Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2020 року у справі №154/883/19

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 154/883/19-ц

провадження № 61-12287св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Яна Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2020 року у складі судді Вітера І. Р. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Я. С. про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовна заява мотивована тим, що 25 вересня 2014 року на підставі чотирьох договорів купівлі-продажу вона придбала у ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення торгового центру Ж-1, загальною площею 2 363,6 кв. м; адміністративне приміщення А-2, загальною площею 165,7 кв. м; нежитлове приміщення торгового центру 3-1, загальною площею 184,0 кв. м; земельну ділянку, загальною площею 0,5647 га, кадастровий номер 0710200000:01:004:2783, цільове призначення - для обслуговування об'єктів комерційного призначення (торгового комплексу), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

25 вересня 2014 року приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Велимчаницею А. І. на підставі посвідчених нею вказаних договорів купівлі-продажу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про її право власності на вказані об'єкти нерухомості.

Оскільки фактично від імені ОСОБА_2 вказані договори купівлі-продажу укладав її чоловік - ОСОБА_3, який діяв на підставі нотаріально посвідченого нею доручення, ОСОБА_2 після вчинення вказаних правочинів оскаржив їх дійсність до суду. Стверджував, що не мав наміру та бажання на укладення договорів купівлі-продажу, а ОСОБА_3 діяв від його імені виключно у своїх інтересах.

Впродовж 2014-2019 років судами різних інстанцій розглядалась цивільна справа № 154/3223/15-ц за позовом ОСОБА_2 до неї та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Володимир-Волинського районного нотаріального округу Велимчаниця А. І., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у вказаній справі частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 січня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2018 року, ухвалено нове судове рішення, яким визнано зазначені вище договори купівлі-продажу від 25 вересня 2014 року недійсними.

Разом з тим Верховний Суд залишив без задоволення позовну вимогу ОСОБА_2 щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто не застосував наслідки недійсності скасованих правочинів.

13 березня 2019 року державний реєстратор департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Я. С. на підставі заяви ОСОБА_2, незважаючи на наявність накладених ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 жовтня 2015 року у справі № 154/3223/15-ц у порядку забезпечення позову арештів на майно, що було предметом договорів купівлі-продажу від 25 вересня 2014 року, та відмову судом у скасуванні державної реєстрації права власності на нього, прийняла рішення та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування реєстрації її права власності на вищевказані об'єкти нерухомості.

ОСОБА_1 вважала рішення державного реєстратора про скасування державної реєстрації права власності незаконними, оскільки резолютивна частина постанови Верховного Суду від 06 лютого 2019 року не містила прямої вказівки щодо вчинення таких дій. Відтак, реєстратор, попередньо не перевіривши: документи на наявність підстав для зупинення розгляду справ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав; відповідності відомостей про речові права на майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомостям, що містяться у поданих документах, допустила невірне трактування судового рішення.

Внаслідок вчинення записів про скасування права власності, реєстратор неправомірно позбавила її права власності на нерухоме майно.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 збільшившипозовні вимоги, просила суд: визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Я. С. про скасування державної реєстрації права власності, яке було закріплене за нею з індексними номерами 45926819,45925255,45928743,45925612 від 13 березня 2019 року; відновити її становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання державного реєстратора відновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про її право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 13 березня 2019 року ОСОБА_2 після набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 154/3223/15-ц самостійно звернувся у позасудовому порядку до державного реєстратора із заявою про скасування державної реєстрації, і, не отримавши відмови, самостійно захистив свої права та інтереси, повернувши у власність майно, яке повинно було належати йому на законних підставах з 25 вересня 2014 року.

При цьому суд не вбачав підстав для відновлення того становища, яке вже було визначене Верховним Судом, як неправомірне, у зв'язку з порушеннями вимог статті 204, частини 3 статті 238 ЦК України. Внаслідок цього суд прийшов до висновку про невірність обрання позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, який суперечить частині 2 статті 16, частині 1 статті 216 ЦК України, оскільки в такому випадку вона вправі вимагати у ОСОБА_2 лише повернення того, що відповідач одержав на виконання недійсного правочину. Проте закон не наділяє ОСОБА_1 можливістю вимагати повернення того, що не належить їй по праву.

Також суд зазначив, що скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомого майна, які їй не належать, не порушує її законних прав та інтересів.

Суд не знайшов підстав для визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, оскільки вони відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутність у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року (провадження № 61-36759св18) вказівки щодо застосування наслідків недійсності правочину (реституції) не може бути підставою для відмови у вчиненні реєстраційних дій, оскільки судом було визнано недійсними правочини, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, що є підставою для скасування записів про проведену державну реєстрацію прав державним реєстратором за заявою ОСОБА_2 на підставі статей 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому державний реєстратор при прийнятті рішення про скасування записів про право власності на спірне нерухоме майно діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому висновки суду першої інстанції про відмову в позові з цих підстав є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 154/883/19-ц з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Я. С., ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, відновлення становища, яке існувало до порушення, призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не взяли до уваги висновок науково-правової експертизи, проведеної в Інституті держави та права ім. В. М.

Корецького Національної академії наук України, відповідно до якого судове рішення Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 154/3223/15-ц за своєю суттю не є рішенням про припинення речових прав на нерухоме майно та підставою для внесення державним реєстратором змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна, що зазначені у резолютивній частині вказаного судового рішення.

Також суди не врахували, що у пункті 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказано, що державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації прав, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Тобто при наявності зареєстрованих обтяжень державний реєстратор не має права вносити зміни до реєстру, не має права ні реєструвати право власності, ні скасовувати право власності.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим позивачем доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року державний реєстратор департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Я. С. та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в цивільній справі № 154/3223/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниця А. І., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення торгового центру, загальною площею 2 363,6 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_1; договір купівлі-продажу адміністративного приміщення (А-2), загальною площею 165,7 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_1; договір купівлі-продажу нежитлового приміщення торгового центру (3-1), загальною площею 184 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_1; договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,5647 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_1.

У частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 вересня 2014 року, прийнятих приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А. І., Верховний Суд зазначив, що вони задоволенню не підлягають, оскільки приватний нотаріус, рішення якого оскаржуються, не був залучений до участі у справі в якості відповідача. Відтак, у цій частині позову ОСОБА_2 було відмовлено.

13 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до департаменту "Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку" Луцької міської ради із заявами про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В якості підстави для скасування до заяв долучив рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 січня 2018 року, постанову Апеляційного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року та постанову Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у цивільній справі № 154/3223/15.

13 березня 2019 року державним реєстратором департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Луцької міської ради Панасюк Я. С. прийнято чотири рішення з індексними номерами 45926819,45925255,45928743,45925612 про скасування записів про право власності ОСОБА_1 щодо описаного нерухомого майна на підставі статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Свої рішення реєстратор мотивувала тим, що постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі 154/3223/15 визнано недійсними документи, на підставі яких було проведено державну реєстрацію права власності на вказані об'єкти нерухомого майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У частині 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до положень частини 3 статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Таким чином, ОСОБА_2 після набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 154/3223/15 самостійно звернувся у позасудовому порядку до державного реєстратора із заявою про скасування державної реєстрації, і, не отримавши відмови, самостійно захистив свої права та інтереси, повернувши у власність майно, яке належить йому на законних підставах з 25 вересня 2014 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.

Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідності до частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції чинній на момент спірних правовідносин), у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц (провадження № 14-141цс18) зазначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (абзац 1 частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав є похідною від спору щодо відповідного майна або майнових прав, і якщо цей спір належить до юрисдикції загального суду та переданий на його розгляд з вказаними вимогами, така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи ОСОБА_1 про необхідність застосування такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення її порушеного права касаційним судом відхиляються.

Водночас Верховний Суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до 16 січня 2020 року.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

Колегія суддів із зазначеними висновками погоджується та не вбачає підстав для відступу від них.

Верховний Суд також погоджується з висновками районного суду про невірність обрання ОСОБА_1 способу захисту своїх прав та інтересів, який суперечить частині 2 статті 16, частині 1 статті 216 ЦК України, оскільки в такому випадку вона вправі вимагати у ОСОБА_2 лише повернення того, що відповідач одержав на виконання недійсного правочину. Однак закон не наділяє ОСОБА_1 можливістю вимагати повернення того, що не належить їй по праву.

Вказані висновки дають можливість суду відмовити в задоволенні позову, оскільки скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомого майна, які їй по праву не належать, не порушує її законних прав та інтересів.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки скасування реєстрації права власності за нею на об'єкти нерухомого майна, які їй не належать, не порушує її законних прав та інтересів, а рішення державного реєстратора відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Посилання касаційної скарги на те, що рішення Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 154/3223/15 не є судовим рішенням про припинення речових прав на нерухоме майно, тому не є підставою для внесення державним реєстратором змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна, які зазначені у його резолютивній частині не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець