Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 161/4052/16-ц

провадження № 61-7181 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідачі Дочірнє підприємство «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс», Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України у Волинській області,

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс», Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України у Волинській області про спростування недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність, ділову репутацію, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року, ухвалене суддею Пушкарчук В. П., та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Лівандовської-Кочури Т. В., Грушицького А. І., Завидовської-Марчук О. Г.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» (далі - ДП «ТРК «Аверс»), Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України у Волинській області (далі - НРПТРУ у Волинській області) про спростування недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність, ділову репутацію, відшкодування моральної шкоди.

2. Позовна заява мотивована тим, що 20 січня 2015 року на телеканалі «Аверс» в інформаційному блоці програми «На часі» розповсюджено сюжет про Садове товариство «Коршів» (далі - СТ «Коршів»), зйомка якого проходила у фойє Луцького міськрайонного суду, де були висловлені неправдиві, непрофесійні факти, які абсолютно ніким і нічим не були перевірені та підтверджені. Позивач в той день була присутня в суді на розгляді справи, проте після засідання журналісти їй не задавали жодних питань, з нею не спілкувалися. Однак в ефірі новин був репортаж про її діяльність як керівника СТ «Коршів». ДП «ТРК «Аверс» звинуватила позивача в продажі земельних ділянок, шахрайстві та хабарництві.

3. Через тиждень ОСОБА_6 звернулася в ДП «ТРК «Аверс» зі скаргою про спростування поширеної недостовірної інформації про неї, однак жодної відповіді на час подання позову вона не отримала.

4. У зв'язку з незаконними діями відповідачів та неможливістю захистити себе у позивачки погіршився стан здоров'я, постійно піднімається тиск, запаморочення, постійні сердечні болі. У неї порушився повсякденний ритм життя, моральна травма залишиться на все життя, адже вказаний сюжет побачили тисячі глядачів, а це рідні, близькі люди, знайомі та члени товариства. В зв'язку з цим позивач просить стягнути солідарно з обох відповідачів моральну шкоду в сумі 25 000,00 грн, спростувати в прямому ефірі недостовірну інформацію про неї, що полягає у приниженні її честі, гідності і ділової репутації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що в оспорюваному репортажі вона висловила думку членів СТ «Коршів».

7. Згідно приписів статті 277 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі позначення цього документу у редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, - ЦК України) фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

8. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова ПВСУ № 1) при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі. що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб: б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача: в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайповим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

9. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в редакції чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Конвенція). Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про інформацію) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

10. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

11. ЄСПЛ у пункті 46 свого рішення від 08 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

12. Узагальнення коментарів, оцінок членів СТ «Коршів» стосовно керівника цього товариства журналістом ОСОБА_10 підпадає під поняття оціночне судження, а тому не є предметом судового захисту.

13. Представник НРПТРУ у Волинській області Родич С. В., не визнавши позову, пояснив, що до компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України входять лише питання ліцензування діяльності телерадіокомпаній, жодної цензури телепередач вони не проводять. Просив у задоволенні позову відмовити.

14. Оскільки позов безпідставний по суті, то застосування пропущеного строку позовної давності, як додаткової підстави у відмові в його задоволенні, є зайвим.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

15. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року залишено без змін.

16. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що згідно із статтею 30 Закону про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Ця стаття також передбачає право особи, яка вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, на відповідь.

17. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (в редакції чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держпідтримку ЗМІ»), журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

18. Повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення ЄСПЛ від 26 листопада 1991 року в справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom»). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2010 року в справі «Газета «Україна-Центр» проти України»).

19. Зі стенограми сюжету телеканалу «Аверс» від 20 січня 2015 року вбачається, що оспорювана позивачем інформація, надана журналістом із посиланням на джерело її розповсюдження - ОСОБА_12, ОСОБА_13, якими надані журналісту інтерв'ю. Фраза: «До слова, з ОСОБА_6 ми намагались зв'язатися телефоном, однак жінка так і не підняла слухавки. Тож, залишаємо за нею право також прокоментувати цю ситуацію.» висловлена журналістом, також свідчить про її намагання з'ясувати думку позивача щодо обставин події та надання можливості висловити в ефірі свої заперечення, а також підтверджує намір перевірити правдивість інформації.

20. Апеляційний суд вважає, що відсутні факти, які б доводили, що зазначені висловлювання журналістом ОСОБА_10, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача, а не з метою сформувати думку про позивача та довести до відома громадськості інформацію, що становить громадський інтерес. Автор лише виклав свою оцінку і стурбованість щодо прав членів СТ «Коршів», шляхом узагальненням критичних коментарів членів СТ «Коршів» стосовно керівника товариства. Отже, і підстави для задоволення вимог позивача, в тому числі, і щодо стягнення моральної шкоди, відсутні.

21. У разі, якщо позивач вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, він вправі скористатися наданим йому частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Проте, зазначеним правом позивач ОСОБА_6 не скористалася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У вересні 2016 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

23. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2016 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

24. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.

25. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26. 07 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

27. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

28. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

29. Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

30. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки усним доводам позивача та письмовим доказам. Відповідно до частин третьої статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Безпідставно були взяті до уваги інтерв'ю громадян, які не є членами СТ «Коршів», керівником якого є позивач.

31. Інші доводи відповідача, в тому числі ті, що вимагають переоцінки обставин справи та доказів, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

32. У листопаді 2016 року ДП «ТРК «Аверс» направило до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6, у якому просить цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а відповідні судові рішення без змін. Відповідач посилається на свободу слова та вільне виявлення своїх поглядів та переконань, захищені статтею 34 Конституції України та статтею 10 Конвенції.

33. В загальному аргументи заперечення повторюють зміст судових рішень судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

34. Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

35. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

36. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

37. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

38. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

39. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо оціночного судження та відповідальності за нього

40. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

41. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

42. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так частина перша статті 10 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

43. У рішенні ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року суд зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею10 Конвенції.

44. У рішенні ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» від 15 жовтня 2010 року в підпункті «g» пункту 46 суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (дивитись, наприклад, рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, пункт 59, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (дивитись рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії», пункт 77, ECHR 2004-XI; рішення у справі &q?ан;Торгейр Торгейрсон проти Ісландії&q?в ; (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland&q? р;), від 25 червня 1992 року, пункт 65, Series A, no. 239; і рішення у справі &q?ра;Джерсільд проти Данії&q? з;, пункт 35, Series A, no. 298).

45. У рішенні ЄСПЛ у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom» від 26 листопада 1991 року суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства».

46. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі позначення цього документу у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004).

47. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004).

48. Статті 57, 58, 60 ЦПК України 2004 визначають що є доказами в рамках судового розгляді справи, які вимоги до них висуваються. Предмет доказування під час судового розгляду визначений статтею 179 ЦПК України 2004.

49. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

50. Стаття 213 ЦПК України 2004 визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 214 ЦПК України 2004 -питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

51. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).

52. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (згідно із частиною першою статті 201 ЦК України).

53. У відповідності до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканними (згідно із частиною другою статті 297 та частиною першою статті 299 ЦК України).

54. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. (згідно із частиною першою статті 275 ЦК України). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (частина третя статті 297 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (частина друга статті 299 ЦК України).

55. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (абзаці перший частини четвертої статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

56. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частини перша та друга статті 30 Закону про інформацію).

57. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина третя статті 30 Закону України «Про інформацію»).

58. Громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні (частина перша статті 65 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про ТР).

59. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (абзац перший пункту 19 Постанови ПВСУ № 1).

60. Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 Постанови ПВСУ № 1).

61. Законом України від 13 січня 2011 року № 2938-VI «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» цей закон викладено у новій редакції, яка не містить статті 47-1. Тому суд першої інстанції неправильно цитував Постанову ПВСУ № 1, не здійснивши перевірку чинної на 20 січня 2015 року редакції Закону про інформацію. Апеляційний суд застосував чинну норму права - статтю 30 Закону про інформацію. Однак враховуючи зазначений зміст статті 30 Закону про інформацію суть правового підходу до поняття оціночних суджень та відсутності відповідальності за них не змінилась. Отже, попри помилкове посилання суду першої інстанції на неіснуючу норму права, рішення судів попередніх інстанцій по суті є правильними.

62. Враховуючи зазначене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Верховний Суд дійшов висновку про те, що мова справді йде про оціночне судження, зроблене журналістом як узагальнення інтерв'ю з фізичними особами. З матеріалів справи не випливають винятково вагомі причини, які б давали підстави для покарання журналіста за участь у відповідному розповсюдженні висловлювань інших осіб.

63. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь, зокрема передбачене статтею 65 Закону про ТР, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та її матеріалів не випливає, що позивач намагався скористатись таким правом, чи саме таке його право було порушене відповідачем.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

64. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 411 ЦПК України).

65. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_6, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2016 року без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

66. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

67. За результатом касаційного розгляду вимоги позивача не підлягають задоволенню, отже судовий збір за подання касаційної скаргипокладається на неї. Підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

68. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_6.

2. Залишити без змін рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2016 року.

3. Покласти на ОСОБА_6 судовий збір за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

В. В.Пророк

В. М. Сімоненко

І.М. Фаловська