Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2019 року у справі №571/1292/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 571/1292/17

провадження № 61-6361св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом, - Томашгородська селищна рада Рокитнівського району Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, - Служба у справах дітей Рокитнівської районної державної адміністрації Рівненської області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С.

В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зобов'язання зняти з реєстраційного обліку.

Позов обґрунтований тим, що у 1989 році її чоловік ОСОБА_3 одержав ордер на квартиру АДРЕСА_1.

06 вересня 2006 року її син ОСОБА_4 одружився з ОСОБА_2.

Після одруження ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у цій квартирі, а також їх спільних дітей.

У 2015 році відповідач залишила сім'ю та з дітьми стала проживати у с. Осницьк зі своєю матір'ю.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Рокитнівського районного суду від 18 грудня 2015 року.

Відповідач не проживає у квартирі протягом трьох років.

Позивач, посилаючись на статі 71, 72 ЖК Української РСР, статтю 16 ЦК України, просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1, зобов'язати Томашгородську селищну раду зняти її з реєстраційного обліку, виписати за адресою: АДРЕСА_2.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що у листопаді 2006 року вона вселилася до квартири АДРЕСА_1 та зареєструвалася з 20 листопада 2006 року у цій квартирі.

Діти ОСОБА_5 а та ОСОБА_6 а також були зареєстровані за місцем проживання їхніхбатьків.

Оскільки між нею, чоловіком та свекрухою ОСОБА_1 склалися погані відносини, чоловік зловживав спиртним, систематично вчиняв сварки та фізичне насилля, постійно чинив психологічний тиск на неї, вона змушена з дітьми перейти проживати до своїх батьків, оскільки побоювалася за своє життя та життя дітей.

Вона не могла повернутися разом з дітьми проживати за місцем їхньоїреєстрації, оскільки чоловік та свекруха перешкоджали в цьому, змінилизамки на вхідних дверях, не пускали, погрожували фізичною розправою. У зв'язку з такими діями вона зверталася до правоохоронних органів.

З метою захисту права на житло вона зверталася до Служби у справах дітей Рокитнівської районної державної адміністрації.

31 жовтня 2017 року Виконавчий комітет Томашгородської селищної ради прийняв рішення про усунення перешкод в користуванні житлом її неповнолітнім дітям та забезпечення їх права на проживання в належних умовах.

21 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомила комісію, що доступ до житла надасть після рішення суду.

На сьогодніОСОБА_1 перешкоджає їй та дітям вселитися та проживати у квартирі, де вони зареєстровані.

Просила суд вселити її та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні житлом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року первісний позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Зобов'язано Томашгородську селищну раду Рокитнівського району Рівненської області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2.

У зустрічному позові відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Задовольнивши первісний позов та відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 згідно зі статтею 107 ЖК Української РСР, оскільки вибула на постійне місце проживання у с. Осницьк Рокитнівського Району Рівненської області.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року скасовано. У первісному позові відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Вселено ОСОБА_2 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ОСОБА_8 до квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити їм перешкоди у користуванні цією квартирою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, не звернув увагу, що у спірній квартирі ОСОБА_2 не проживає протягом трьох років, а разом з дітьми переїхала проживати до своєї матері.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо її не проживання у спірній квартирі протягом тривалого часу без поважних причин є необгрунтованими, оскільки причиною такого не проживання була неправомірна поведінка її чоловіка та свекрухи.

Відсутність у квартирі не пов'язана з переїздом на постійне місце проживання в с. Осницьк, оскільки у квартирі залишилися особисті речі ОСОБА_2 та дітей.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 почала вживати заходів щодо повернення до квартири лише після подання позову ОСОБА_1, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актом Томашгородської селищної ради від 21 червня 2017 року, рішенням Виконавчого комітету Томашгородської селищної ради від 31 жовтня 2017 року.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо інших зареєстрованих осіб у квартирі, оскільки такий факт не може обмежити в користуванні квартирою інших зареєстрованих в ній осіб.

Щодо посилань, що дочка ОСОБА_1 не має свого житла і має намір вселитися до спірного житла, то вони є лише припущеннями.

У поясненнях на касаційну скаргу Томашгородська селищна рада Рокитнівського району вказала, що неповнолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 з 28 жовтня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law29~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law30~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law31~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law32~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, пояснення, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 грудня 1988 року ОСОБА_3 отримав ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 для його сім'ї, яка складалася з: ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_9 - дочка, ОСОБА_4 - син.

Згідно з довідкою про склад зареєстрованих у жиловому приміщенні (будинку) осіб № 497 від 19 лютого 2018 року, що видана Томашгородською селищною радою, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_10 (онук), ОСОБА_11 (онук), ОСОБА_2 (невістка), ОСОБА_7 (онука), ОСОБА_8 (онука).

Квартира не приватизована. У Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відсутні відомості про реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами склалися неприязні відносини з приводу користування спірною квартирою, що ними не заперечувалося.

Рішенням Виконавчого комітету Томашгородської селищної ради від 31 жовтня 2017 року № 54 "Про розгляд заяви ОСОБА_2" рекомендовано усунути перешкоди для повноцінного користування неповнолітніми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 квартирою АДРЕСА_1.

Згідно з Витягом з протоколу № 15 засідання районної комісії з питань захисту прав дитини Рокитнівської районної державної адміністрації від 27 грудня 2017 року 21 грудня 2017 року спеціаліст Служби у справах дітей районної державної адміністрації здійснив виїзд до смт Томашгород та встановив, що ОСОБА_2 з малолітніми дітьми ОСОБА_7, ОСОБА_8 проживають у с. Осницьк. Рішенням комісії зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2 не перешкоджати інтересам дітей згідно з СК України.

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов від 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 вказала, що надасть доступ до житла тільки після рішення суду.

ОСОБА_2 неодноразово протягом 2014-2017 років зверталася до органів міліції за захистом порушених правщодо негативної поведінки ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно з частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині 3 статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСРстроки.

Документи надані позивачем ОСОБА_1 не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не підтверджують достовірних даних щодо строку відсутності ОСОБА_2 у спірній квартирі та інформації щодо причин її непроживання у спірному приміщенні. Сам факт її непроживання у вказаній квартирі не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилимприміщенням, оскільки відповідно до статті 71 ЖК Української РСРпідставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є непроживання понад шість місяців в житловому приміщенні без поважних причин.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, виходив з того, що згідно з поданою ОСОБА_1 позовною заявою, остання просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою з тих підстав, що остання не проживає у квартирі понад три роки, що згідно зі статею 72 ЖК Української РСР має як наслідок визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Оскільки підстави позову вона у встановленому порядку не змінювала, то при вирішенні спору з'ясуванню підлягали обставини, за наявності яких вказаною правовою нормою передбачена можливість визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Відмовивши у первісному позові та задовольнивши зустрічний позов, суд апеляційної інстанції, дослідивши, з'ясувавши обставини справи та оцінивши докази у справі, дійшов висновку, що ОСОБА_2 разом із неповнолітніми дітьми не проживала у спірній квартирі через неприязні стосунки між сторонами, у зв'язку з чим вона зверталася до органів поліції з відповідною заявою, тобто з поважних причин.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що, ОСОБА_2 разом із дітьми, вселившись до квартири АДРЕСА_1 як член сім'ї наймача, набула права користування вказаним житловим приміщенням, а її виселення, де зареєстровано місце проживання її неповнолітніх дітей, суперечитиме інтересам дітей відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з якою кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Верховний Суд виходить з того, що доводи позивача за первісним позовомщодонепроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі більше трьох років без поважних причин не є переконливими, оскільки не відповідають матеріалам справи і не підтверджені достатніми, належними і допустимими доказами.

Будь - яких інших доказів на підтвердження непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин ОСОБА_1 не надала.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 вибула на постійне місце проживання за іншою адресою з огляду на встановлені судами обставини та підстави позову.

Доводи касаційної скарги, що у квартирі зареєстровані і проживають онуки ОСОБА_1, а її дочка має намір повернутися проживати у квартиру, не дають підстави для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ОСОБА_1 не аргументувала мету, яку вона переслідувала, подавши позов про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Верховний Суд зауважує, що згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв'язку з цим.

ОСОБА_1 не аргументувала ні мети, яку вона переслідувала, подавши позов про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, ні співмірність відповідній меті, а обґрунтування пропорційності позбавлення житла Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 рокусуд касаційної інстанції відхилив, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав, за яких суд касаційної інстанції може зупинити виконання оскаржуваного рішення (стаття 436 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко