Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №132/3566/17

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 132/3566/17

провадження № 61-11561св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - Калинівська міська рада Вінницької області,

особи, які звернулися з апеляційними скаргами, - ОСОБА_3 , Акціонерне товариство «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Калинівської міської ради Вінницької області та просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначав, що протягом останніх 40 років (з 1976 року) він проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

В зазначений будинок йогоіз дружиною та дітьми вселили як у відомчий будинок, оскільки на той час він працював на підприємстві, яке обслуговувало газові розподільчі станції. Ні ордера, ні будь-якого іншого документу на вселення йому не видавали.

У 1976 році визначеного власника цього будинку не було, а забудовником було БМУ-5 Вінницького тресту «Вінницяпромбуд», яке на даний час ліквідовано. Хто є власником будинку на сьогодні йому не відомо, земельна ділянка, на якій побудовано будинок, знаходиться у власності Калинівської міської ради, не передавалась нікому ні у власність, ні у постійне користування.

Обставини щодо його проживання у квартирі АДРЕСА_1 протягом останніх 40 років встановлені рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року, яке набрало законної сили.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що добросовісність, відкритість та безперервність володіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 понад 10 років, а саме 40 років, не викликає сумніву, а тому суд, з урахуванням визнання відповідачем позову, вважає за можливе задовольнити позов.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, особи, які не брали участь у справі, - ОСОБА_3 та Акціонерне товариство «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз») звернулися до суду з апеляційними скаргами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 вересня 2018 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Калинівської міської ради № 546 від 21 грудня 2009 року «Про присвоєння юридичної адреси житловому будинку Бердичівського ЛВ УМГ ДК «Укртрансгаз» виконком міської ради розглянув подання Бердичівського ЛВ УМГ ДК «Укртрансгаз» № 2472 від 18 грудня 2009 року про присвоєння юридичної адреси належному йому двоквартирному житловому будинку в АДРЕСА_1 і прийняв рішення про присвоєння житловому будинку, який належить Бердичівському лінійному виробничому управлінню магістральних газопроводів дочірньої компанії «Укртрансгаз», наступної юридичної адреси: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, відкривши провадження у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та ухваливши рішення про задоволення такого позову, не встановив власника спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , не вирішив питання про залучення власника майна до участі у справі у якості відповідача. Суд першої інстанції розглянув справу за позовом до Калинівської міської ради, яка не є належним відповідачем у справі, оскільки не є власником спірного майна, прийнявши при цьому визнання позову неналежним відповідачем та задовольнивши позов.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року і залишити в силі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що в матеріалах справи наявне рішення Калинівського районного суду Вінницької області, яким встановлено факт проживання його батька, ОСОБА_1 , протягом 40 років у спірній квартирі

АДРЕСА_1. Будинок АДРЕСА_1 складається з двох квартир, у квартирі № 2 проживає ОСОБА_3 , а його реєстрація у квартирі № 1 , в якій проживав ОСОБА_1 , була здійснена помилково.

Земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, належить Калинівській міській раді, відтак вона є належним відповідачем у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Калинівського районного суду Вінницької області.

18 вересня 2019 року справа № 132/3566/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 разом з дружиною і дітьми був вселений в будинок АДРЕСА_1 в 1976 році як у відомчий будинок, оскільки на час вселення працював на підприємстві, що обслуговувало газові розподільчі станції, при цьому ні ордеру, ні будь-якого іншого документу на вселення йому не видавали.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року, яке набрало законної сили 11 травня 2017 року, встановлено факт, що ОСОБА_1 проживав та проживає за адресою: АДРЕСА_1 протягом останніх сорока років, а саме з січня 1976 року по даний час.

Із архівного витягу № 01-02-176, виданого архівним сектором Калинівської райдержадміністрації Вінницької області 23 червня 2017 року, та із відповіді Виконавчого комітету Калинівської міської ради № 02-12-1182 від 25 вересня 2017 року вбачається, що рішенням № 117 тринадцятої сесії шостого скликання Калинівської міської ради від 22 березня 2012 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз Україна», надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» орієнтовною площею 0,2086 га в АДРЕСА_1 для обслуговування відомчого будинку.

Відповідно до довідки філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» № 2401ВИХ-18-4208 від 28 грудня 2018 року об`єкт основних засобів «Житловий будинок, двоквартирний; АДРЕСА_1 », інвентарний номер 10310018, введений в експлуатацію 15 лютого 1986 року та знаходиться на балансі філії УМГ «Київтрансгаз» (Бердичівське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів) АТ «Укртрансгаз» (а. с. 140).

Рішенням 13-ої сесії 6-го скликання Калинівської міської ради № 117 від 22 березня 2012 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» орієнтовною площею 0,2086 га в АДРЕСА_1 для обслуговування відомчого будинку.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Калинівської міської ради № 546 від 21 грудня 2009 року «Про присвоєння юридичної адреси житловому будинку Бердичівського ЛВ УМГ ДК «Укртрансгаз» виконком міської ради розглянув подання Бердичівського ЛВ УМГ ДК «Укртрансгаз» № 2472 від 18 грудня 2009 року про присвоєння юридичної адреси належному йому двоквартирному житловому будинку в АДРЕСА_1 і прийняв рішення про присвоєння двоквартирному житловому будинку в АДРЕСА_1, який належить Бердичівському лінійному виробничому управлінню магістральних газопроводів дочірньої компанії «Укртрансгаз», юридичної адреси: АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України)

Верховний Суд враховує, що згідно з положеннями ЦПК України суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного провадження позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_3 вбачається, що він разом з сім`єю проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору оренди № 87 від 17 листопада 2014 року, відтак рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року порушені його права як наймача вказаного житлового приміщення.

Апеляційний суд встановивши, що будинок АДРЕСА_1 , в якому знаходиться спірна квартира, є власністю АТ «Укртрансгаз» та перебуває на балансі філії УМГ «Київтрансгаз» і використовується Бердичівським ЛВУМГ для проживання операторів, які обслуговують газорозподільчу станцію «Калинівка», дійшов правильного висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача - Калинівської міської ради Вінницької області.

Оскільки суд першої інстанції порушив вимоги цивільно-процесуального законодавства та не залучив усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук