Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2021 року у справі №671/1504/20

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 671/1504/20

провадження № 61-3992св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Волочиська міська об'єднана територіальна громада в особі Волочиської міської ради, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2020 року в складі судді Павлової А. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів:

Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волочиської міської об'єднаної територіальної громади в особі Волочиської міської ради, ОСОБА_2, в якому просив продовжити йому строк для прийняття спадщини, як єдиному спадкоємцю за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з матір'ю в с. Гречана, Волочиського району, Хмельницької області. ІНФОРМАЦІЯ_2 вони переїхали на постійне місце проживання до його батька - ОСОБА_4 у смт. Сатанів, Городоцького району, Хмельницької області. ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивача - ОСОБА_5 померла. У с. Гречана, Волочиського району, Хмельницької області залишилася проживати баба позивача по лінії матері - ОСОБА_6. Остання проживала там зі своїм співмешканцем - ОСОБА_3 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4, а в подальшому ОСОБА_3 проживав сам. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер. У 2020 році позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 залишив заповіт, за яким все своє майно заповів йому. Про це він дізнався влітку 2020 року від працівників Соломнянського старостинського округу с. Гречана, Волочиського району, Хмельницької області.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини.

ОСОБА_1 вказував, що у нього є законні підстави просити суд продовжити строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки про існування заповіту він не знав, адже на день його складання він був неповнолітнім, а його баба і ОСОБА_3 ніколи йому не розповідали про вчинення заповіту на користь позивача.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, задоволено позов ОСОБА_1.

Визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, строком у два місяці з дня вступу в законну силу рішення суду.

Судові рішення мотивовані тим, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом потрібно враховувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права.

Враховуючи обставини справи, наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця майна ОСОБА_3, а також наведені позивачем причини пропуску строк для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, його необізнаність про наявність заповіту, неповнолітній вік на час відкриття спадщини, такі є об'єктивними та істотними труднощами, що унеможливлювали прийняття спадщини позивачем у визначений Цивільним кодексом УРСР (далі - ЦК УРСР) строк.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 березня 2021 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання доказів.

Судом першої інстанції не в повній мірі досліджено докази у справі, які мають значення для правильного її вирішення; судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Зазначені обставини свідчать про наявність підстав, визначених у частині 3 статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для скасування оскаржуваних рішень. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

26 січня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на необґрунтованість її доводів. Вважає, що судами ухвалені законні рішення. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Гречана, Волочиського району, Хмельницької області.

З 1989 року позивач з батьками постійно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача - ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_4 - баба позивача по лінії матері - ОСОБА_6.

ОСОБА_6 до дня смерті проживала із співмешканцем ОСОБА_3

23 січня 1995 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Соломнянської сільської ради, Волочиського району, Хмельницької області, яким він заповів все своє майно ОСОБА_1. Заповіт зареєстрований у реєстрі за № 3 та є чинним.

ОСОБА_3 на підставі сертифіката від 24 липня 1996 року серії ХМ № 0196744 належало право на земельну частку (пай) у КСП ім. Котовського.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер.

04 лютого 2020 року ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги за законом звернувся до Волочиської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3. У зв'язку із цим було заведено спадкову справу № 32/2020.

У довідці Волочиської міської об'єднаної територіальної громади № 242 від 04 серпня 2020 року зазначено: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, був зареєстрований та проживав один у будинку АДРЕСА_2.

З копії матеріалів спадкової справи № 32/2020 видно, що свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 не видавалось.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Волочиської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3.

Нотаріус листом від 13 серпня 2020 року повідомив позивача, що він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини і фактично не вступив в управління спадковим майном, а тому має звернутись до суду для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно статті 524 ЦК УРСР (який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

За статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У статті 550 ЦК УРСР визначено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статті 550 ЦК, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Предметом спору у даній справі є встановлення позивачу ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки останній після смерті спадкодавця ОСОБА_3, будучи його спадкоємцем за заповітом, пропустив строк для прийняття спадщини.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 вказував, що: він не знав про існування вищевказаного заповіту, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою протягом визначеного законом строку; позивач не мав права на спадщину за законом; на час відкриття спадщини він був неповнолітнім та не проживав разом із спадкодавцем.

Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 565/1145/17 зазначив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Судами попередніх інстанцій установлено, та не спростовано відповідачами, що: позивач ОСОБА_1 на час складання заповіту ОСОБА_3 23 січня 1995 року (і в подальшому) проживав в іншому населеному пункті, ніж заповідач; на час відкриття спадщини (день смерті ОСОБА_3) позивач був неповнолітнім (йому було 17 років) та він не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Отже, на нотаріуса покладено обов'язок щодо повідомлення спадкодавця про необхідність подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в спадковій справі № 32/2020, відсутні належні письмові докази (документи), що нотаріус повідомляла ОСОБА_1 про: відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, наявності на його ім'я заповіту та відповідно наявності у зв'язку із цим у позивача спадкових прав як спадкоємця за заповітом.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

У заповіті, складеному ОСОБА_3 23 січня 1995 року, посвідченому секретарем виконкому Соломнянської сільської ради, Волочиського району, Хмельницької області, який є чинним, спадкодавець заповів все своє майно ОСОБА_1.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17, від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 21 вересня 2020 року в справі № 130/2517/18.

Враховуючи встановлені судами належним чином фактичні обставини справи: наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця ОСОБА_3; наведені позивачем причини своєчасного неприйняття спадщини після спадкодавця ОСОБА_3, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність обґрунтованих підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 -3 статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли належного та правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із його обґрунтованістю.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення судам норм процесуального права відхиляються Верховним Судом, оскільки не знайшли підтвердження при перегляді судових рішень в касаційному порядку на предмет їх законності. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права, наведених у частині 3 статті 411 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цілому є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і висновки суду є достатньо аргументованими. У зв'язку із цим Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук