Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.06.2019 року у справі №2-1243/2004

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1243/2004

провадження № 61-17227св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступники якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4, правонаступники якого ОСОБА_6 та ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Короткова В. Д. та ухвалу апеляційного суду Одеського області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Короткова В.

Д.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4. про визнання угоди дійсною та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2002 року з відповідачем було досягнуто домовленостей про продаж квартири АДРЕСА_1 за ціною - 18 854,00 грн.

Про що йому було видано відповідну розписку, а угода між ними фактично відбулася.

Оформити договір купівлі-продажу квартири у нотаріуса відповідач відмовляється.

Відсутність нотаріального посвідчення угоди позбавляє його можливості перереєструвати квартиру на себе.

Просив визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який відбувся у червні 2002 року між ним та ОСОБА_4; визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею - 57,7 кв. м., житловою - 41,9 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2004 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 20 червня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, визнано за ОСОБА_1 право індивідуальної власності на зазначене вище житло.

Суд виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження по справі за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2004 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та права власності відмовлено.

Відмова мотивована тим, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 входять до кола спадкоємців своїх померлих батьків - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 відповідно. ОСОБА_3 входить до кола спадкоємців за заповітом та за законом померлої матері - ОСОБА_7, яка на час смерті сина - ОСОБА_1 була непрацездатною, постійно проживала разом з ним. Крім того, по даній справі предметом доказування не є визнання за ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 права на частину спадкового майна.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2004 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до ОСОБА_4, правонаступниками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання угоди дійсною та права власності, відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що угода між сторонами була досягнута 26 червня 2002 року, а тому застосування судом першої інстанції статті 220 ЦК України є помилковим. Матеріали справи не містять жодного доказу щодо звернення позивача до відповідача з вимогою нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, ухилення останнього від нотаріального посвідчення договору. На час ухвалення судом рішення ОСОБА_4 помер.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року, справу направити на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що жодні права ОСОБА_3 рішенням суду першої інстанції не порушено, суд апеляційної інстанції безпідставно залучив її як спадкоємця померлого ОСОБА_1, жодні права ОСОБА_6 та ОСОБА_5 рішенням суду першої інстанції не порушено, суд апеляційної інстанції безпідставно залучив їх як спадкоємців померлого ОСОБА_4.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якій просив касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 2-1243/2004.

У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року матеріали цивільної справи 2-1243/2004 надійшли до Верховного Суду.

03 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 листопада 2001 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4.

Відповідно до довіреності від 29 листопада 2001 року ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_8 розпоряджатися (продавати, дарувати, обмінювати) належну довірителю квартирою АДРЕСА_1.

Відповідно до розписки від 20 червня 2002 року ОСОБА_8 отримано від ОСОБА_1 за продану квартиру гроші у розмірі 18 845,00 грн.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом апеляційної інстанції були залучені правонаступниками померлого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3; правонаступниками померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна норма права міститься й у пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Верховним Судом.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини 1 статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

З аналізу пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України) вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Конституцією України.

Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені Конституцією України, іншим законом.

Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, Конституцією України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною 1 статті 26 ЦПК України 2004 року у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (аналогічна норма у частині 1 статті 42 чинного ЦПК України).

У статті 28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (стаття 46 чинного ЦПК України).

Частиною 1 статті 29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина 1 статті 47 чинного ЦПК України).

Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин 1 , 2 , 4 статті 25, частини 1 статті 26 ЦК України та частини 2 статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 48 чинного ЦПК України).

Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин 1 , 2 , 4 статті 25, частини 1 статті 26 ЦК України та частини 2 статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року).

При цьому норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 частини 1 статті 255 ЦПК України (пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18) викладено правовий висновок в якому зазначено "якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі".

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_4 помер, повинен був закрити провадження на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини 1 статті 255 чинного ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених частиною 1 статті 414 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені рішення підлягають скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2004 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року скасувати.

Провадження у справі № 2-1243/2004 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та права власності закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук