Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.11.2019 року у справі №660/274/19

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 660/274/19

провадження № 61-18003св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Нововоронцовської районної державної адміністрації (за зустрічним позовом - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Нововоронцовської районної державної адміністрації),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року у складі судді Каневського В. О. та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою (з урахуванням позовної заяви з усунутими недоліками) до ОСОБА_2 (третя особа - Служба у справах дітей Нововоронцовської районної державної адміністрації), в якій просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею, тобто з матір'ю ОСОБА_1.

Позов обґрунтований тим, що з листопада 2007 року по лютий 2019 року позивач та відповідач перебували у шлюбі, який рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 10 січня 2019 року розірвано. У шлюбі вони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після того, як спільне життя почало погіршуватись, відповідач без її згоди фактично викрав сина та відвіз до своїх батьків і місця своєї реєстрації: АДРЕСА_1. Таким чином, після того як відповідач відвіз сина до своїх батьків, він позбавив її можливості спілкуватись із сином, виконувати свої материнські обов'язки, оскільки відповідач перешкоджає спілкуванню сина з нею та разом зі своїми батьками насильно його утримують.

Крім того, позивач зазначала, що відповідач із сином не проживає, вихованням та піклуванням не займається, вихованням займаються батьки відповідача, що позбавляє сина материнської опіки, тому наполягає на визначенні місця проживання сина разом з нею, оскільки проживання сина з матір'ю буде відповідати його інтересам, вона має можливість забезпечити йому належні умови для проживання, має сталий дохід і довгостроковий договір оренди квартири, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини.

На підставі викладеного, позивач просила задовольнити її позов.

У травні 2019 року адвокат Бурлай Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_2, подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Нововоронцовської районної державної адміністрації, в якій просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Спільне життя у них не склалось. У шлюбі вони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із батьком ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що відповідач (за зустрічною позовною заявою) самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, матеріальної допомоги за період, коли син почав проживати з батьком, не надавала, що стало причиною для подачі позову до суду про стягнення з неї аліментів на утримання дитини.

Також зазначив, що згідно з характеристиками стосовно ОСОБА_2 вбачається, що він має позитивні риси, на роботі зарекомендував себе як чесний та порядний працівник, веде здоровий спосіб життя. Відповідно до характеристики та психологічного портрету дитини вбачається, що вихованням займається батько, син віддає перевагу стосункам з батьком та виявляє бажання проживати з ним, а тому найкращим інтересам дитини щодо місця проживання, є проживання разом з батьком.

На підставі викладеного просив задовольнити його зустрічний позов.

Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області суду від 06 травня 2019 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю - ОСОБА_1. У задоволенні зустрічної позовної заяви Бурлая Д. В. в інтересах ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи рівність прав матері та батька, беручи до уваги однакове ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, встановивши наявність переваг як матері, так і батька щодо визначення місця проживання дитини з ними, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив з того, що за таких умов дитина буде забезпечена постійною батьківською турботою та піклуванням, оскільки мати має можливість постійно проживати з дитиною, на праві користування має квартиру, проживатиме у населеному пункті, де наявні ширші можливості для розвитку дитини, а також враховував, що батьки мають переважне право перед іншими особами, зокрема бабусею, дідусем, на особисте виховання дитини. За таких обставин, керуючись принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що має пріоритет щодо права батьків визначати місце проживання дитини, суд задовольнив позов ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції у справі, який керувався принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини, оскільки він є правильним по суті і до нього суд дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.

Апеляційний суд врахував те, що постійним місцем роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" (далі - ТОВ "Отіс Тарда"), що знаходиться в м. Дніпро Дніпропетровської області, в м. Дніпро сторони фактично й проживають, ОСОБА_2 зареєстрований в с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області. Фактично склалась ситуація, що в будні дні дитина знаходиться зі своїми дідусем та бабусею (батьками ОСОБА_2), тобто проживає не зі своїми батьками. Разом з тим мати ОСОБА_1 має можливість забезпечити постійне проживання разом з дитиною, оскільки за договором позички вона має в безоплатному користуванні 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, де фактично проживає, а ОСОБА_2, як вбачається з пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, наданих у суді першої інстанції, має 5-ти-денний робочий тиждень (понеділок-п'ятниця), інколи 4-денний (понеділок-четвер) та лише у вихідні дні проживає за місцем своєї реєстрації разом із сином. Також ОСОБА_2 не зазначено подальше збільшення періоду спільного проживання з дитиною. Визначення місця проживання дитини разом з матір'ю в м. Дніпро буде мати наслідком щоденний нагляд та піклування за дитиною з боку матері. Крім того, це також буде сприяти й тому, що і батько дитини, який фактично проживає в м. Дніпро, також буде мати можливість частіше (а не тільки у вихідні дні) бачитися із сином та брати участь у його вихованні. Тим більше, що сама ОСОБА_1 вказує, що не перешкоджатиме побаченню батька з дитиною. Також апеляційний суд врахував й те, що в м. Дніпро, де наявні різні гуртки та секції, є кращі умови, ніж в селі Михайлівка, для забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини, розвитку її здібностей.

Як вказує ОСОБА_1, їх син має схильність до вивчення англійської мови, при цьому поряд з будинком, де вона проживає в м. Дніпро, є відповідна спеціалізована школа, де син міг би навчатись. Такі умови для розвитку здібностей дитини в селі Михайлівка створити неможливо.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу (з доданими до неї копіями документів, диском та фотоматеріалами) на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Матеріали касаційної скарги також містять заяву ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року, залишеного без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно та необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про заслуховування думки сина сторін ОСОБА_4 щодо його бажання проживати з одним із батьків, що призвело до обмеження прав малолітньої дитини та не встановлення судами попередніх інстанцій однієї з найважливіших обставин, яка має вкрай важливе значення для правильного вирішення справи і винесення справедливого та законного рішення; судами не було належним чином досліджено та прийнято до уваги надану відповідачем довідку Комунального закладу "Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги" Дніпропетровської обласної ради № 60 від 06 травня 2019 року про надання соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару, що зробило неможливим об'єктивне та всебічне вирішення справ.

Також заявник зазначає, що поза судовими засіданнями позивач неодноразово відкрито заявляла відповідачу, що як тільки вона забере в нього сина, то одразу відвезе його до своїх батьків, характеризується відкритими проросійськими настроями і має проросійських батьків-сепаратистів, які проживають у Криму, у відповідача є всі підстави вважати, що після відібрання в нього дитини позивачем, свого сина він більше не побачить і навіть не зможе вийти з ним на зв'язок, оскільки вона вивезе ОСОБА_4 до своїх батьків, незаконно перетинаючи кордон України.

Додатково заявник звертає увагу, що відповідач має постійне проживання в м.

Дніпро (на підтвердження чого надає копію договору позички квартири), проживає без реєстрації шлюбу з жінкою, яка також має сина від іншого шлюбу, діти заприятелювали і весело проводять час, коли відповідач привозить ОСОБА_4 у м.

Дніпро, фактично утворилась нова сім'я, в якій сину відповідача комфортно, він вважає себе її частиною і бажає в ній проживати, про що судами не надано належної оцінки судами попередніх інстанцій.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 (з доданими до нього копіями документів та диском), в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, витребувано матеріали справи з Нововоронцовського районного суду Херсонської області, відмовлено представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Судувід 25 листопада 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За урахуванням зазначених положень суд касаційної інстанції не має повноважень досліджувати та надавати правову оцінку доданим до касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу матеріалам, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 листопада 2007 року до 10 січня 2019 року, що підтверджується долученою ОСОБА_1 до справи копією рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 10 січня 2019 року (копія з Єдиного державного реєстру судових рішень), що набрало законної сили, яким шлюб між сторонами було розірвано.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Із заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та його батьків від 27 серпня 2018 року вбачається, що в липні 2018 року батьки відповідача запросили до себе на літній відпочинок її сина ОСОБА_4, на що вона погодилась та відпустила сина тимчасово провести час з батьками відповідача. З 01 серпня 2018 року шлюб між сторонами фактично припинений, спільне господарство не ведеться. Вона неодноразово просила ОСОБА_2 та його батьків повернути її сина до м. Дніпро, але отримала відмову. 08 серпня 2018 року вона приїздила у с. Михайлівка, щоб забрати сина, проте їй його не віддали. Вимагала повернути їй сина ОСОБА_4 у м. Дніпро, де він буде проживати та навчатись, вказала, що її матеріальний стан, рівень доходу, графік роботи дозволяють забезпечити утримання дитини, має всі необхідні умови для виховання, проживання та розвитку дитини. Також вимагала, щоб ОСОБА_2 повернув свідоцтво про шлюб між сторонами, свідоцтво про народження та закордонний паспорт сина, які відповідач утримує та відмовляється повертати.

Згідно з відповіддю Служби у справах дітей Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області № 01-23/90 від 18 лютого 2019 року на звернення ОСОБА_1 від 28 січня 2019 року стосовно перешкоджання їй виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_4 їй рекомендовано звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання (перебування) дитини або до суду для вирішення спору щодо місця проживання дитини.

Відповідно до відповідей Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 20 лютого 2019 року № 439/7/01-19 та Бериславського відділу поліції Нововоронцовського відділення поліції від 13 лютого 2019 року № д-27 за зверненням ОСОБА_1 проведено перевірку, за результатами якої ознак кримінального правопорушення в діях ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не вбачається та рекомендовано їй звернутись до суду або органів опіки для визначення місця проживання дитини.

Висновком органу опіки та піклування Нововоронцовської районної державної адміністрації від 04 червня 2019 року № 01-32-2006/0/19/614-12 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 досліджено ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, наявність доходу та фактичне проживання кожного з них. Встановлено, що за фактичним місцем роботи та проживання батьків у м. Дніпро значно ширші можливості для розвитку здібностей та захоплень малолітнього школяра, ніж в с.

Михайлівка, а також, що мати не заперечує проти спілкування дитини з батьком, дідусем та бабусею.

Вказаним висновком встановлено, що відсутні правові підстави для розлучення малолітньої дитини з матір'ю, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, та визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні дитини, за домовленістю сторін, надано йому можливість безперешкодного спілкування з дитиною.

Відповідно до договору позички квартири від 25 жовтня 2018 року № 25/10/18 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_12 в безоплатне користування трикімнатну квартиру по АДРЕСА_2, строком на три роки.

Актом обстеження умов проживання від 19 квітня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_1 встановлено, що умови проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_2, є задовільними, для виховання та розвитку дитини створені належні умови.

Із довідок про доходи від 21 лютого 2019 року, від 03 травня 2019 року № 11 та від 18 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працюють у ТОВ "Отіс Тарда" за адресою: вул. Автотранспортна, буд. 12А, м. Дніпро, вони мають постійний дохід у вигляді заробітної плати, середньомісячна заробітна плата кожного з них складає близько 13 тис. грн.

Характеристиками ТОВ "Отіс Тарда" від 21 лютого 2019 року та від 30 серпня 2018 року, профспілки правозахисту суспільно корисної праці "Громадський Захист" від 04 лютого 2018 року, Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області від 02 травня 2019 року № 130 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 характеризуються позитивно, шкідливих звичок не мають, є добросовісними та відповідальними при виконанні покладених на них обов'язків.

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 8" Дніпровської міської ради від 27 лютого 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться під наглядом у вказаному закладі, на "Д" обліку не знаходиться, за останні п'ять років не зверталась.

Відповідно до довідок Комунального закладу "Нововоронцовська центральна районна лікарня" Херсонської області від 20 серпня 2018 року № 287 та № 288 ОСОБА_2 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області від 02 травня 2019 року № 129 ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 дійсно зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4. Вона фактично не проживає, а її син з травня 2018 року дійсно проживає за вказаною адресою.

Із пояснювальних записок ОСОБА_7 та ОСОБА_14 від 10 січня 2019 року вбачається, що мати дитини ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4, фактично не проживає, а її син ОСОБА_4 з червня 2018 року проживає за вказаною адресою та навчається у Михайлівській загальноосвітній школі.

Відповідно до характеристики на учня першого класу Михайлівської загальноосвітньої шкоди ОСОБА_4 програмовий матеріал він засвоює на високому рівні, товариський у відносинах з однолітками, є всебічно розвиненою дитиною. У вихованні сина бере участь його батько ОСОБА_2, він постійно цікавиться результатами навчання. Мати ОСОБА_1 школу не відвідувала, з вчителями не спілкувалась, успіхами сина не цікавилась.

Згідно з психологічним портретом учня першого класу Михайлівської загальноосвітньої школи ОСОБА_4 він є всебічно розвиненою дитиною. Батько ОСОБА_4 приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться його досягненнями, систематично спілкується з соціальним педагогом по телефону. Протягом навчального року мати жодного разу не з'являлась до школи, телефонний зв'язок з матір'ю відсутній. При неодноразових бесідах з хлопчиком виявлено, що він віддає перевагу стосункам з батьком і виявляє бажання проживати з ним.

Відповідно до довідки Комунального закладу "Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги" від 06 травня 2019 року № 60 на час проведення психологічного діагностування психоемоційного стану ОСОБА_4 своєю родиною він вважає батька, діда та бабу, домінуючою особою в житті дитини є тато, між ними існує тісний емоційний контакт.

Із пояснень свідків, наданих у суді першої інстанції:? свідок ОСОБА_15 повідомила, що працює вихователем у дитячому садку № 45 у м.

Дніпро з серпня 2017 року та була вихователем у групі ОСОБА_4. Дитина всебічно розвинена, активна, уміла читати, мала здібності лідера. На святах завжди була присутня тільки мама, яку було обрано членом батьківського комітету дитячого садочку. За час перебування вихователем у групі дитини, батько забирав сина декілька разів, його поведінкою, успіхами у неї, як вихователя, не цікавився.

Також повідомила, що дитина боялася, щоб вихователь телефонувала батьку щодо його поведінки; ? свідок ОСОБА_8 пояснив, що є керівником на підприємстві, де працюють сторони.

Щодо ОСОБА_2 пояснив, що перебуває з ним у дружніх відносинах, знає, що батько піклується про дитину, інколи бере сина до себе в гості в м. Дніпро. Щодо графіка роботи відповідача пояснив, що останній має 5-ти денний робочий тиждень (понеділок-п'ятниця), однак інколи 4-денний (понеділок-четвер). Доповнив, що йому відомо про те, що всі вихідні дні ОСОБА_2 проживає за місцем своєї реєстрації в с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області разом з сином та батьками, а в період робочого тижня проживає у приватному будинку в м.

Дніпро; ? свідок ОСОБА_7 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_2 і його батьків та знає, що дитина проживає з дідом та бабою, які є особами пенсійного віку, та які створили для нього належні умови для проживання, щодня водять до школи. Кожні вихідні до них приїздить ОСОБА_2, який інколи бере дитину до себе в гості в м. Дніпро. До липня 2018 року дитина відвідувала бабу і діда один - два рази на рік близько тижня. Також додала, що мати дитини ОСОБА_1 з липня 2018 року дитину відвідувала лише один раз у 20-х числах травня 2019 року та приїздила у школу; ? свідок ОСОБА_16 пояснила, що працює разом з ОСОБА_1 та перебуває з нею у дружніх відносинах. Зі слів позивача їй відомо, що після відпочинку на морі ОСОБА_1 із своїм сином ОСОБА_4, остання за спільною домовленістю з чоловіком ОСОБА_2 відправила дитину до баби та діда в гості, після чого останні відмовилися віддати їй сина. На прохання ОСОБА_1 свідок з нею 08 вересня 2018 року близько 06 год 00 хв приїхали за місцем проживання дитини в с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області, однак ОСОБА_2 та його батьки відмовлялися надати матері побачитися з сином, батько дитини поводив себе агресивно, виганяв з двору. За останній рік, при спілкуванні матері з сином телефоном постійно чулися сторонні голоси, після яких дитина відмовлялася від спілкування з матір'ю. Також додала, що ОСОБА_2 телефонував їй 03 серпня 2018 року, оскільки про дружбу з ОСОБА_1 йому було відомо, та повідомив, що буде маніпулювати дружиною за допомогою дитини.

Отже, на підставі матеріалів справи та пояснень свідків суди встановили, що мати ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 характеризуються позитивно, шкідливих звичок не мають, є добросовісними при виконанні покладених обов'язків, відповідальні, фактично працюють та проживають у м. Дніпро, а не за місцем їхньої реєстрації, де мають постійний дохід у виді заробітної плати, що дає можливість кожному з них забезпечити розвиток дитини, мають стан здоров'я, що не перешкоджає спільному проживанню з малолітньою дитиною, обставин, що виключають можливість визначити місце проживання з матір'ю чи батьком, не встановлено.

Нормативно-правове обґрунтування

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого статті 141 СК України.

За частинами 1 , 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Частинами 4 та 5 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених Частинами 4 та 5 статті 19 СК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

За загальним правилом, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте у справах про визначення місця проживання дитини, суд повинен займати більш активну позицію і ґрунтовно встановлювати всі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при ухваленні свого рішення про визначення місця проживання дитини саме з матір'ю керувався принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини, який беззаперечно підтримується Верховним Судом.

Колегія суддів вважає виправданим та таким, що відповідає інтересам дитини, обґрунтування судів попередніх інстанцій, які виходили з того, що за умови визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір'ю дитина буде забезпечена постійною батьківською турботою та піклуванням через можливість постійного проживання матері разом з дитиною, належні соціально-побутові умови, створені для дитини в окремій кімнаті квартири, що має у безоплатному користуванні позивач і де вона фактично постійно проживає (у квартирі є світло, вода, газ, опалення взимку, квартира всім обладнана, є побутова техніка, нові меблі, для дитини обладнана окрема кімната, є ліжко, місце для навчання та дозвілля (згідно з актом обстеження від 19 квітня 2019 року) (а. с. 101,128)), натомість батько дитини, який має 5-денний робочий тиждень (понеділок-п'ятниця), інколи 4-денний (понеділок-четвер) робочий тиждень, та лише у вихідні дні проживає за місцем своєї реєстрації разом з сином та своїми батьками у с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області, тобто не має можливості кожного дня бачитися з сином, матиме можливість більше часу проводити з дитиною у м.

Дніпро, де ОСОБА_2 фактично проживає протягом робочого тижня, а не тільки у вихідні дні, тим більше позивач сама вказує, що не перешкоджатиме побаченню батька з дитиною. Враховуючи, що дитина більшість часу проводить з бабусею та дідусем (батьками відповідача за первісним позовом) у с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області, особисте виховання, щоденний нагляд та піклування безпосередньо з боку матері цілком відповідають інтересам дитини.

Не вирішальний, але додатковий фактор щодо більшого вибору можливостей для забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини, розвитку її здібностей у м. Дніпро, аніж в с. Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області також врахований судами.

Суд першої інстанції правильно звернув окрему увагу на те, що висновок органу опіки і піклування Нововоронцовської районної державної адміністрації від 04 червня 2019 року № 01-32-2006/0/19/614-12 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 вмотивований принципом 6 Декларації прав дитини, про що суд зазначив, що висновок зроблений на підставі дослідження обставин, що мають значення при прийнятті рішень, а тому лише посилання на Декларацію ООН про права дитини, що не є частиною національного законодавства України, не матиме наслідком визнання висновку необґрунтованим, з чим також погоджується колегія суддів.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди під час розгляду справи у порушення статті 171 СК України не заслухали думку дитини, є необґрунтованими, оскільки у даному випадку, враховуючи вік дитини (на момент розгляду справи дитина ще не досягла 10 років), наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з батьками відповідача, а також інші встановлені судами обставини, думка дитини щодо визначення місця її проживання фактично визнана судами такою, що не буде мати вирішального значення для правильного вирішення спору. Колегія суддів вважає, що за обставинами цієї справи незаслуховування думки дитини не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки за змістом частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи заявника, що суди не належним чином дослідили довідку Комунального закладу "Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги" від 06 травня 2019 року № 60 спростовуються змістом оскаржуваних рішень, зводяться до переоцінки доказів у справі, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, а зазначення у довідці про те, що дитина на питання про матір ОСОБА_1 переключає свою увагу на інші теми, не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, тим більше за таких фактичних обставин справи як тривала відсутність спілкування матері з дитиною, конфлікт між батьками, проживання ОСОБА_4, який є малолітньою дитиною, не з матір'ю ОСОБА_1, а в бабусі й дідуся, у недоброзичливому до колишньої невістки середовищі.

Доводи касаційної скарги, що після отримання дитини позивач відвезе її до своїх батьків і батько сина більше не побачить, зводяться до припущень. Особистісні характеристики позивача, який відповідач надає матері дитини, не є підставою для усунення її від виховання, утримання та догляду за дитиною.

Доводи заявника про його нову сім'ю з іншою жінкою, яка також має сина, з яким приятелює дитина відповідача, не приймаються колегією судів, оскільки це не було предметом розгляду судами попередніх інстанцій, матеріали справи відповідних доказів не містять та не є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі рішення суду першої інстанції, залишеного без змін апеляційним судом, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та зустрічної позовної заяви та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на підставі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишаються без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко