Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2019 року у справі №413/4037/12

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 413/4037/12

провадження № 61-19518св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка підписана представником Криловою Оленою Леонідівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Ткаченко І.

Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 жовтня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 343- МК, за умовами якого позичальнику було надано кредит на споживчі потреби у розмірі 120 034 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,5 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 09 жовтня 2013 року.

09 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір поруки № 343- МК/2, також між ОСОБА_3 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір поруки № 343- МК/3 за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 343- МК. За умовами пунктів 2 договорів поруки № 343- МК/2 та № 343- МК/3 поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів пені та інших платежів, відшкодування збитків.

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитом в розмірі 209 070,10 грн у зв'язку із невиконанням відповідачами умов кредитного договору з лютого 2010 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року у складі судді: Зіміна М. В., позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № 343 МК від 09 жовтня 2008 року в розмірі 113 876,29 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № 343 МК від 09 жовтня 2008 року в розмірі 113 876,29 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем докази свідчать про наявність заборгованості у ОСОБА_1 з тіла кредиту, нарахованих відсотків та пені станом на 08 травня 2012 року в розмірі 198 876,29 грн, а також про обов'язок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договорами поруки нести солідарну відповідальність з позичальником за виконання кредитного зобов'язання. позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню та з відповідачів підлягає солідарному стягненню сума заборгованості за кредитним договором № 343- МК в розмірі 113876,29 грн, з вирахуванням одержаної суми за реалізації предмета застави із розрахунку 198 876,29 грн - 85 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року в оскарженій частині скасовано.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 113 876,29 грн відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Дніпровським апеляційним судом ухвалою від 22 травня 2018 року були витребувані належним чином засвідчені докази, а саме: детальний щомісячний розрахунок заборгованості по кредитному договору № 343-М від 09 жовтня 2008 року, укладеному між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, станом на 08 травня 2012 року (із зазначенням періоду та сум нарахованої заборгованості по кожній її складовій окремо та сум внесених на виконання договору з зазначенням відомостей щодо зарахування конкретних сум на погашення конкретних платежів), з урахуванням суми 85 000 грн, отриманої банком від реалізації автомобіля марки "Рута-20" № кузова/шасі НОМЕР_1 (із зазначенням, які саме суми та в рахунок яких складових заборгованості вони були зараховані); витяг з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору № 343- МК від 09 жовтня 2008 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 (із зазначенням дат та сум, що внесені на виконання договору та відомості щодо зарахування конкретних сум на погашення конкретних платежів). Позивачем зазначену ухвалу не виконано, витребувані докази суду ані не направлено, ані представником позивача в судовому засіданні не надано, що позбавляє апеляційний суд можливості перевірити правові підстави звернення позивача до суду, розрахунок заборгованості та вирішити питання про наявність заборгованості та її розмір (в цілому та по кожній складовій), судом першої інстанції стягнута загальна сума заборгованості, без зазначення її складових та сум заборгованості по цим складовим. Оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не спростував доводи апеляційної скарги, та не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав суду доказів на їх підтвердження, тому апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правові підстави звернення позивача до суду, розрахунок заборгованості та вирішити питання про суму наявної заборгованості, що виключає підстави вважати позовні вимоги банку до відповідачів обґрунтованими.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" через представника Крилову О. Л. подало касаційну скаргу, в якій просить: скасувати постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі та рішення суду першої інстанції залишити без змін; судові витрати за подання касаційної скарги покласти на відповідачів. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач станом на 08 травня 2012 року має заборгованість - 198 876,29 грн. Після реалізації предмета застави було коштів від продажу предмету застави було недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ЦК України. Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд, зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 09 жовтня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 343- МК, за умовами якого позичальнику було надано кредит на споживчі потреби у розмірі 120 034,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,5 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 09 жовтня 2013 року.

У кредитному договорі № 343- МК від 09 жовтня 2008 року сторони обумовили:

видача кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р НОМЕР_2 відділення № 1 ЗАТ Донгорбанк ВАТ "Часівоярський ремонтний завод", у межах суми, зазначеної у пункті 1.2 даного договору, за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.10 даного договору (пункт 2.1.2);

виконання зобов'язань позичальника за даним договором забезпечується: договором застави рухомого майна № 343- МК/1 від 09 жовтня 2008 року; договором поруки № 343 МК/2 від 09 жовтня 2008 року; договором поруки № 343 МК/3 від 09 жовтня 2008 року (пункт 3.1);

при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту передбачених пунктами 1.3,2.2.3,2.3.3,2.4.1,4.11 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 51 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пункт 4.3);

при порушені позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, а також пунктами 2.2.2,2.3.1,2.3.2,2.3.3,2.4.1,4.1,4.2,4.3,4.4 цього договору, строків повернення кредиту, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди, а також пунктом 1.3,2.2.3,2.3.3 даного договору винагороди передбаченої пунктами 4.5,4.6 позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБ України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється у гривні (пункт 6.1);

при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 2.2.7,2.2.8,2.2.11 цього договору, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення штраф у розмірі 2 % від суми отриманого кредиту (пункт 6.2);

нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених пунктами 6.1,6.2., 6.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років від дня, коли це зобов'язання повинно бути виконане позичальником (пункт 6.4);

при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобов'язань, передбачених даним договором, більше ніж 120 днів, у зв'язку з чим банк буде змушений звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250
грн + 5 % від суми позову (пункт 6.6).

29 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір застави рухомого майна № 343- МК/1, за умовами якого застоводавець, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 09 жовтня 2008 року № 343- МК, передав у заставу транспортний засіб "РУТА" 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3.

Вартість предмета застави сторонами визначено в розмірі 133 416 грн.

У договорі застави № 343/МК/1 сторонами, зокрема, передбачено, що:

заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя (позивач) на день укладання даного договору застрахувати предмет застави на суму, строк, на користь заставодержателя від ризиків, зазначених у пункті 34.7 цього договору, та надати заставодержателю договір страхування та докази сплати страхового платежу. страхування предмету застави здійснюється у страховій компанії, узгодженій з заставодержателем, не пізніше дня укладання даного договору. Не пізніше дати закінчення договору страхування продовжити його строк дії або укласти новий договір страхування на користь заставодержателя у страховій компанії, узгодженій з заставодержателем, та надати заставодержателю докази сплати страхового платежу в той же строк (пункт 17.1);

заставодавець зобов'язаний не здійснювати зміну технічних характеристик предмету застави без відповідного письмового дозволу заставодержателя (пункт 17.3);

у випадку порушення заставодавцем будь-якого із зобов'язань за кредитним договором чи/або заставодавцем за цим договором заставодавець зобов'язаний: доставити предмет застави за адресою, зазначеною у пункті 34.8 цього договору у строк 7 днів з моменту пред'явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, строку сплати якої настав (у т. ч. по кредиту, відсоткам, ін. платежам), а також неустойки. В іншому випадку заставодержатель має право здійснити доставку предмету застави за вказаною адресою як своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов'язані з доставкою предмету застави несе заставодавець; у той же строк передати предмет застави заставодержателю в заклад по акту прийому-передачі, який підписується сторонами. У цьому випадку заставодержатель має право виставити охорону предмета застави як своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов'язані з доставкою предмету застави, несе заставодавець (пункт 17.1);

при передачі предмету застави із закладу в заставу заставодавець зобов'язується сплатити заставодержателю винагороду згідно пункті 32 цього договору у визначений заставодержателем строк (пункт 17.13);

в разі порушення заставодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених пунктом
17.3 цього договору, він сплачує на користь заставодержателя штраф в розмірі 100 % від вартості предмету застави, яка зазначена в пунктом 9 цього договору (пункт 18);

у випадку порушення заставодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених у пунктах 17.1,17.2,17.4,17.5,17.6 цього договору, він сплачує на користь заставодержателя штраф у розмірі 25 % від вартості предмета застави (пункт 19);

заставна вартість предметів застави складає 133 416 грн (пункт 34.5 договору застави № 343/МК/1).

Згідно технічного паспорту серії НОМЕР_4, транспортний засіб Рута автобус-D держаний номерний знак НОМЕР_3, зареєстрований 08 листопада 2008 року за ОСОБА_1

12 серпня 2010 року, 09 та 10 вересня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" направляв на адресу ОСОБА_1 письмові вимоги про повернення кредиту в повному обсязі через наявність простроченої заборгованості та попередження про намір звернути стягнення на предмет застави.

15 травня 2012 року АТ КБ "ПриватБанк" було направлено на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_3 вимогу про виконання зобов'язання за договорами поруки у зв'язку із наявністю заборгованості ОСОБА_1 станом на 08 травня 2012 року в розмірі 198
876,29 грн.

Згідно до картки обліку транспортних засобів, що належать фізичний особі, 05 жовтня 2012 року автомобіль марки "Рута"-20,2008 року випуску, тип ТЗ: автобус-D, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_3 було знято з обліку для реалізації.

09 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір поруки № 343- МК/2, також між ОСОБА_3 та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір поруки № 343- МК/3 за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 343- МК.

За умовами пунктів 2 договорів поруки № 343- МК/2 та № 343- МК/3 поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем за кредитним договором № 343- МК станом на 08 травня 2012 року в ОСОБА_1 перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 198 876,29 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 102 812,97 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом 75
295,44 грн, заборгованості за пенею 20 767,88 грн, а також банком нараховано штрафні санкції в загальному розмірі 10 193,81 грн, які складаються зі штрафу (фіксована частина) 250 грн, штрафу (процентна складова) 9 943,81 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2012 року та додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про витребування заставного майна, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, та за зустрічним позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення було в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 343- МК від 09 жовтня 2008 року, яка станом на 16 квітня 2010 року утворилась в сумі 115 889,40 грн і складається з заборгованості за кредитом в сумі 102 824,53
грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 7 099,87 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 208,36 грн, а також штрафів відповідно до умов кредитного договору (фіксованої частини) - 250

грн, процентної складової) 5 506,64 грн, звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки "Рута"-20,2008 року випуск, тип ТЗ: автобус-D, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного автомобілю АТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

23 жовтня 2012 року ТОВ "Агентство незалежних експертиз" було надано довідку-рахунок серії ДПІ № 752911 про продаж за 85 000 грн автомобіля марки "Рута"-20 № кузова/шасі: НОМЕР_1.

25 жовтня 2012 року АТ КБ "ПриватБанк" було отримано від реалізації залогового майна 85 000 грн, які були спрямовані на: погашення заборгованості за кредитним договором № 343- МК в розмірі 42 500 грн, погашення пені за кредитним договором № 343- МК в розмірі 30 792,20 грн, погашення процентів за кредитним договором № 343- МК в розмірі 11 334,57 грн, погашення заборгованості за кредитним договором № 343- МК в розмірі 373,23 грн, що підтверджується меморіальними ордерами наданими банком.

При скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що позивач не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав суду доказів на їх підтвердження, і апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правові підстави звернення позивача до суду, розрахунок заборгованості та вирішити питання про суму наявної заборгованості, що виключає підстави вважати позовні вимоги банку до відповідачів обґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Тлумачення статей 12, 89 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Проте суд апеляційної інстанції при скасуванні рішення суду першої інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази та зробив передчасний висновок про недоведеність розміру заборгованості.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України".

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що "відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частинні 1 статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України. Згідно із частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 12 серпня 2010 року, 09 та 10 вересня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" направляв на адресу ОСОБА_1 письмові вимоги про повернення кредиту в повному обсязі через наявність простроченої заборгованості та попередження про намір звернути стягнення на предмет застави (том 5, а. с. 15-20).

Апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції в оскарженій частині: не перевірив з яких складових складається заборгованість; не встановив коли настав строк виконання основного зобов'язання; не з'ясував за який період нарахована заборгованість; не врахував, що після настання строку виконання основного зобов'язання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України; не перевірив чи існують підстави для припинення поруки. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка підписана представником Криловою Оленою Леонідівною, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасувати.

Передати справу № 413/4037/12 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук