Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2019 року у справі №750/5622/19

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 750/5622/19

провадження № 61-17150св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 13 червня 2019 року у складі судді Коверзнева В. О.

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової Г. П., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач не узгоджував з ним ні суми заборгованості за кредитним договором, на погашення якої було звернено стягнення на спірну квартиру в позасудовому порядку, ні ринкової вартості самої квартири, у зв'язку з чим, на думку позивача, третя особа не мала підстав

для реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем.

Просив визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: запис № 30200117

від 05 лютого 2019 року (індексний номер 45426959 від 08 лютого 2019 року), вчинений третьою особою, про реєстрацію за відповідачем права власності

на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною і скасовано державну реєстрацію права власності

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: запис № 30200117

від 05 лютого 2019 року (індексний номер 45426959 від 08 лютого 2019 року), вчинений державним реєстратором прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчуком І. Ю.,

про реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк". Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що з урахуванням наявності помилки в номері та даті іпотечного договору, зазначених у реєстраційному записі, а також того, що у провадженні Верховного Суду знаходиться цивільна справа № 751/10084/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1

та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором, та виходячи з положень пункту 9.3.1 іпотечного договору,

у взаємозв'язку з нормами статей 17,33,36,37 Закону України "Про іпотеку", неможливо беззастережно застосувати позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності спору про розмір заборгованості за договором та/або ринкову вартість самого предмета іпотеки, на яке звертається стягнення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року АТ "Укрсоцбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно зазначили, що номер

і дата іпотечного договору, на підставі якого здійснено оскаржуваний реєстраційний запис, не відповідають даті і номеру іпотечного договору,

що свідчить про вчинення третьою особою реєстраційного запису про перехід права власності на квартиру від позивача до відповідача на підставі неіснуючого правочину. Запис, зазначений у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є технічною помилкою, здійсненою державним реєстратором. Обов'язком банку було подати необхідні документи, у тому числі й іпотечний договір

від 21 травня 2008 року № MRTG-000000013021, передбачені законодавством.

Порушень у переліку документів, переданих банком державному реєстратору, суди не встановили.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/5622/19, витребувано її з Деснянського районного суду м.

Чернігова.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу передано судді Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 21 травня 2008 року ОСОБА_1 уклав

з Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Банк" (далі -

ТОВ "УніКредит Банк "), правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", договір про іпотечний кредит № MRTG000000013021, відповідно до якого банк надав позивачеві кредит у сумі 48 300,00 дол. США на придбання квартири

АДРЕСА_1.

З метою забезпечення належного виконання умов договору 21 травня 2008 року між ОСОБА_1 і ТОВ "УніКредит Банк" укладено іпотечний договір № MRTG000000013021, на підставі якого ОСОБА_1 передав

в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру

АДРЕСА_1.

Пунктом 9.3.1 іпотечного договору встановлено, що підписанням вказаного іпотечного договору ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на задоволення вимог банку про перехід права власності на квартиру

АДРЕСА_1 в рахунок виконання основного зобов'язання за договором у позасудовому порядку.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

05 лютого 2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчук І. Ю. вчинив запис № 30200117 про реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк" (індексний

номер 45426959 від 08 лютого 2019 року); підставою для вчинення цього запису є іпотечний договір від 01 травня 2008 року № MRTG 0000000013021.

Тобто номер і дата іпотечного договору, зазначені в цьому записі,

не відповідають даті та номеру іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ "УніКредит Банк".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційну скаргу подано до суду у липні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно

та їх обтяжень" (далі - ~law13~).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання

і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону у разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку за умови,

що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

У разі якщо допущена технічна помилка виявлена після отримання заявником документів за результатом розгляду заяви, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, а також

у випадку, передбаченому підпунктом "в" ~law14~, - посадовою особою Міністерства юстиції України чи його територіальних органів.

За таких обставин, встановивши наявність технічної помилки в номері та даті іпотечного договору, зазначеної в реєстраційному записі, суди дійшли помилкового висновку, що це є підставою для скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки виправлення технічних помилок передбачено шляхом внесення змін

до записів у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а не скасування такої реєстрації.

Скасовуючи державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли формально до вирішення спору з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку"

у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше

не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення

на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ~law15~.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України "Про іпотеку").

Отже, відповідно до частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. Якщо боргове зобов'язання невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення

на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ~law16~.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних

для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження

про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності

на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем

та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не лише формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки,

а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов'язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки

за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. З огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України

"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення

на предмет іпотеки в позасудовому порядку протягом строку дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в цьому конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) зробила правовий висновок

про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Подібний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду

від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18), а також

від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17 (провадження № 61-448св19).

Зважаючи на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням Закону України "Про іпотеку" та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданий

як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Для правильного застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" судам необхідно було встановити чи відповідає квартира

АДРЕСА_1 вимогам, встановленим у Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а саме: 1) чи використовується таке нерухоме житлове майно як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови,

що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; 2) чи таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна,

за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; 3) чи загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Такого обов'язку суди не виконали.

На стадії касаційного розгляду справи суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на те, що Верховний Суд переглядає справи тільки з підстав

і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібраних

у справі доказів та не встановили обставин, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом.

Відповідно до частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою

для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини,

що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд повністю не встановив, постанова апеляційного суду є такою, що не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України

є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд

до апеляційного суду.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун