Історія справи

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 204/7133/17

провадження № 61-14146св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Українсько-канадське Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮМК»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року у складі судді Нізік О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Українсько-канадського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮМК» про визнання права власності за набувальною давністю.

Позов обґрунтовував такими обставинами. Позивач є рідним сином ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На ім`я спадкодавця за його життя на підставі рішення, прийнятого за результатами спільного засідання адміністрації та профспілки Дніпропетровського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів,оформленого протоколом № 14 від 18 листопада 2003 року, був виданий ордер на житлове приміщення - трикімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 ). ОСОБА_1 проживав у вказаній квартирі та зареєстрований за зазначеною адресою з 12 липня 2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_3 . Позивач продовжує проживати у квартирі.

Посилаючись на вказане, стверджуючи, що він відкрито володів нерухомим майном, та жодним чином не приховував факту знаходження майна в його володінні, оскільки разом з батьком та матір`ю постійно проживав у зазначеній квартирі, позивач просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суди виходили з безпідставності заявлених вимог з огляду на статус спірної квартири, в тому числі як службового житла.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через недоведеність позову. Матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження права позивача на набуття права власності на нерухому майно за набувальною давністю.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , власником вказаного майна є Українсько-канадське товариство з обмеженою відповідальність та іноземними інвестиціями «ЮМК» (а. с. 22-27).

Відповідно до змісту договору № 633 від 25 грудня 2000 року Українсько-канадське товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮМК» продало Дочірній компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанія «Нафтогаз України» вказане житлове приміщення. Договір нотаріально не посвідчений (а. с. 27). Акт приймання-передачівід 25 грудня 2000 року № 633 складений 15 травня 2001 року (а. с. 28). Відповідно до акта прийому-передачі векселів від 26 квітня 2001 року Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» в погашення заборгованості передало, а Дніпропетровське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів прийняло вексель на суму 194 592,70 грн (а. с. 29).

Рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська № 153 від 22 червня 2001 року квартиру включено до списків службової житлової площі (а. с. 30).

Відповідно до виписки з протоколу №14 спільного засідання адміністрації та професійного комітету Дніпропетровського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів від 18 листопада 2003 року вирішено виділити ОСОБА_2 службову квартиру АДРЕСА_1 для проживання сім`ї у складі двох осіб, виключити ОСОБА_2 зі списків квартирного обліку (а. с. 32).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції 18 лютого 2010 року, актовий запис № 1321 (а. с. 19).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Чечелівським районним у м. Дніпро відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 19 липня 2017 року, актовий запис № 1443 (а. с. 21).

Згідно з довідкою про склад сім`ї Форми 1-Ж у квартирі АДРЕСА_1 з 04 березня 2010 року зареєстровані та проживають 2 людини: ОСОБА_3 , 1936 року народження, з 2004 року та ОСОБА_1 , 1959 року народження, з 2007 року. Склад сім`ї станом на 20 січня 2011 року не змінився (а. с. 18).

Відповідно до довідки від 13 серпня 2010 року б/н, виданої ОСОБА_3 , ОСОБА_2 постійно проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 19 січня 2004 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.20).

Рішенням державного реєстратора № 17000374 від 06 листопада 2014 року Державі Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України відмовлено у державній реєстрації прав та обтяжень на квартиру квартирі АДРЕСА_1 . Підставою відмови у вчиненні реєстраційної дії зазначено, що надані заявником документи для проведення державної реєстрації квартири не відповідають вимогам законодавства та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що посвідчують таке право. Судовими рішення встановлено правомірність такої відмови (а. с. 33, 34-37).

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 не може вважатися таким, що набув у власність спірне житлове приміщення за набувальною давністю.

Так, у справі встановлено, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що Українсько-канадське Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮМК» є власником квартири, проживав в ній, розумів, що він володіє чужою річчю та у нього немає правових підстав для набуття права власності на квартиру. За обставинами справи позивач також був обізнаним з тим, що квартира віднесена до категорії службового житла, а він набув право користування житлом як член сім`ї осіб, яким спірна квартира надана за ордером, як єдиною підставою зайняття квартири.

Факт відмови відповідача від права власності на належне йому нерухоме майно - спірну квартиру суди не встановили. Водночас у справі встановлено, що на квартиру претендувала Держава Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, фактичних обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відсутні.

Отже, зазначені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень статті 344 ЦК України і визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне житлові приміщення.

Такі висновки судів є правильними, з ними погоджується й Верховний Суд, а тому відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи заявника стосовно належного користування квартирою, а також оплати спожитих комунальних послуг не спростовують правильності оскаржуваних судових рішень, оскільки лише факт проживання позивача у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.

Заявник посилається на неврахування його необізнаності про недотримання форми договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 25 грудня 2000 року між Українсько-канадського товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «ЮМК» та Дочірній компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанія «Нафтогаз України». Проте указане не впливає на статус позивача як особи, яка за встановлених у справі обставин не може претендувати на визнання за ним права власності на спірну квартиру на підставі статті 344 ЦК України.

Суди встановили, що спірна квартира має статус службового житла, позивач користується житлом як колишній член сім`ї осіб, яким надавалося це житло у користування, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що такий статус квартири та підстави володіння нею позивачем унеможливлює визнання за ним права власності на квартиру на підставі статті 344 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, непогодження із встановленими судами обставинами справи та ухваленими рішеннями, переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний