Постанова

Іменем України

19 січня 2021 року

м. Київ

справа № 227/5540/18

провадження № 61-3521св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Друга Добропільська державна нотаріальна контора,

третя особа - Світлівська сільська рада Добропільського району Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна Віталія Анатолійовича на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2019 року у складі судді Мацишин Л. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Гапонова А. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Другої Добропільської державної нотаріальної контори, третя особа - Світлівська сільська рада Добропільського району Донецької області, про скасування заборони на відчуження нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 12 лютого 1991 року між ним та радгоспом "Добропільський" було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 сті.

Право власності на домоволодіння зареєстровано у Добропільському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується копією свідоцтва від 24 лютого 1993 року, запис № 282.

На підставі права власності на домоволодіння було закріплено земельну ділянку, а згодом і виділено земельний пай та відведено земельну ділянку.

У подальшому, у зв'язку із інвентаризацією був змінений номер будинку " № 26" на " № 24", але зміни щодо права власності на домоволодіння не були внесені, внаслідок чого на час пред'явлення позову право власності на спірний будинок не зареєстровано за ним.

23 грудня 2003 року державний нотаріус Другої Добропільської державної нотаріальної контори здійснив реєстрацію обтяження (заборону) щодо відчуження його майна з невідомих йому причин.

Враховуючи ОСОБА_1 просив скасувати (припинити) заборону на відчуження всього його майна, архівний номер 5758605DONETSK1802, архівна дата 23 грудня 2003 року, дата виникнення 12 лютого 1991 року № реєстра 387750-1732, внутр № 0E01C4382DF45C31312E, і визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 та всіма надвірними побудовами, господарськими спорудами та будівлями, що розташовані на закріпленій земельній ділянці.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2019 року провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання права власності закрито, у зв'язку з тим, що представник позивача відмовився від позовної вимоги в цій частині.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність законних підстав для зняття заборони на відчуження майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1, а також не доведено порушення з боку відповідача його права на розпорядження зазначеним майном.

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, задоволено частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги пред'явлено до Другої Добропільської державної нотаріальної контори, яка є неналежним відповідачем у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сакун В. А.подав касаційну скаргу на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 та постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-416а16, на які посилався у скарзі заявник, а також Великою Платою Верховного Суду у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/287/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 297/674/17, від 12 грудня 2018 року у справах № 644/7422/16-ц, 199/1276/17.

Правовідносини між ним та відповідачем виникли 12 лютого 1991 року, коли діяв Закон УРСР "Про державний нотаріат", тому апеляційний суд не вправі був посилатися на Закон України "Про нотаріат", який вступив в силу лише 01 січня 1994 року.

Апеляційний суд помилково наставляв та визначав відповідачем особу, право чи обтяження якої зареєстровано, тобто радгосп "Добропільський", який було припинено без правонаступництва, а також помилково вважав Другу Добропільську державну нотаріальну контору неналежним відповідачем у справі.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

28 квітня 2020 року справа № 227/5540/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 лютого 1991 року між Радгоспом "Добропільський" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку присадибного типу з надвірними будівлями, посвідчений приватним нотаріусом Другої Добропільської державної нотаріальної контори Новосядлою В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 207, згідно з умовами якого позивач придбав 1/2 частину житлового будинку присадибного типу № 26 загальною площею 65,3 кв. м, у тому числі жилою площею 35 кв. м, надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,15 га.

Згідно з підпунктами а, б пункту 1 договору придбання житлового будинку було здійснено на умовах того, що ОСОБА_1 сплачує 50 % вартості будинку за актом оцінки, що становить 3 261 руб, виплата якої здійснюється наступним чином: половина суми, яка становить 1 631 руб внесена ОСОБА_1 у касу радгоспу по приходному касовому ордеру № 13 від 10 січня 1991 року. У подальшому виплата здійснюється щомісячно в сумі 125,95 руб протягом одного року, починаючи з місяця наступного після посвідчення цього договору.

У випадку відчуження зазначеного житлового будинку воно може бути здійснено після зняття у встановленому законом порядку нотаріальної заборони (підпункт "г" пункту 3 договору).

24 лютого 1993 року Бюро технічної інвентаризації міста Добропілля було видано ОСОБА_1 реєстраційне посвідчення на право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

На підставі рішення дев'ятої сесії Світлівської сільської ради народних депутатів від 25 березня 1992 року за ОСОБА_1 актом було закріплено земельну ділянку у розмірі 0,18 га по АДРЕСА_3.

Станом на 31 грудня 2012 року згідно з архівними даними право власності на квартиру АДРЕСА_2 не зареєстровано, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське бюро технічної інвентаризації" від 16 жовтня 2018 року № 1650.

Згідно з довідкою Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області від 17 жовтня 2018 року № 1380 ОСОБА_1 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, при цьому зазначено, що цей будинок у 1986 році значився під АДРЕСА_4, однак під час інвентаризації будинків нумерацію будинку було змінено на будинок

АДРЕСА_5, який побудовано у 1980 році, на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 1991 року, який зареєстровано в реєстрі за № 207, належить на праві власності ОСОБА_1.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДН № 010596 від 29 січня 2004 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,9409 га, яка розташована на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1, сформованої 08 листопада 2018 року, встановлено, що 12 лютого 1991 року на підставі повідомлення б/н Другої Добропільської державної нотаріальної контори, було накладено заборону на відчуження всього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження 2260759, яке має архівний номер 5758605DONETSK1802, архівна дата 23 грудня 2003 року, зареєстровано в реєстрі 05 серпня 2005 року.

З наданого Другою Добропільською державною нотаріальною конторою опису № 2 справ тривалого (понад 10 років) терміну зберігання (за 1984-1994 роки) встановлено, що договори про відчуження та заставу житлових будинків і документи, на підставі яких вони посвідчені (том №1) за період з 04 січня 1991 року по 15 лютого 1991 року, розпорядження по накладенню та зняттю заборон відчуження житлового будинку (арешту) (том № 1) за період з 23 січня 1991 року по 27 грудня 1991 року, алфавітні книги обліку заборон відчуження житлових будинків та арештів, накладених на житлові будинки за 1984-2002 роки, а також реєстри для реєстрації заборон відчуження житлових будинків за 1984-2002 роки 27 грудня 2013 року були передані Другою Добропільською державною нотаріальною конторою міста Добропілля до Донецького обласного державного нотаріального архіву.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.

Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України "Про нотаріат".

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем Другу Добропільську державну нотаріальну контору та просив скасувати заборону на відчуження всього належного йому майна.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин.

Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), згідно з яким належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та дійшов правильного висновку про те, що Друга Добропільська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 та постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-416а16, на які посилався у скарзі заявник, а також Великою Платою Верховного Суду у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/287/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 297/674/17, від 12 грудня 2018 року у справах № 644/7422/16-ц, 199/1276/17, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Позовна вимога про скасування (припинення) заборони на відчуження всього належного ОСОБА_1 майна не може бути звернена до державної нотаріальної контори.

Державний реєстратор, зокрема і державний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37,54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Враховуючи викладене апеляційним судом відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин було враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Наведена у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна В. А. вимога про скасування рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2019 рокуне підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення місцевого суду скасоване апеляційним судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакуна Віталія Анатолійовича залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький