Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №428/364/18

Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 428/364/18-ц

провадження № 61-40742св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2018 року у складі судді Журавель Т. С. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Коновалової В. А., Єрмакова Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні стосунки між сторонами припинено у серпні 2016 року, дочка залишилася проживати з позивачем та перебуває на його утриманні. Відповідач вихованням дочки не займається, її життям не цікавиться, спілкуватись з дитиною і брати участь у її вихованні не бажає. Оскільки відповідач самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, тому позивач звернувся з до суду із вказаним позовом.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 25 червня 2018 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем не доведено обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4

У вересні 2018 року матеріали справи передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взяли до уваги висновки органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Матеріали справи свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог закону щодо врахування думки дитини, яка у віці шести років могла висловити своє ставлення щодо порушеного у справі питання.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не дає можливості відповідачу спілкуватися з дитиною, що підтверджено відповідними доказами у справі.

Висновки органу опіки та піклування здійснено без участі та залучення відповідача, з огляду на що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про їх відхилення.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц, на яку здійснює посилання позивач у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції висловив правовий висновок, на відміну від вказаної справи, у справі про розірвання шлюбу та визнання місця проживання дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щосторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем (т. 1, а. с. 4, 8, 16).

Зі змісту довідки Комунального дошкільного навчального закладу комбінованого типу «Сніжинка» № 37 від 27 листопада 2017 року № 24, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує дошкільний навчальний заклад м. Сєвєродонецька з 10 жовтня 2016 року і до сьогодні. Матір ОСОБА_5 участі у вихованні дочки не бере, жодного разу в дошкільному закладі не була. Приводить та забирає дитину, відвідує батьківські збори батько ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 17).

Згідно з висновком Сєвєродонецької міської ради від 11 грудня 2017 року № 6070 орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зі змісту вказаного висновку вбачається, що позивачем створено належні умови для проживання та виховання дитини. ОСОБА_5 тривалий час з дочкою не проживає, веде мігруючий спосіб життя. Вихованням дитини на займається, не цікавиться станом здоров'я дочки, байдуже ставиться до виконання батьківських обов'язків, матеріально дитину не утримує.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з копією паспорта серії НОМЕР_2, виданого 19 липня 2016 року Сєвєродонецьким Управлінням державної міграційної служби України у Луганській області, ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 81).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 червня 2017 року № НОМЕР_1 ОСОБА_5 разом з неповнолітнім ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 69).

Згідно з копією свідоцтва про народження від 12 листопада 2009 року серії НОМЕР_3 батьками дитини є ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 75).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 23 серпня 2012 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 змінила своє прізвище на «ОСОБА_5» (т. 1, а. с. 76).

З 14 серпня 2017 року ОСОБА_5 працює в Публічному акціонерному товаристві «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») на посаді спеціаліста з обслуговування клієнтів, що підтверджується копією довідки від 12 березня 2018 року № 20180312АВАN5W00000000395 та копією трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_5 від 25 грудня 2006 року серії НОМЕР_5 (т. 1, а. с. 83, 85-89).

Згідно з характеристикою ОСОБА_5 характеризується позитивно (т. 1, а. с. 84).

Відповідно до довідки ПАТ «Акцент-Банк» від 12 березня 2018 року середній заробіток ОСОБА_5 становить 7 375,01 грн (т. 1, а. с. 90).

05 травня 2017 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 укладено договір найму квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 91).

21 лютого 2013 року приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області Коваленко Г. П. засвідчено справжність підпису ОСОБА_13 у заяві, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, повідомляє, що усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї будь-якого примусу з боку інших осіб, за своєю справжньою волею, дає згоду на проживання її малолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_4 ОСОБА_13 згодна, щоб у випадку позбавлення її батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд розглянув вказану справу без її присутності (т. 1, а. с. 20).

Згідно з копією заяви ОСОБА_13 від 07 грудня 2015 року справжність підпису у якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щенніковою Г. С., ОСОБА_13, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї будь-якого примусу з боку інших осіб, відповідно до власного волевиявлення, повідомляє, що заперечує проти проживання її малолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_4, а також заперечує проти реєстрації постійного або тимчасового місця проживання її дочки за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_4 або за будь-якою іншою, вказаною ним, адресою. ОСОБА_13 також заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також заперечує проти розгляду такої справи в суді чи будь-якому іншому органі без її участі. Заяву від її імені, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області Коваленко Г. П., 21 лютого 2013 року № 169, просить до уваги не брати (т. 1, а. с. 82).

Квитанціями від 19 березня 2015 року, від 24 березня 2015 року та від 29 квітня 2015 року підтверджено перерахування ОСОБА_5 ОСОБА_4 грошових коштів на утримання дочки ОСОБА_7 у розмірі 4 000,00 грн, 1 000,00 грн та 2 000,00 грн (т. 1, а. с. 77-78).

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 лютого 2018 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 98).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другоюстатті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу, з урахуванням встановлених фактичних обставин.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій інтересів дитини, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», пункт 49 та рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47).

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як гострої соціальної необхідності, тому суди діяли у межах своєї дискреції.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Доводи касаційної скарги про безпідставне неврахування судами висновків органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на засіданні комісії від 11 грудня 2017 року під час вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав відповідач не була присутня. У письмових запереченнях на позов відповідач зазначила, що будь-яких звернень, вимог чи запрошень від органу опіки та піклування до неї не надходило, що підтверджено поясненнями головного спеціаліста сектора з опіки та піклування служби у справах дітей Булачовою О. В., які вона надала у суді апеляційної інстанції.

З огляду на встановлені фактичні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що висновок Сєвєродонецької міської ради від 11 грудня 2017 року № 6070 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача є необґрунтованим, оскільки не враховано її позицію.

Верховний Суд зауважує, що у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції відповідач пояснила, що не мала можливості оскаржити висновок Краснодонської міської ради від 2014 року внаслідок військових дій, оскільки вимушена була виїхати за межі АТО.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду, висловленого судом касаційної інстанції у постанові від 04 квітня 2018 року є необґрунтованими, оскільки предметом позову у справі № 756/2109/16-ц було розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, у той час як у вказаній справі предметом позову є позбавлення батьківських прав.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, зазначені вище положення закону, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили й оцінили подані сторонами докази, дійшли обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав щодо дитини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 25 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик