Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.09.2019 року у справі №226/270/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 226/270/17

провадження № 61-27363 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 18 травня 2017 року в складі судді Салькової В. С. та на рішення апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року в складі колегії суддів Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 28 487,76 грн за період з 22 листопада 2013 року до 01 лютого 2017 року.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_1 із проханням надати йому в борг 10 000 грн на лікування дочки. Оскільки в позивача такої суми грошових коштів не було, вона 22 листопада 2013 року оформила на себе споживчий кредит у ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" на 10 000 грн, які 22 листопада 2013 року передала в борг відповідачеві, про що ОСОБА_6 30 листопада 2013 року складено розписку, яка не містить кінцевої дати повернення боргу.

02 березня 2015 року ОСОБА_5 склав іншу розписку, відповідно до якої він зобов'язався повертати щомісячно тіло кредиту та пеню в розмірі 8 900 грн за кредитним договором, однак станом на момент звернення позивача до суду борг не повернув.

На 01 лютого 2017 року заборгованість за кредитом становить 28 487,76 грн, з яких 7 684,34 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 003,21 грн заборгованість по відсотках, 629,94 грн комісія, 17 170,24 грн неустойка.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 18 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000 грн боргу.

Суд першої інстанції виходив із доведеності обставини отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 000 грн, які він зобов'язався повернути в майбутньому без визначення конкретного терміну.

Оскільки ОСОБА_5 не є стороною кредитного договору, укладеного між позивачем і ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", і не має жодних зобов'язань за ним перед банком щодо сплати відсотків, комісії та неустойки, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення іншої частини позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Димитровського міського суду Донецької області від 18 травня 2017 року в частині визначення розміру стягнення змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 8 000 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно визначився з суттю спірних правовідносин та вирішив справу з правильним застосуванням норм матеріального права, однак суд першої інстанції допустив неповне встановлення обставин справи щодо розміру боргу, оскільки на виконання свого зобов'язання відповідно до розписки від 30 листопада 2013 року відповідач повернув позивачеві 2 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 вересня 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року відкрите касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу 13 ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, за недоведених обставин, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не надали належної оцінки борговим розпискам, не встановили справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшли помилкового висновку про наявність у сторін правовідносин за договором позики.

Просив оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу

Заперечень на касаційну скаргу позивач у встановлений судом строк не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Ренесанс Капітал" (з 14 березня 2015 року банк поєднаний з ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк") укладений договір про надання споживчого кредиту на суму овердрафту 10 340 грн.

ОСОБА_5 30 листопада 2013 року склав розписку, якою підтвердив, що 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 оформила споживчий кредит на своє ім'я за його проханням для його особистих цілей на суму 10 000 грн і ці кошти передала йому.

02 березня 2015 ОСОБА_5 склав розписку, відповідно до якої зобов'язався щомісяця повертати ОСОБА_1 борг по кредитній картці згідно з кредитним договором з урахуванням пені, розмір якої станом на 02 березня 2015 року становить 8 900
грн.

Апеляційний суд установив, що на виконання договору позики відповідач повернув позивачеві частину боргу в розмірі 2 000 грн, що не заперечувала ОСОБА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 24 лютого 2016 року № 6-50цс16.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Суди установили, що відповідач отримав від позивача 10 000 грн у борг, однак на її вимогу повернути грошові кошті ОСОБА_5 повернув лише 2 000 грн, що позивач визнала під час апеляційного розгляду справи.

Кредитні правовідносини за договором від 22 листопада 2013 року виникли між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Ренесанс Капітал", правонаступником якого є ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", ОСОБА_5 не є стороною вказаного договору, тому не має жодних зобов'язань за ним перед банком.

Відтак висновки судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи не дають касаційному суду підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 1 статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 18 травня 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 09 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук