Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №379/439/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 379/439/17

провадження № 61-7140св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

третя особа - Таращанська районна державна нотаріальна контора,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2017 року у складі судді Потеряйко С. А. та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Таращанська районна державна нотаріальна контора, про збільшення частки в спадковому майні та визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її рідний брат ОСОБА_11. Після його смерті залишилося спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 земельні ділянки площею 2,0 га і 1,98 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та нараховані, але невиплачені Управлінням Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області грошові кошти в сумі 10 571 грн. Спадкоємці за законом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5, а ОСОБА_6 та ОСОБА_10 - на її користь. У лютому 2017 року вона звернулася до Таращанської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (на 5/8 часток), однак отримала відповідь, мотивовану тим, що відмова її брата ОСОБА_10 від прийняття спадщини була посвідчена нотаріусом Красногвардійського нотаріального округу Республіки Крим із застосуванням законодавства Російської Федерації, а тому є недійсною. Вважає, що волевиявлення її брата повинне враховуватися при розподілі спадщини, і що вона має право на збільшення своєї частки у спадковому майні, оскільки з 2004 року здійснювала догляд за спадкодавцем, носила йому продукти харчування, купувала ліки, а після його смерті - оплатила церемонію поховання. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила збільшити її частку в спадковому майні та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину вищевказаного домоволодіння, земельних ділянок та грошових коштів.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 3/8 частин домоволодінняпо АДРЕСА_1 яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 3/8 частин земельної ділянки площею 1,9892 га, розташованої на території Крутогорбівської сільської ради Таращанського району Київської області, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 3/8 частин земельної ділянки площею 2,0093 га, розташованої на території Крутогорбівської сільської ради Таращанського району Київської області, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 3/8 частин нарахованої, але невиплаченої Управлінням Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області суми грошових коштів у розмірі 10 571 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що преюдиційним рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно встановлено, що заява рідного брата спадкодавця ОСОБА_11 - ОСОБА_10 про відмову від прийняття спадщини на користь позивача не відповідає вимогам статей 1273, 1274 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим не може бути прийнята судом як доказ збільшення її частки у спадковому майні. Оскільки ОСОБА_4 має право лише на 3/8 частин спадкового майна, то позов підлягає частковому задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині збільшення частки ОСОБА_4 у спадковому майні є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Поряд з цим, визнавши за позивачем право власності на 3/8 частин спадкового майна, суд не перевірив належність спадкодавцю спірного майна та чи було нотаріусом відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю частку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадкове майно задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для збільшення її частки у спадковому майні, оскільки невідповідність заяви ОСОБА_10 про відмову від прийняття спадщиничинному законодавству України не може свідчити про відсутність його волевиявлення на вчинення такої дії. Крім цього, судами не взято до уваги те, що з 2004 року вона здійснювала догляд за спадкодавцем, носила йому продукти харчування, купувала ліки, а після його смерті - оплатила церемонію поховання.

У березні 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_13 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що зміна розміру частки у спадщині допускається лише за письмовою угодою спадкоємців, а не за рішенням суду. У випадку здійснення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця ОСОБА_4 не позбавлена права звернутися до суду з позовом до інших спадкоємців про їх відшкодування.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

07 лютого 2018 року матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

05 березня 2018 року справа № 379/439/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_11, який за життя заповіту не складав.

Спадкоємцями другої черги майна померлого ОСОБА_11, які прийняли спадщину в установленому законом порядку, є його рідні сестри - ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до частини другої статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5, а ОСОБА_6 - на користь ОСОБА_4

Крім цього, позивач подала державному нотаріусу Таращанської районної державної нотаріальної контори заяву, посвідчену 25 березня 2016 року нотаріусом Красногвардійського районного нотаріального округу Республіки Крим, в якій зазначено, що ОСОБА_10 (зареєстрований по АДРЕСА_2 та з 24 червня 2014 року є громадянином Російської Федерації) відмовляється від своєї частки у спадковому майні померлого ОСОБА_11 на користь своєї рідної сестри ОСОБА_4 Вказана заява підписана ОСОБА_14 від імені ОСОБА_10, оскільки останній має захворювання Паркінсона.

05 травня 2016 року державним нотаріусом Таращанської районної державної нотаріальної контори роз'яснено позивачу, що заява ОСОБА_10 не відповідає вимогам законодавства держави Україна, та рекомендовано ОСОБА_4 встановити її дійсність.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 просила, зокрема збільшити її частку у спадковому майні, посилаючись на те, що волевиявлення її брата ОСОБА_10 Рповинне враховуватися при розподілі спадщини. Крім цього, з 2004 року вона здійснювала догляд за спадкодавцем, носила йому продукти харчування, купувала ліки, а після його смерті - оплатила церемонію поховання.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно встановлено, що заява рідного брата спадкодавця ОСОБА_11 - ОСОБА_10 про відмову від прийняття спадщини на користь позивача не відповідає вимогам статей 1273, 1274 ЦК України, у зв'язку з чим не може бути прийнята судом як доказ збільшення її частки у спадковому майні.

Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для збільшення частки позивача у спадковому майні.

Посилання заявника на те, що вона має право на збільшення такої частки, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (частини перша, третя статті 1267 ЦК України).

Згідно зі статтею 1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.

Таким чином, у випадку здійснення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця ОСОБА_4 не позбавлена права звернутися до суду з позовом до інших спадкоємців про їх відшкодування. Чинне законодавство не передбачає можливості зміни розміру часток у спадщині з вищенаведених підстав.

Також встановлено, що постановою державного нотаріуса Таращанської районної державної нотаріальної контори від 10 лютого 2017 року ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що вона претендує на більшу частку у спадковому майні, однак заява ОСОБА_10 не може бути прийнята до уваги, оскільки не відповідає вимогам закону. При цьому нотаріусом не зазначено підстав для відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом без врахування частки ОСОБА_10

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відсутність належних доказів відмови нотаріуса в оформленні прав позивача на спадщину (на 3/8 частки) та наявність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадкове майно (на 3/8 частки) є підставою для відмови в задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Зазначена у касаційній скарзі ОСОБА_4 вимога про скасування рішення місцевого суду не підлягає задоволенню, оскільки це рішення скасоване апеляційним судом у повному обсязі.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов