Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.10.2019 року у справі №753/4582/17

Постанова

Іменем України

14 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 753/4582/17

провадження № 61-18753св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "Сведбанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В.

М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В., ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк").

Позов мотивований тим, що 13 квітня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0050/0407/88-121, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 80 000 доларів США. На момент укладення зазначеного договору вона та позичальник перебували у шлюбі, який було розірвано у 2010 році та проживали у її матері - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Згоди на укладення кредитного договору вона не надавала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати - ОСОБА_3 померла та вона подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини, а саме: квартири АДРЕСА_1. У період оформлення спадщини в квітні 2014 року, їй стало відомо, що зазначена квартира знаходиться в іпотеці.

В подальшому, їй стало відомо, що 13 квітня 2007 році між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 0050/0407/88-121-Z-68, згідно якого ОСОБА_3 виступає як іпотекодавець і майновий поручитель за виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань по вищезазначеному кредитному договорі та остання передала в іпотеку Іпотекодержателю належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Вищезазначений іпотечний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки в момент укладання іпотечного договору ОСОБА_3 мала серйозні психічні розлади, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" право вимоги за кредитним договором № 0050/0407/88-121 від 13 квітня 2007 року укладеним між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_2 на забезпечення виконання якого було передано майно згідно іпотечного договору № 0050/0407/88-121-Z-68 від 13 квітня 2007 року, укладеного між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3, відступлено ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

Представниками ТОВ "ФК "Вектор Плюс" їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що останні регулярно погрожували їй виселенням та фізичною розправою, намагалися зламати замок в квартирі, в цей час в квартирі знаходилися неповнолітні діти, які були налякані.

На підставі викладеного просила:

визнати іпотечний договір № 0050/0407/88-121-Z-68 від 13 квітня 2007 року, укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. недійсним;

зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю. В. виключити з реєстру іпотек квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1;

стягнути з ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000
грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки від 13 квітня 2007 року №0050/0407/88-121-Z-68, укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В.

В решті вимог відмолено.

Стягнуто з ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640
грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 на момент підписання договору іпотеки № 0050/0407/88-121-2-68 від 13 квітня 2007 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді Інволюційного параноїду, депресивно-параноїдний синдром (F 22.8) та за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до постанов Верховного суду України № 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року, підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент його вчинення розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними відбувається з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи (в тому числі посмертної), так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позивачем не доведено, що ОСОБА_3 в момент вчинення правочину не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновок експертизи, проведеної у справі, будувався на показах ОСОБА_1 та ще 3 свідків та згідно витребуваної медичної документації. З вказаних доказів не можливо встановити обставини, що ОСОБА_3 в момент вчинення оскаржуваного правочину не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, суди не звернули увагу, що якщо б при укладенні договору у нотаріуса або працівників банку були б сумніви у тому, що іпотекодавець - фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії, в укладені договору було б відмовлено.

Суд першої інстанції допустив порушення порядку допиту свідків, а суд апеляційної інстанції не звернув на вказане уваги.

З аналізу змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним, тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні заяви про зупинення дії рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року відмовлено.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи № 753/4582/17 надійшли до Верховного Суду та 12 грудня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких мотивів.

Суди встановили, що 13 квітня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0050/0407/88-121, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 80 000 доларів США, на строк з 13 квітня 2007 року по 13 квітня 2017 року на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Кредит надається лише після підписання іпотечного договору, що забезпечує повернення кредиту, процентів за користування ним, пені за несвоєчасну сплату процентів та несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, а також відшкодування збитків у зв'язку із порушенням умов цього договору та інших витрат банку, пов'язаних з одержанням виконання.

13 квітня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 0050/0407/88-121-Z-68, згідно якого остання виступила як іпотекодавець та майновий поручитель за виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору.

Пунктом 2 іпотечного договору визначено, що на забезпечення основного зобов'язання, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", право вимоги за кредитним договором № 0050/0407/88-121 від 13 квітня 2007 року укладеним між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_2 на забезпечення виконання якого було передано майно згідно іпотечного договору №0050/0407/88-121-Z-68 від 13 квітня 2007 року, укладеного між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3, відступлено ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс".

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

26 вересня 2014 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

ОСОБА_3,1955 року народження знаходилася під консультативним наглядом лікаря-психіатра з серпня 2010 року по травень 2014 року з діагнозом "Рекурентний депресивний розлад".

В КМПНЛ № 2 лікувалася з діагнозом "Рекурентний депресивний розлад" з 27 вересня 2010 року по 23 листопада 2010 року та з 12 листопада 2013 року по 24 березня 2014 року.

ОСОБА_3 знаходилася під наглядом у психіатра в Київському міському психоневрологічному диспансері № 1 з 14 лютого 2005 року по 11 листопада 2013 року з приводу психічного захворювання з вираженою депресивно-бредовою симптоматикою.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 449 від 09 липня 2018 року ОСОБА_3 на момент укладання іпотечного договору № 0050/0407/88-121-Z-68 від 13 квітня 2007 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді Інволюційного параноїду, депресивно-параноїдний синдром (F 22.8). ОСОБА_3 на момент укладання іпотечного договору № 0050/0407/88-121-Z-68 від 13 квітня 2007 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Статтею 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Отже суди правильно врахували висновок судово-психіатричного експерта № 449 від 09 липня 2018 року, показання свідків, а також інші докази та дійшли обґрунтованого висновку про визнання іпотечного договору недійсним з огляду на доведеність позивачем своїх вимог.

Колегія суддів враховує, що висновок судово-психіатричного експерта № 449 від 09 липня 2018 рокує повним, чітким та конкретним. Сумнівів у правильності висновку експертів не встановлено, а ТОВ "ФК "Вектор Плюс" не довело, що висновок є недостатньо обґрунтований чи суперечить іншим матеріалам справи.

Аргументи касаційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині- без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання іпотечного договору недійснимзалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов