Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.09.2019 року у справі №561/171/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 561/171/17-ц

провадження № 61-28358св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальний медичний заклад Бориспільської міської ради "Бориспільський центр первинної медико-санітарної допомоги" (далі - КМЗ БРР "БЦПМСД"),

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника КМЗ БРР "БЦПМСД" Білоус Тетяни Григорівни на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року в складі судді Світличного Р. В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до КМЗ БРР "БЦПМСД" про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 01 квітня 2013 року по дату звільнення працювала у відповідача на посаді дільничного лікаря-педіатра міської амбулаторії загальної практики і сімейної медицини № 1.15 грудня 2016 року до неї було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за відсутність на робочому місці 13 грудня 2016 року та запізнення на роботу 15 грудня 2016 року.

Проте, про свою відсутність на роботі 13 грудня 2016 року вона домовилась заздалегідь із завідуючою амбулаторії ОСОБА_2, а про своє запізнення на роботу 15 грудня 2016 року у зв'язку зі здачею пробного іспиту та ожеледицею, вона також завчасно повідомила ОСОБА_2. У подальшому, 20 січня 2017 року наказом № 52 їй було винесено суворе попередження, а 02 лютого 2017 року наказом № 68 її було звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України. Про звільнення її було повідомлено 03 лютого 2017 року, коли вона перебувала на лікарняному. На час звільнення перебувала у стані вагітності і відповідачу про це було відомо. Оскільки звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого органу не допускається, вважає таке звільнення незаконним. В обґрунтування моральної шкоди зазначає про втрату нормальних життєвих зв'язків, вказує, що моральні страждання вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Просила суд визнати незаконними та скасувати накази КМЗ БРР "БЦПМСД" № 283 від 21 грудня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та винесення попередження", № 52 від 20 січня 2017 року "Про винесення попередження", № 68 від 02 лютого 217 року "Про звільнення ОСОБА_1", поновити її на посаді дільничого лікаря-педіатра міської амбулаторії загальної практики і сімейної медицини № 1, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Заріченського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано наказ КМЗ БРР "БЦПМСД" № 283 від 21 грудня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та винесення попередження" в частині оголошення догани ОСОБА_1; наказ № 52 від 20 січня 2017 року "Про винесення попередження"; наказ № 68 від 02 лютого 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничого лікаря-педіатра міської амбулаторії загальної практики і сімейної медицини № 1 КМЗ БРР "БЦПМСД" з 02 лютого 2017 року.

Стягнуто з КМЗ БРР "БЦПМСД" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 лютого 2017 року по 24 квітня 2017 року в розмірі 6619,12 грн та 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вина позивача у порушенні трудової дисципліни 13 грудня 2016 року спростовується наявними у матеріалах справи доказами, про своє запізнення на роботу 15 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 повідомила свого безпосереднього керівника, як це передбачено правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідач не мав підстав для застосування до позивача догани, а тому позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу відповідача № 283 від 21 грудня 2016 року в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 підлягає до задоволенню.

Оскільки такого заходу стягнення за порушення трудової дисципліни, як суворе попередження статтею 147 КЗпП України не передбачено, відповідно його застосування до позивача є незаконним, порушує його трудові права, а тому наказ відповідача № 52 від 20 січня 2017 року "Про винесення попередження" також є незаконним.

Крім того, оскільки на день видання наказу про звільнення з роботи позивач перебувала у стані вагітності, тому відповідачем було порушено вимоги статті 184 КЗпП України, яка не допускає звільнення жінок з роботи під час їхньої вагітності, за виключенням випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року представник відповідача ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 умисно не повідомила про свою вагітність відповідача, а тому її звільнення є законним.

Крім того, судами не взято до уваги постанову Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №21-303а13 в аналогічній справі, якою позивачці було відмовлено в поновленні на посаді з підстав порушення роботодавцем статті 184 КЗпП України, оскільки під час звільнення з роботи вона не повідомила роботодавця про свою вагітність і не зазначила про це при ознайомленні з наказом про звільнення з роботи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивачем направлені заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просила касаційну скаргу відхилити, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 з 01 квітня 2013 року працювала на посаді дільничного лікаря-педіатра міської амбулаторії загальної практики і сімейної медицини КМЗ БРР "БЦПМСД".

Наказом відповідача № 68 від 02 лютого 2017 року позивача було звільнено з роботи на підставі частини 3 статті 40 КЗпП України за невиконання наказів та розпоряджень головного лікаря.

Звільняючи 02 лютого 2017 року позивача з роботи, відповідачем було враховано раніше застосовані до неї заходи дисциплінарного стягнення.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 суду показала, що на початку грудня 2016 року позивача ОСОБА_1 було переведено на 0,25 ставки лікаря-педіатра.

Перенесення робочого дня 13 грудня 2016 року позивач з нею узгодила, після чого вона власноручно виключила її з графіка на 13 грудня 2016 року. Про запізнення на роботу 15 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 також її повідомила, посилаючись на ускладнення дорожнього руху. Того дня ОСОБА_1 прибула на роботу близько 16:00 год. та відразу повідомила про це відділ кадрів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду показав, що до позивача ОСОБА_1 застосовувалися дисциплінарні стягнення. Він, як головний лікар, скликав комісію, на якій колективом та комісією по трудових спорах було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 Підставою для звільнення позивача була її відмова від проходження курсів та відсутність її на робочому місці 01 лютого 2017 року. Про свою вагітність ОСОБА_1 не повідомляла.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показала, що 01 лютого 2017 року була присутня на засіданні адміністрації, на якому вирішувалися питання відмови ОСОБА_1 від проходження курсів спеціалізації загальної практики та сімейної медицини. На цьому засіданні ОСОБА_1 говорила, що вона не бажає за необхідне проходити ці курси. Про свою вагітність на засіданні не повідомляла.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що ОСОБА_1 повинна була пройти курси загальної практики та сімейної медицини. На даний час усі лікарі комунального закладу, окрім ОСОБА_1 та двох лікарів пенсійного віку такі курси не пройшли. ОСОБА_1 відмовилася від проходження таких курсів. Своєю відмовою вона порушила трудову дисципліну і адміністрація погодилася на її звільнення. Він, як голова профспілкового комітету, разом з іншими членами профспілки давав згоду на звільнення лікаря-педіатра ОСОБА_1 за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Про свою вагітність ОСОБА_1 нікому не повідомляла.

Так, згідно наказу відповідача № 283 від 21 грудня 2016 року позивачу ОСОБА_1 оголошено догану за те, що вона 13 грудня 2016 року була відсутня на робочому місці більше трьох годин, та 15 грудня 2016 року повторно не з'явилася та не проводила прийом з 14:00 год.

Наказ прийнято на підставі акту відпрацювання робочого часу по АЗПСМ № 1 від 13 грудня 2016 року, пояснень ОСОБА_2 від 13 грудня 2017 року, акту проведення службової перевірки від 15 грудня 2016 року, пояснень ОСОБА_1, протоколу комісії по трудових спорах від 19 грудня 2016 року.

Згідно наказу відповідача № 52 від 20 січня 2017 року позивачу ОСОБА_1 винесено суворе попередження за те, що нею порушено посадові обов'язки, а саме не повідомлено в письмовій формі заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення та завідуючого АЗПСМ № 1 про халатне відношення батьків до здоров'я своїх дітей.

Згідно наказу відповідача від 02 лютого 2017 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за те, що ОСОБА_1 на курси спеціалізації 01 лютого 2017 року не поїхала, про відмову керівництво не попередила та на робочому місці не з'явилася.

Підставами для прийняття цього наказу були: наказ № 12-к від 27 січня 2017 року про відрядження, доповідна інспектора відділу кадрів Ковпач Т. В. від 01 лютого 2017 року, акт відпрацювання робочого часу від 01 лютого 2017 року, протокол засідання адміністрації від 01 лютого 2017 року, розпорядження № 01 від 01 лютого 2017 року про проведення службової перевірки, акт проведення службової перевірки № 2 від 02 лютого 2017 року, акт про відмову порушника трудової дисципліни надати письмове пояснення від 02 лютого 2017 року, письмове погодження первинної профспілкової організації відповідача № 3 від 02 лютого 2017 року, наказ № 283 від 21 грудня 2016 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

ОСОБА_1 на дату звільнення перебувала у стані вагітності у терміні 18-21 тиждень.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Згідно частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Наявність вагітності на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації являється безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

При цьому для застосування частини 3 статті 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування даної норми не ставиться в залежність і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

Наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо умисного неповідомлення позивачкою про свою вагітність є необґрунтованими, а висновки судів про поновлення на роботі є правильними.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України 2004 року рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Представник відповідача посилається на те, що судами не взято до уваги постанову Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року №21-303а13 в аналогічній справі.

Однак, у зазначеній постанові йшла мова про те, що оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.

За таких обставин ОСОБА_1 звільнено за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, а тому постанова Верховного Суду України не може бути застосована до даних правовідносин.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Комунального медичного закладу Бориспільської міської ради "Бориспільський центр первинної медико-санітарної допомоги" Білоус Тетяни Григорівни залишити без задоволення.

Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук