Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2021 року у справі №623/349/19

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 623/349/19

провадження № 61-4654св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Савіним Олегом Сергійовичем, на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року у складі судді Бєссонової Т. Д. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з травня 2013 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_3.

З травня 2016 року сторони припинили шлюбні відносини, дочка залишалась проживати із разом з нею, а 21 січня 2019 року ОСОБА_2 забрав їхню дочку ОСОБА_3 з дитячого садка та більше не повернув їй.

Вказувала на те, що вона не заперечувала проти спілкування батька з дитиною, сприяла тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування батька, тому не заперечувала проти встановлення батьківства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 та за їхньою домовленістю не перешкоджала йому забирати дочку з дитячого садка та спілкуватися з нею.

Зазначала, що відповідач протиправно, без її на те згоди змінив постійне місце проживання дитини. Батько дитини чинить їй перешкоди у спілкуванні та вихованні дочки, відмовляється повернути дитину їй та не дає її для побачення, на телефонні дзвінки не відповідає.

Вказувала на те, що вона не згодна із тим, щоб їхня дочка постійно проживала із відповідачем, вважала, що виключно в інтересах дитини має бути визначено місце проживання доньки разом з матір'ю. У неї створені всі умови для розвитку та виховання їхньої малолітньої дочки, яка потребує виключно материнської турботи.

Вона має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не може. Спиртними напоями вона не зловживає, не палить, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно. Їхня дочка відвідувала дитячий садок № 9. З того часу, як відповідач забрав дитину до себе, дочка садок не відвідує. Фактично відповідач самовільно змінив звичний для дитини спосіб життя, ізолювавши її від усіх, що може негативно вплинути на психо-емоційний стан дитини.

Зазначала, що відповідач не може дати дитині належного виховання та розвитку, не може забезпечити нормальних безпечних для здоров'я дитини умов проживання. У зв'язку з тим, що відповідач постійно слідкує за нею, їхньою дочкою та членами її сім'ї, погрожує, звертається із заявами до поліції, проявляє ознаки насильства, вона була направлена разом з дитиною до Комунальної установи Харківської обласної ради "Кризовий соціальний центр для жінок", де з дитиною спілкувався психолог та надав висновок.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просилавизначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею та зобов'язати відповідача передати їй малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 28 вересня 2014 року під час перебування у фактичному шлюбі з ОСОБА_1, у нього народилась дитина - ОСОБА_3.

У травні 2016 року фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені та дитина залишилась проживати з матір'ю.

Вказував на те, що ОСОБА_1 не працює та не має можливості належним чином забезпечувати всі потреби дитини, не має власного житла, що також негативно впливає на дитину, оскільки вона вимушена змінювати дитячі садочки, постійно міняти визначений графік життя.

У той час він як він з 2007 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, має власне житло та автомобіль, постійне місце роботи, стабільний самостійний дохід, гнучкий графік роботи, опікується дитиною з самого народження, має можливість проводити час з дитиною, допомагати в навчанні, гуляти та іншім чином піклуватися про дочку, також має матеріальну можливість забезпечувати потреби дитини направлені на її гармонійний фізичний та духовний розвиток. За місцем роботи характеризується позитивно, не зловживає алкогольними напоями та наркотичними речовинами.

Відповідно до актів обстеження побутових умов, що були складені Службою у справах дітей Ізюмської міської ради, в його помешканні є окрема кімната для дитини, дитячі речі та іграшки.

Крім того, у нього, окрім постійного місця проживання і роботи, у м. Ізюмі мешкають усі його родичі, у яких також є нерухомість із всіма зручностями та новим сучасним ремонтом і є всі умови для проживання дитини, для догляду за нею, і які, у разі потреби, можуть завжди допомогти у догляді та вихованні.

Вважав, що дочка в її найкращих інтересах повинна проживати у нього, так як тільки батько має власну оселю, стабільний дохід, взмозі забезпечити та гарантувати для дитини стабільний спосіб життя, місце проживання, навчання, постійне коло спілкування, друзів дитини та її оточення.

Вказував на те, що не буде чинити жодних перешкод для спілкування з малолітньою дочкою її матері, у той час, коли дочка буде перебувати у нього, і готовий усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлена піклування матері.

Зазначав, що ОСОБА_1 не надавала йому можливості спілкуватись з дитиною, а тому він був вимушений звернутись з відповідним позовом до суду та рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2019 року у справі № 623/1785/18 встановлено порядок спілкування його з дитиною. Проте ОСОБА_1 не виконувала судове рішення та не надавала йому можливості спілкуватись з дитиною.

Відповідно до листів Служби у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області від 13 березня 2019 року № 273 та № 274 ОСОБА_1 відмовляється влаштувати дитину в реабілітаційний центр та не повідомляє про місце знаходження дитини.

Постановами міжрайонного ВДВС по Барвінківському, Борівському та Ізюмському районах та м. Ізюмі ГТУЮ у Харківській області Табакіна К. С. неодноразово притягалась до відповідальності у вигляді штрафу за невиконання судового рішення, проте вона так і не почала виконувати судове рішення.

У провадженні СВ Ізюмського ВП ГУ НП в Харківській області знаходиться кримінальне провадження № 12019220320000343 від 10 квітня 2019 року, відкрите щодо ОСОБА_1, за невиконання судового рішення.

Крім того, у провадженні Ізюмського ВП ГУ НП в Харківській області знаходиться кримінальне провадження № 12019220320000198 від 27 лютого 2019 року порушене за його заявою стосовно неправомірних дій щодо до його дочки. Відповідно до інформації, наданої слідчим, який здійснює розслідування вказаного кримінального провадження, була призначена перевірка малолітньої ОСОБА_3 із застосуванням метода "зелена кімната" проведення якої було доручено Харківському національному університету внутрішніх справ. У подальшому був отриманий експертний висновок, відповідно до якого під час проведення заходів (опитування, діагностики і взаємодії) виявлено наявність певних ознак сексуального розбещення дитини.

Також відповідно до висновків можна стверджувати про порушення дитячо-батьківських відносин дитини з матір'ю, наявність фізичного та психологічного насильства з боку матері та вітчима, конфліктність та порушення міжособистих відносин з матір'ю та вітчимом, у сімейному середовищі з матір'ю та вітчимом дитина відчуває небезпеку, сум'яття, безпорадність, страх емоційного та фізичного насильства. Також було виявлено високу психологічну прихильність і любов ОСОБА_3 до батька, який має на неї добрий вплив, з яким вона може задовольняти свої потреби в захисті, увазі, підтримці, любові та емоційному контакті. Розрив із батьком може бути для дитини причиною психологічної травми.

Отже, проживання дитини разом з матір'ю та вітчимом загрожує дитині фізичним та психологічним насиллям.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із ним за адресою: АДРЕСА_1, та відібрати малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від матері ОСОБА_1 та передати йому.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини та об'єднано її з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2.

Зобов'язано ОСОБА_2 передати дитину ОСОБА_3 ОСОБА_1.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку. При цьому судом враховано, що батько дитини протягом двох років приховує місце знаходження дочки, що є неприпустимим.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що поведінка відповідача є недобросовісною, він не переконав суд у можливості забезпечити дитині більш сприятливі умови для гармонійного життя та духовного розвитку, а навпаки, протягом розгляду справи демонстрував неповагу тим, що створив такі умови, що ні служба у справах дітей, ні суд не мали можливості спілкування з дитиною, оскільки батько приховує її місцезнаходження і не сприяє зміні такого становища.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Савіна О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, не врахував, що ОСОБА_1 не працює, не має підтвердженого джерела доходу, не має власного житла, що також може негативно вплинути на дитину, оскільки вона буде вимушена постійно змінювати звичне життя, змінювати навчальні заклади. У той же час він з 2007 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, має власне житло, постійне місце роботи, стабільний самостійний дохід, гнучкий графік роботи, опікується дитиною з самого народження, має можливість проводити час з дитиною, допомагати в навчанні, гуляти та піклуватися дочкою, також має матеріальну можливість забезпечувати потреби дитини, направлені на її гармонійний фізичний та духовний розвиток, тоді як мати проживає в найманих квартирах та постійно змінює місце проживання.

За місцем роботи він позитивно характеризується, не зловживає алкогольними напоями та наркотичними речовинами.

Також зазначає, що не буде чинити жодних перешкод для спілкування з малолітньою дочкою її матері, у той час, коли дочка буде перебувати у нього, і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлена піклування матері.

При цьому суди не врахували, що з червня 2019 року дитина проживає разом з ним.

Відбираючи дитину від нього, суди не врахували, що дитини, у якої склалися вже певні соціальні зв'язки, склався певний спосіб життя, буде змушена знову пристосовуватись до нового життя з матір'ю та її чоловіком, що може нанести значної психологічної травми дитині.

Крім того, у провадженні СВ Ізюмського ВП ГУ НП в Харківській області перебуває кримінальне провадження, порушене за його заявою щодо неправомірних дій стосовно до його малолітньої дочки ОСОБА_3. Матеріали кримінального провадження містять висновок психологічної експертизи, проведеної в Харківському національному університеті внутрішніх справ, згідно з яким під час проведення заходів (опитування, діагностики і взаємодії з дитиною) було виявлено наявність певних ознак сексуального розбещення дитини. Також психологом зазначено про порушення дитячо-батьківських відносин дитини з матір'ю, наявність фізичного та психологічного насильства з боку матері та вітчима, конфліктність та порушення міжособистісних відносин з матір'ю та вітчимом. У сімейному середовищі з матір'ю та вітчимом дитина відчуває небезпеку, сум'яття, безпорадність, страх емоційного та фізичного насильства.

При цьому в матеріалах справи міститься рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 серпня 2020 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, якими було встановлено, що існують ризики вчинення насильства зі сторони ОСОБА_6 стосовно ОСОБА_3.

Суди не врахували вказані судові рішення та висновок психолога.

Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме прийняв новий доказ, який не був поданий до суду першої інстанції - свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вказувала на те, що відсутні підстави для скасування судових рішень, оскільки визначенням місця проживання дитини разом із нею відповідає інтересам дитини.

Посилання у касаційній скарзі на те, що існують ризики вчинення насильства зі сторони ОСОБА_6 стосовно дитини є безпідставними, оскільки вона з літа 2019 року не спілкується з ОСОБА_6, а 04 липня 2020 року шлюб між нею та ОСОБА_6 розірвано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 рокуклопотання ОСОБА_2, подане адвокатом Савіним О. О., задоволено. Зупинено виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року у цій справі до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування при Виконавчому комітеті Ізюмської міської ради від 03 липня 2019 року № 2522 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області прийняла рішення відібрати малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без позбавлення їх батьківських прав та передати дитину органу опіки та піклування для подальшого влаштування її до Ізюмського міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей до зникнення обставин, що перешкоджають розвитку дитини та негативно впливають на її емоційний та психологічний стан, а висновок органу опіки та піклування від 11 квітня 2019 року № 1444 вважати таким, що втратив свою актуальність.

Відповідно до обстеження від 21 вересня 2018 року № 01-24/7, яке проводилось директором Комунальної установи Харківської обласної ради "Кризовий соціальний центр для жінок", практичним психологом вищої категорії ОСОБА_7, щодо емоційного ставлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до батька, встановлено: 1) вольові функції незрілі; 2) мають місце стійка навіюваність, копіювання, тенденція до ідентифікації себе з ким-небудь з оточуючих, інфантильна імпульсивність при прийнятті рішень з відсутністю внутрішньої переробки спонукань, порушення вольового самоконтролю, некерованість поведінки; 3) прояви інфантилізму через підвищену і мінливу вразливість з надмірним інтересом до зовнішніх ефектів, ігрову спрямованість інтересів і захоплень, часто визначає ставлення до себе і оточуючих, егоцентричність і істероїдні включення з позерством, рисуванням, прагненням бути в центрі уваги, схильність до вигадок; 4) дитина схильна до навіювання, швидко переключається, "зависає"; 5) переважає ігрова мотивація, існує потреба в іграшках, просторі, вільному від дорослих, а не у батькові; 6) бажання дитини щодо проживання з татом ОСОБА_8 сутуативні: коли є іграшки і коли все можна - хочу, коли тато суворий - не хочу; 7) ставлення до матері і її чоловіка в цілому позитивне, проте наявність вдома правил не подобається; 8) має місце навіювання значимими дорослими невротичних станів шляхом моделювання та перебільшення ситуації в очах дитини, що передбачає відповідальність дорослих членів родини за порушення прав дітей.

Враховуючи емоційну та особистісну незрілість дитини, використання інформації, отриманої за час одиничного спілкування з дитиною для розкриття та характеристики заявлених питань типу: "чи є загроза життю та здоров'ю дитини під час спілкування з батьком?, наявності психологічного насильства внаслідок спілкування з ним? " вважає некоректним.

Згідно з інформацією завідувача Ізюмського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 9 Ізюмської міської ради Харківської області Бородавки В. М. від 23 січня 2019 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує Ізюмський дошкільний заклад (ясла-садок) № 9 з 01 вересня 2018 року і по теперішній час, але з 22 січня 2019 року дитина відсутня в дошкільному закладі.

Відповідно до характеристики ФОП ОСОБА_9 від 01 березня 2019 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду менеджера зі збуту з 25 січня 2019 року після проходження стажування з 12 листопада 2018 року до 24 січня 2019 року. За час роботи зарекомендувала себе відповідальним робітником. Вміє грамотно працювати з клієнтами. У веденні документації акуратна, посадові обов'язки виконує без нарікання. Працює над підвищенням професійної підготовки. У відношенні з колегами та клієнтами ввічлива.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2019 року у справі № 623/1785/18 визначено ОСОБА_2 порядок спілкування з малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та участі у її вихованні: щотижня у середу з 15:30 год. до 20:00 год. та суботу з 08:00 год. до 20:00 год. зі збереженням звичайного для дитини режиму дня та з урахуванням стану її здоров'я, за попередньою домовленістю з матір'ю ОСОБА_10. А також влітку, для оздоровлення дитини, терміном два тижні, на вибір батька, за попередньою домовленістю з матір'ю.

Згідно з актом від 25 червня 2018 року, складеним спеціалістом служби у справах дітей ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_2, встановлено, що умови проживання задовільні, чисто, прибрано, сумісний санвузол, на кухні побутова техніка стара, але в робочому стані. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема кімната, ліжко, стіл для малювання, дитячі речі та іграшки.

Відповідно до експертного висновку психолога Харківського національного університету внутрішніх справ ОСОБА_12 у три етапи 07 лютого 2019 року, 15 лютого 2019 року, 01 березня 2019 року в "Зеленій кімнаті" Харківського національного університету внутрішніх справ, під час проведених заходів (опитування, діагностики і взаємодії з Настею) було виявлено наявність певних ознак сексуального розбещення дитини. Можна також стверджувати про порушення дитячо-батьківських відносин дитини з матір'ю, наявність фізичного та психологічного насильства з боку матері та вітчима, конфліктність та порушення міжособистих відносин з матір'ю та вітчимом. У сімейному середовищі з матір'ю та вітчимом дитина відчуває небезпеку, сум'яття, безпорадність, страх емоційного та фізичного насильства. Виявлено також високу психологічну прихильність і любов ОСОБА_3 до батька, який має на неї добрий вплив, з яким вона може задовольняти свої фрустровані потреби в захисті, увазі, підтримці, любові та емоційному контакті. Розрив з батьком може бути для дитини причиною психологічної травми.

Відповідно до довідки директора КЖРЕП-1 від 12 вересня 2018 року № 1257 за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_2 проживали в період з 15 травня 2016 року до 28 травня 2016 року, але не зареєстровані.

Відповідно до повідомлення в. о. завідувача Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 39 Харківської міської ради" від 24 червня 2019 року № 01-36/166,24 червня 2019 року під час денної прогулянки ОСОБА_3 була викрадена сторонньою особою з території закладу дошкільної освіти. Близько 11:00 год. чотири особи: два чоловіки та дві жінки, підійшли до майданчика групи, на якому гуляла ОСОБА_3 разом з вихователем ОСОБА_14 та іншими дітьми. Один з чоловіків підійшов до вихователя групи та, назвавши себе батьком ОСОБА_3, повідомив про намір забрати дитину із закладу дошкільної освіти. Вихователь відмовилась віддати дитину незнайомій особі та зателефонувала матері дівчинки, розповівши про ситуацію, яка відбулася. Мати заборонила віддавати ОСОБА_3. У цей час чоловік схопив дитину і побіг із нею за межі закладу. Батько з дитиною сіли в автомобіль та поїхали. Вихователь сповістила матір та поліцію про даний випадок, вказавши номер та марку автомобіля, на якому зник чоловік з дівчинкою.

Наразі поліцією проводяться пошукові дії, проте на даний час дитина не знайдена.

Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного 05 липня 2019 року завідувачами сектору Служби у справах дітей по Московському району ОСОБА_16 та ОСОБА_17, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2, та встановлено, що умови проживання задовільні, в наявності ліжко для дитини, шафа з необхідними речами, всі комунікації працюють, є вода, світло, газ. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: в квартирі чисто, в кімнаті прибрано. Речі для дитини на всі сезони в наявності, іграшки є.

Відповідно до інформації Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 39 Харківської міської ради" від 25 червня 2019 року № 01-36/168, дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує комунальний заклад Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 39 Харківської міської ради" з 01 березня 2019 року по теперішній час, але з 24 червня 2019 року з 10 год. 50 хв. дитину забрав батько ОСОБА_2 і дитина відсутня в дошкільному закладі по теперішній час.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 серпня 2019 року у справі № 623/2265/19, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено частково. Видано обмежувальний припис щодо заборони ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, спілкуватися у будь-якій формі з малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Обмежувальний припис видано строком на три місяці.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого статті 141 СК України.

За частинами 1 , 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Верховний Суд звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "М. С. проти України" (рішення від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, у якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу статті 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Також суди правильно врахували недобросовісність поведінки відповідача, який протягом розгляду справи демонстрував неповагу тим, що створив такі умови, що ні служба у справах дітей, ні суд не мають можливості спілкування з дитиною, оскільки батько тривалий час приховує її місцезнаходження і не сприяє зміні такого становища.

Крім того, колегія судді враховує, що відповідач самовільно, без згоди матері, з якою дитина проживала, фактично змінив постійне місце проживання дитини, силою вилучивши дитину з дитячого садка за допомогою сторонніх осіб та у спосіб, що є психологічно небезпечним для самої дитини.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що після самовільної зміни батьком місця проживання дитини остання відвідує будь-який дитячий заклад. Також відсутні докази того, з ким фактично перебуває дитина за відсутності батька.

Також колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення батька дитини певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з її матір'ю є безпідставними.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Отже, колегія суддів вважає, що найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення її місця проживання разом із матір'ю, яке надасть змогу відновити її емоційних зв'язок з матір'ю, налагодить стабільне емоційне середовище та забезпечить можливість розвитку дитини у безпечному, спокійному середовищі.

Посилання ОСОБА_2 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновок психолога Харківського національного університету внутрішніх справ, не може бути підставою для скасування законних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаному висновку, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства, а саме прийняв як доказ свідоцтво про розірвання шлюбу, яке не було подано до суду першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування законного рішення, оскільки апеляційний суд не встановлював нові обставини у справі.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari
v. Finland), § 2).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 12 травня 2021 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судових рішень, тому виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року підлягає поновленню.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Савіним Олегом Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 12 березня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець