Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2020 року у справі №756/9904/15

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 756/9904/15

провадження № 61-10066св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) -ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,

заінтересовані особи:Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк ", Державне підприємство "Сетам",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Числовської Ірени Вітольдівни, на постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. (далі - приватний виконавець Телявський А. М. ), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам").

Скарга мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М. знаходиться виконавчий лист № 756/9904/15-ц, виданий Оболонським районним судом м. Києва 19 травня 2017 року, про стягнення з неї на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 43
835,71 доларів США та 3 654 грн судового збору.

22 серпня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Телявським А. М. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 59872987, а постановою від 02 жовтня 2019 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 10 червня 2008 року, укладеного з ПАТ АБ "Укргазбанк".

Заявник стверджувала, що 10 листопада 2019 року отримала повідомлення про реалізацію приватним виконавцем предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів. Вказані дії вважала протиправними, оскільки продаж спірної квартири на торгах та перехід права власності на неї до будь-якої іншої особи спричинить їй, як власнику квартири, необґрунтовану майнову шкоду та унеможливить фактичне відновлення майнових прав, порушених внаслідок таких дій, оскільки квартира використовується нею, як місце постійного проживання, іншого нерухомого майна у неї немає, загальна площа спірної квартири не перевищує 140 кв. м, тому відповідно до вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" квартира не може бути примусово реалізована.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М. щодо передачі на примусову реалізацію у межах виконавчого провадження № 59872987 квартири АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності, та заборонити приватному виконавцю виконавчого округу м. Київ Телявському А. М. на період чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" здійснювати примусове звернення стягнення на вищезазначену квартиру.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у складі судді Белоконної І. В. скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. щодо передачі на примусову реалізацію ДП "Сетам" у межах виконавчого провадження № 59872987 іпотечної квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1.

Заборонено приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Телявському А. М. на період чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" здійснювати примусове звернення стягнення на іпотечну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира використовується боржником для постійного проживання, іншого нерухомого майна ОСОБА_1 не має, загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, тому відповідно до положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на неї не може бути звернуто стягнення у примусовому порядку.

Суд зазначив, що на момент прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ "Бормед", а відтак не була суб'єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", який втратив чинність 01 вересня 2016 року.

Також суд вважав, що передача іпотечної квартири на примусову реалізацію у зв'язку із тим, що боржник під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" обійняла посаду в органах місцевого самоврядування, є непрямою дискримінацією у розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційні скарги ПАТ АБ "Укргазбанк", приватного виконавця Телявського А. М. задоволено.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної мотивовано тим, що приватний виконавець при здійсненні заходів щодо передачі квартири АДРЕСА_1 на примусову реалізацію з прилюдних торгів, діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та з дотриманням положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки починаючи з моменту проведення опису та арешту квартири до моменту реєстрації заявки приватного виконавця в системі електронних торгів арештованим майном відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на ОСОБА_1 дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширювалася, як на суб'єкта Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Числовська І. В., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що станом на дату прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ "Бормед", тому на неї не розповсюджувалися норми Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а зміна умов чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у зв'язку із працевлаштуванням ОСОБА_1 у комунальне підприємство є однією з форм дискримінації.

Вказує, що у період з 01 вересня 2016 року до 20 березня 2020 року Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" не дів, оскільки втратив чинність, тому не міг бути застосований у спірних правовідносинах.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2020 рокуприватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А.

М. та ПАТ АБ "Укргазбанк" подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких вказують, що її доводи є безпідставними та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ "Укргазбанк" був укладений кредитний договір № 312-ф/08, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50
000 доларів США зі сплатою 13,8 % річних за користування кредитом для задоволення споживчих потреб.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 10 червня 2008 року між сторонами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О., за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 835,71 доларів США та 3 654 грн судового збору.

На виконання рішення суду 19 травня 2017 року Оболонським районним судом м.

Києва видано виконавчий лист, на підставі якого 22 серпня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Телявським А. М. відкрито виконавче провадження № 59872987.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М.
від 22 серпня 2019 року накладено арешт на все майно та кошти боржника.

01 жовтня 2019 року приватним виконавцем Телявським А. М. складено акт про відмову ОСОБА_1 надати доступ до квартири АДРЕСА_1.

Постановою від 02 жовтня 2019 року приватним виконавцем Телявським А. М. накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Постановою приватного виконавця Телявського А. М. від 08 жовтня 2019 року призначено ТОВ "ЄВРОЕКСПЕРТ ГРУП" суб'єктом оціночної діяльності у виконавчому провадженні № 59872987.

18 жовтня 2019 року приватним виконавцем Телявським А. М. на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про визначення вартості описаного майна, а 21 жовтня 2019 року подана заявка до ДП "СЕТАМ" на реалізацію арештованого майна - іпотечної квартири АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" від 21 листопада 2019 року № 219, ОСОБА_1 з 26 вересня 2016 року працює на підприємстві, а з 10 вересня 2019 року - на посаді начальника житлово-експлуатаційної дільниці "Печерськжитло".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Числовської І. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України і Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі "Хорнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece") від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі "Войтенко проти України" ("Voytenko v. Ukraine") від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 1 , 2 , 5 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Згідно із частиною 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що на ОСОБА_1 поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції", оскільки вона займає посаду в органах місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що приватний виконавець при здійсненні заходів щодо передачі квартири АДРЕСА_1 на примусову реалізацію з прилюдних торгів, діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та з дотриманням положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки починаючи з моменту проведення опису та арешту квартири до моменту реєстрації заявки приватного виконавця в системі електронних торгів арештованим майном відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на ОСОБА_1 дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширювалася, як на суб'єкта Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції".

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд застосував норму, яка втратила чинність, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, якщо майно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", редакція якого діяла до 20 березня 2020 року, дія підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку" не поширюється на осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

У статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" було визначено, що суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування (пункт в).

У зв'язку із прийняттям 14 жовтня 2014 року Закону України "Про запобігання корупції", який введений в дію 26 квітня 2015 року, Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" втратив чинність.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що до приведення у відповідність із Закону України "Про запобігання корупції" законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить Закону України "Про запобігання корупції".

У пункті "в " частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що суб'єктами, на яких поширюється дія частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", є державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

04 березня 2020 року прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про запобігання корупції", який набрав чинності 20 березня 2020 року, і яким у пункті 6 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" слова "Про засади запобігання і протидії корупції" замінені словами "Про запобігання корупції".

Апеляційний суд правильно вказав, що зазначення у пункті 6 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" про не поширення Закону на осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", не суперечить нормам Закону України "Про запобігання корупції" та дійшов обґрунтованого висновку, що на ОСОБА_1 дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширювалася, як на суб'єкта Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" (на даний час Закону України "Про запобігання корупції").

Суд також правильно вказав, що та обставина, що на час прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ОСОБА_1 займала посаду головного бухгалтера ТОВ "Бормед", не є підставою для висновку, що на час прийняття рішення про передачу на примусову реалізацію іпотечної квартири відсутні підстави для застосування пункт 6 Закону, оскільки це суперечить нормам ЦК України, які визначають дію актів цивільного законодавства у часі.

Правильним є й висновок суду апеляційної інстанції про те, що районний суд безпідставно послався на те, що передача іпотечного майна, яке належить ОСОБА_1, на примусову реалізацію, у зв'язку із застосуванням пункту 6 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", свідчить про непряму дискримінацію ОСОБА_1 у розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", оскільки норми Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" не передбачають право суду оцінювати відповідність будь-якого Закону України законодавству про запобігання та протидію дискримінації.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Числовської Ірени Вітольдівни - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк