Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2018 року у справі №303/1816/17

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 303/1816/17

провадження № 61-35690св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Мукачівська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича Василя Петровича на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 02 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Мукачівська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцями, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - її мати ОСОБА_5 Вона тривалий час постійно проживала разом з батьками до їх смерті в будинку АДРЕСА_1, доглядала їх та матеріально підтримувала, сплачувала кошти на утримання будинку, тому прийняла спадщину шляхом вступу в спадкові права та обов'язки. З 1998 року за вказаною адресою зареєстрований, але не проживає ОСОБА_2. Оскільки право власності на будинок не було зареєстровано, то вона не подавала до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а у грудні 2014 року звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Ракошинської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2015 року у справі № 303/7588/14-ц було встановлено, що забудовником будинку АДРЕСА_1 був її батько - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнано за нею право власності в порядку спадкування на зазначений житловий будинок. Відповідач ОСОБА_2, який є її племінником, також вважав себе спадкоємцем та оскаржив зазначене рішенням суду в апеляційному порядку з тих підстав, що не був залучений до участі у справі. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні її позову до виконавчого комітету Ракошинської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено. Таким чином, відповідач претендує на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батьків. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт її постійного проживання зі своїми батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 01 червня 2004 року до дня їх смерті в будинку АДРЕСА_1.

В запереченні на позовну заяву ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з 1999 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в будинку АДРЕСА_2, тобто за іншою адресою, ніж проживали її батьки. Крім цього, ОСОБА_1 звернулася до суду зі спливом позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

04 грудня 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шпуганич В. П. подав до суду заяву про поновлення строку позовної давності, в якій посилався на те, що позивачу стало відомо про порушення свого права лише у березні 2016 року, коли вона дізналася, що ОСОБА_2 вважає себе спадкоємцем після смерті її батьків та подав апеляційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2015 року у справі № 303/7588/14-ц.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року у складі судді Пак М. М. позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 позовну давність для звернення до суду. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своїми батьками - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 в період з 01 червня 2004 року і до їх смерті. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 належить до першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, проживала разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1. Вказані обставини підтверджено показаннями свідків та дослідженими судом письмовими доказами, тому права позивача на спадкове майно підлягають поновленню. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2015 року у справі № 303/7588/14-ц було визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що свідчить про переривання позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 разом із сім'єю, яка складається із семи дітей, постійно (понад 30 років) проживає і веде домашнє господарство за адресою: АДРЕСА_2, тобто не проживала постійно разом із спадкодавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. Характер відносин ОСОБА_1 зі своїми батьками зводився до періодичних відвідувань з метою їх догляду та матеріальної підтримки. Крім того, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2016 року у справі № 303/7588/14-ц за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ракошинської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно, яким ОСОБА_1 відмовлено в позові, було встановлено, що вона не проживала у спадковому будинку. Доводи позивача про те, що вона прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у спадкові права та обов'язки, правового значення для суті спірних правовідносин не мають, оскільки предметом доказування є передбачений частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) факт постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

02 травня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шпуганич В. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 02 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 грудня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не дав належної правової оцінки зібраним доказам, не звернув уваги на показання свідків, які підтвердили фактичне проживання ОСОБА_1 із спадкодавцями на час відкриття спадщини, та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

16 липня 2018 року справа № 303/1816/17надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Згідно з частинами 1 -3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частинами 1 -3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі селі Ракошино Мукачівського району Закарпатської області померла мати позивача - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі селі Ракошино Мукачівського району Закарпатської області помер батько позивача - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2.

Спадкодавці ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на час смерті постійно проживали в житловому будинку АДРЕСА_1.

Згідно з актом від 10 грудня 2015 року, складеним та підписаним депутатами Ракошинської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області Балажем О. О. та ОСОБА_6, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2,1980 року народження, однак фактично не проживає за цією адресою з липня 1998 року.

Актом про підтвердження проживання особи за певною адресою від 27 березня 2017 року мешканці будинків по сусідству з будинком АДРЕСА_1 - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 засвідчили, що ОСОБА_1 фактично проживала в зазначеному будинку з 01 червня 2004 року до 15 лютого 2016 року.

Відповідно до акта від 07 листопада 2017 року № 140/0210, затвердженого Ракошинською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 постійно (понад 30 років) проживає разом із сім'єю за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з доданої до позовної заяви копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 з 24 червня 1999 року вона зареєстрована (прописана) за адресою: АДРЕСА_3.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 24 червня 1999 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, що її будинок знаходиться на відстані 500 метрів від будинку її батьків і вона мала можливість проживати з батьками, доглядати їх та надавати необхідну допомогу. З 01 червня 2004 року до смерті батьків вона проживала разом з ними, тому вважається такою, що прийняла спадщину.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцями в період з 01 червня 2004 року до їх смерті підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_12, а також актом про підтвердження проживання особи за певною адресою від 27 березня 2017 року, складеним сусідами спадкодавців: ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_11. При цьому місцевий суд не дав належної оцінки показанням свідків у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема копією паспорта громадянина України ОСОБА_1, актом від 07 листопада 2017 року № 140/0210, затвердженим Ракошинською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області, якими підтверджено проживання позивача з 24 червня 1999 року за адресою: АДРЕСА_3.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що відвідування позивачкою своїх батьків з метою їх догляду та матеріальної підтримки мало періодичний характер. Оскільки ОСОБА_1 була зареєстрована (прописана) за іншою адресою, ніж її батьки, на час відкриття спадщини вона не проживала постійно разом із спадкодавцями, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1 , 6 статті 29 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Крім цього апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги, що рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2016 року у справі № 303/7588/14-ц за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ракошинської сільської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно, було встановлено, що позивач визнала, що не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок і не проживала в ньому.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на наявні в матеріалах справи докази та показання свідків щодо фактичного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцями на час відкриття спадщини, є неспроможними, оскільки не спростовують обставин, які встановлені вищевказаним рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 червня 2016 року, яке має преюдиційне значення для цієї справи.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича Василя Петровича залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 02 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов