справі підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина 3 статті 270 ЦПК України).

Питання щодо розподілу судових витрат судом касаційної інстанції не вирішувалось.

Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин 3 та 5 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Судом установлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вимога частини 8 статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрусенко К. І., подавав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому на виконання вимог пункту 9 частини 3 статті 175 ЦПК України було визначено орієнтовну вартість професійної правової (правничої) допомоги з урахуванням вже наданих послуг у розмірі 3 000,00 грн, як попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у суді касаційної інстанції.

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Андрусенко К. І., посилався на те, що позивач отримала копію постанови Верховного Суду від 15 березня 2021 року лише 02 квітня 2021 року, тому просив поновити строк для подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2020 року між адвокатським бюро "Кирила Андрусенка" та ОСОБА_1 укладено договір № 23/07/20 про надання правової (правничої) допомоги (а. с. 177-180, т. 1).

Також у матеріалах справи наявний ордер, виданий 17 серпня 2020 року на підставі вказаного договору, на надання ОСОБА_1 правової допомоги адвокатом Андрусенком К. І. (а. с. 151, т. 1).

Згідно з доданим до заяви про ухвалення додаткового рішення суду актом від 05 квітня 2021 року № 02 виконавцем 17 лютого 2021 року було надано ОСОБА_1 правову допомогу щодо написання відзиву на касаційну скаргу, що за часом становить 2 год. 30 хв., вартість якої складає 3 125,00 грн.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалена 15 березня 2021 року. Вже після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п'ятиденного строку, передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України, представник позивача надав розрахунок понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, складений 05 квітня 2021 року на суму 3 125,00 грн.

Таким чином, представником позивача пропущено строк для подання доказів, понесених витрат на професійну правничу допомогу. При цьому у заяві про ухвалення додаткового рішення він просив поновити пропущений процесуальний строк та вказав про поважність причин його пропуску.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що при вирішенні питання щодо стягнення витрат у розмірі 3 125,00 грн заяву представника позивача про поновлення строку для подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 6 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема, умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина 2 статті 137 ЦПК України, частина 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Отже, ураховуючи наведені вище положення процесуального законодавства та беручи до уваги те, що стороною позивача підтверджено належним чином надання адвокатом Андрусенком К. І. професійної правничої допомоги на суму 3 125,00 грн, на користь ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції на вказану суму.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Андрусенком К. І. обсягом послуг у суді касаційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду немає.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвокат Андрусенка К. І., та ухвалення додаткового рішення суду.

Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Андрусенка Кирила Ігоровича, задовольнити.

Поновити представнику ОСОБА_1 - адвокату Андрусенку Кирилу Ігоровичу, строк для подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 125,00 грн (три тисячі сто двадцять п'ять грн) на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Додаткова постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць