Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №760/8892/17

Постанова

Іменем України

23 липня 2018 року

м. Київ

справа № 760/8892/17

провадження № 61-26169св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), ОлійникА. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа - Національне антикорупційне бюро України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про скасування наказу та визнання незаконним акта.

Позов мотивовано тим, що наказом ПАТ «Українська залізниця» від 16 травня 2017 року № 312 «Про проведення службової перевірки» було прийнято рішення про проведення службової перевірки обставин розкрадання коштів та зловживання становищем окремими особами ПАТ «Укрзалізниця», викладених у листі Національного антикорупційного бюро України від 12 травня 2017 року № 0432-142/16571. З цією метою була створена комісія, за наслідками роботи якої 09 червня 2017 року був складений акт службової перевірки № 32/ЦКРУВ-40 (далі - Акт від 09 червня 2017 року).

Позивач вважає, що вказаний наказ прийнято з порушенням Закону України «Про акціонерні товариства», Статуту ПАТ «Українська залізниця», Положення про правління ПАТ «Українська залізниця», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 29 липня 2016 року № 259. При цьому зазначає, що для підписання головою правління ПАТ «Українська залізниця» оспорюваного наказу обов'язковим є рішення правління ПАТ «Українська залізниця». Крім того, оскаржуваним наказом призначено проведення службової перевірки, при цьому жодним з документів, якими визначені повноваження голови та членів правління ПАТ «Українська залізниця», право на призначення службової перевірки не передбачено.

Статутом ПАТ «Українська залізниця» передбачено спеціальний орган, уповноважений на проведення перевірки (контролю) фінансово-господарської діяльності ПАТ «Українська залізниця», яким є ревізійна комісія.

Крім того, за змістом наказу службова перевірка проводилася щодо обставин, викладених у листі Національного антикорупційного бюро України від 12 травня 2017 року № 0432-142/16571, а отже, результати проведеної перевірки будуть використані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Позивач вважає, що звернення органу досудового розслідування (Національне антикорупційне бюро України) до державного підприємства (в цьому випадку - до ПАТ «Українська залізниця») з листом (зверненням) про проведення службової перевірки не передбачено нормами КПК України, а також не передбачено й профільним Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Враховуючи викладене, ОСОБА_4, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» від 16 травня 2017 року № 312 «Про проведення службової перевірки» та визнати незаконним Акт від 09 червня 2017 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при видачі оспорюваного наказу від 16 травня 2017 року № 312 «Про проведення службової перевірки» відповідачем були дотримані вимоги Статуту товариства, Порядку організації та проведення в ПАТ «Укрзалізниця» службової перевірки у сферах запобігання корупції і економічним правопорушенням, інформаційної безпеки. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення його прав при проведенні службової перевірки. Зазначені позивачем посилання на внутрішні нормативні акти ПАТ «Укрзалізниця», вимоги яких, на думку позивача, не були дотримані при проведенні розслідування та складанні Акта від 09 червня 2017 року, без приведення обґрунтувань порушення його прав внаслідок таких дій, не може бути підставою для визнання оскаржуваних наказу і Акта від 09 червня 2017 року такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано та не надано належної оцінки тому, що для підписання головою правління ПАТ «Українська залізниця» оскаржуваного наказу обов'язковим є рішення правлінняПАТ «Українська залізниця»; оскаржуваним наказом, з посиланням на Статут товариства, призначено проведення службової перевірки, при цьому жодним з документів, якими визначені повноваження голови та членів правління ПАТ «Українська залізниця», право на призначення службової перевірки не передбачено. Тобто фактично оскаржуваний наказ від 16 травня 2017 року прийнято відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 без попереднього розгляду цього питання правлінням ПАТ «Укрзалізниця».

Крім того, поза увагою суду залишилось те, що діяльність комісії та її членів з проведення службової перевірки на підставі оскаржуваного наказу знаходиться поза рамками правового регулювання.

Також висновки судів про доведеність ПАТ «Українська залізниця» правомірності прийнятого оскаржуваного наказу з посиланням виключно на Порядок організації та проведення в ПАТ «Укрзалізниця» службової перевірки у сферах запобігання корупції і економічним правопорушенням, інформаційної безпеки, затверджений наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 25 січня 2016 року № 016, є передчасним, оскільки вказаний наказ винесено виключно на підставі Статуту ПАТ «Українська залізниця» без посилання на цей Порядок.

Судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки тому, що складений Акт від 09 червня 2017 року не був погоджений з відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3, як того вимагав оскаржуваний наказ від 16 травня 2017 року.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено порушення його прав оскаржуваними наказом та Актом від 09 червня 2017 року, однак не звернули уваги на те, що винесення цього наказу призвело до складання неправомірного акта та розповсюдження його серед службових, посадових осіб ПАТ «Українська залізниця», що призвело до підриву довіри та авторитету перед трудовим колективом та іншими особами, у зв'язку з чим порушено норми матеріального права, що передбачають право на захист не лише майнових, а й немайнових прав, свобод та законних інтересів.

Також судами не досліджувались доводи позивача щодо правомірності направлення Національним антикорупційним бюро України листа про проведення службового розслідування у ПАТ «Українська залізниця» та відповідно призначення на його підставі службової перевірки.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження.

25 червня 2018 року Національне антикорупційне бюро України подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає. При цьому Національним антикорупційним бюро України зазначено про те, що позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, не навів обґрунтувань щодо порушених цивільних прав та обов'язків з боку відповідачів, оскільки в указаній справі позивач, як підозрюваний у кримінальному провадженні № 52016000000000089, оскаржує докази, які здобуті стороною обвинувачення в кримінальному провадженні, з метою визнання їх неналежними та недопустимими, в той час як незаконність дій при збиранні доказів стороною обвинувачення відповідно до статті 89 КПК України підлягають розгляду в порядку кримінального провадження.

До Верховного Суду 27 червня 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Українська залізниця», в якому зазначено про те, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке 31 березня 2016 року внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000089.

20 березня 2017 року в указаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 повідомлено про підозру за частиною другою статті 364 та частиною п'ятою статті 191 КК України.

12 травня 2017 року старший детектив - заступник керівника Другого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного Підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Риковцев О. В. направив до ПАТ «Укрзалізниця» листа за № 0432-142/16571, яким ініційовано проведення службової перевірки з питань, встановлених під час проведення досудового розслідування.

На підставі зазначеного листа ПАТ «Укрзалізниця» 16 травня 2017 року видано наказ № 312 «Про проведення службової перевірки», згідно з яким було заплановано, зокрема, з 17 травня 2017 року по 09 червня 2017 року провести службову перевірку щодо обставин розкрадання коштів та зловживання становищем окремими особами ПАТ «Укрзалізниця», викладених у листі Національного антикорупційного бюро України від 12 травня 2017 року № 0432-142/16571 та утворити комісію для проведення службової перевірки щодо вказаних обставин.

За результатами проведеної перевірки комісією був складений Акт від 09 червня 2017 року «Про проведення службової перевірки обставин розкрадання коштів та зловживання службовим становищем окремими посадовими особами ПАТ «Українська залізниця».

Частиною п'ятою статті 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, при вирішенні спору суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Частиною другою статті 59 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом рішення) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом рішення) визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 212 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом рішення) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що наказ ПАТ «Українська залізниця» від 16 травня 2017 року № 312 «Про проведення службової перевірки» прийнято з порушенням Закону України «Про акціонерні товариства», Статуту ПАТ «Українська залізниця» та Положення про правління ПАТ «Українська залізниця», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 29 липня 2016 року № 259. Крім того, Акт від 09 червня 2017 року, складений за наслідками проведення службової перевірки на підставі вищевказаного наказу, позивач вважає незаконним та таким, що не може створювати жодних правових підстав.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, який виник між сторонами, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 316 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) та статтями 76 - 80, 367, 382 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення апеляційним судом), та дійшли правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про порушення його прав при проведенні службової перевірки на підставі оскаржуваного наказу та складанні Акта від 09 червня 2017 року за результатами вказаної перевірки.

Також доводи заявника в касаційній скарзі про те, що судами порушені норми матеріального права, що передбачають право на захист не лише майнових, а й немайнових прав, свобод та законних інтересів, у зв'язку з чим суди дійшли помилкових висновків щодо недоведення позивачем порушення своїх прав оскаржуваними наказом та Актом від 09 червня 2017 року, є необґрунтованими, оскільки предметом позову є наказ ПАТ «Українська залізниця» від 16 травня 2017 року № 312 «Про проведення службової перевірки» та Акт від 09 червня 2017 року, а не особисті немайнові права позивача.

Посилання заявника в касаційній скарзі на незаконність дій Національного антикорупційного бюро України щодо направленя листа ПАТ «Українська залізниця» про проведення службової первірки є безпідставними, оскільки заявник фактично оскаржує докази, які здобуті стороною обвинувачення в кримінальному провадженні, з метою визнання їх неналежними та недопустимими, в той час як незаконність дій при збиранні доказів стороною обвинувачення, відповідно до статті 89 КПК України, підлягають розгляду в порядку кримінального провадження.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик