Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.02.2022 року у справі №353/565/20

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 353/565/20

провадження № 61-14166св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Тлумацька центральна міська лікарня» Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Максюти І. О., від 06 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Тлумацька центральна районна лікарня» (далі - КНП «Тлумацька ЦРЛ») про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що із 1986 року вона працювала в КНП «Тлумацька ЦРЛ», остання займана посада - медична сестра терапевтичного відділення.

Під час перебування у відпустці у січні 2020 року поїхала до своєї дочки, яка проживає в Італії. Мала намір повернутися в Україну і приступити до роботи 16 березня 2020 року по завершенню відпустки. Для цього заздалегідь придбала авіаквиток на літак авіакомпанії Міжнародні Авіалінії України (далі - МАУ) за маршрутом Мілан (Мальпенса) - Київ (Бориспіль) - Івано-Франківськ, запланований на 14 березня 2020 року.

Однак, під час перебування в Італії, 12 березня 2020 року отримала повідомлення на електронну пошту про те, що авіакомпанія МАУ скасовує її рейс 14 березня 2020 року у зв`язку з рекомендаціями урядів багатьох країн щодо обмеження інтенсивності пересування між країнами через пандемію коронавірусу.

13 березня 2020 року в телефонному режимі повідомила інспектора відділу кадрів КНП «Тлумацька ЦРЛ» Подоляк М. М. про причину неможливості вчасно повернутися до місця роботи.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України був запроваджений карантин. Аналогічні заходи були запроваджені іншими країнами, в тому числі Італією.

Лише в червні 2020 року вона змогла повернутися до України. Прибула до місця роботи з документами, які підтверджують обставини її відсутності. Однак на письмове звернення про поновлення на роботі отримала лист від КНП «Тлумацька ЦРЛ» про звільнення та надсилання трудової книжки рекомендованим листом.

20 червня 2020 року засобами поштового зв`язку отримала свою трудову книжку із записом про звільнення з роботи на підставі пункту 4

частини першої статті 40 КЗпП України з 16 березня 2020 року згідно наказу № 31-к від 25 березня 2020 року (прогул без поважної причини).

Вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 просила суд поновити її на посаді медичної сестри КНП «Тлумацька ЦРЛ», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 березня 2020 року

по 05 березня 2021 року та відшкодувати моральну шкоду в сумі 3 000 грн.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано Франківської області

від 05 березня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача КНП «Тлумацька ЦРЛ» - комунальне некомерційне підприємство «Тлумацька центральна міська лікарня» Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області (далі - КНП «Тлумацька ЦМЛ»)

Короткий рішення суду першої інстанції

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, у складі судді Мотрук Л. І., від 23 березня 2021 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді медичної сестри терапевтичного відділення КНП «Тлумацька ЦМЛ», стягнуто з КНП «Тлумацька ЦМЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з

16 березня 2020 року по 05 березня 2021 року в розмірі 91 774,60 грн та 1 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив з того, що пандемія гострої коронавірусної інфекції COVID-19 та скасування авіарейсу за маршрутом Мілан (Мальпенса) - Київ (Бориспіль) - Івано-Франківськ, запланованого на 14 березня 2020 року, є поважними причинами невиходу позивача на роботу 16 березня 2020 року, а тому ОСОБА_1 не могла бути звільнена з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Крім того, суд встановив, що позивачка була відсутня та не надавала пояснення при розгляді профспілкою подання про її звільнення з посади, а також не була ознайомлена із наказом про звільнення, що у сукупності свідчить про порушення відповідачем порядку розірвання трудового договору.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення незаконно звільненої ОСОБА_1 на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу КНП «Тлумацька ЦМЛ» задоволено, рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2021 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд, дійшов висновку, що пандемія гострої коронавірусної інфекції COVID-19 та скасування авіарейсу не можуть вважатися поважними причинами невиходу на роботу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення ОСОБА_1 , зокрема, до дипломатичних установ України чи на цілодобову гарячу лінію МЗС України, з метою сприяння їй у вирішенні питання повернення в Україну, а також будь-які інші докази, які би свідчили про намагання позивача уникнути прогулу та якнайшвидше приступити до роботи.

ОСОБА_1 не повідомила роботодавця про поважність причин своєї неявки на роботу, а невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із районного суду.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17, від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вважає, що необхідно відступити від застосованих апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 341/1751/17, від 27 травня 2020 року у справі № 750/5598/17, від 06 листопада 2020 року у справі № 367/682/18-ц, як таких, що суттєво обмежують гарантії, надані працівникам і не відповідають нормам та суті трудового права (пункт 2 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Вказує, що апеляційним судом не було враховано, що вона з приводу сприяння у поверненні в України у телефонному режимі зверталась до консульської установи України в Мілані, яка з 20 лютого 2020 року була зачинена для відвідувачів у зв`язку із запровадженням в Ломбардії карантинних заходів. Проте, їй було відмовлено у придбанні квитка на один з авіарейсів, які були організовані урядом України для повернення українських громадян в України, через обмежену кількість посадочних місць і необхідність повернення в першу чергу українських громадян, які залишились в Італії без житла.

Звертає увагу, що чинне законодавство України не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності працівника на роботі і не встановлює обов`язок працівника надати докази вжиття усіх можливих заходів для уникнення прогулу. Наполягає на тому, що роботодавець мав довести наявність в неї можливості у період із 12 по 16 березня 2020 року повернутись в Україну і приступити до роботи, якою вона не скористалась.

Вважає, що пандемія гострої коронавірусної інфекції COVID-19 та скасування авіарейсу, запланованого на 14 березня 2020 року, відсутність регулярного транспортного сполучення між Італією та Україною в цей період, є поважними причинами невиходу на роботу 16 березня 2020 року. Стверджує, що апеляційним судом помилково зазначено про відсутність доказів повідомлення роботодавця щодо наявності вказаних обставин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року КНП «Тлумацька ЦМЛ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що позивачем не надано доказів звернення в українське консульство в Італії або МЗС України з наміром вчасно повернутись в Україну, а посилання на обмежену кількість посадочних місць на авіарейси і необхідність забезпечити повернення в першу чергу українських громадян, які залишились в Італії без житла нічим не підтверджені.

Звертає увагу, що позивач не прибула на роботу і в подальшому, тому можливість роботодавця забезпечити їй право надати пояснення та взяти участь у засіданні профкому була обмежена.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 1986 року ОСОБА_1 працювала в КНП «Тлумацька ЦРЛ» (на час розгляду справи - КНП «Тлумацька ЦМЛ»), остання займана посада -медична сестра терапевтичного відділення.

Із 17 січня по 15 березня 2020 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці і повинна була приступити до роботи 16 березня 2020 року.

У січні 2020 року ОСОБА_1 прибула до Італії, де проживає її дочка.

08 березня 2020 року ОСОБА_1 придбала квиток на авіарейс за маршрутом Мілан (Мальпенса) - Київ (Бориспіль) - Івано-Франківськ, який мав бути виконаний 14 березня 2020 року авіакомпанією МАУ.

12 березня 2020 року ОСОБА_1 отримала від авіаперевізника повідомлення про скасування рейсу, на який вона придбала квиток, у зв`язку з рекомендаціями урядів багатьох країн щодо обмеження інтенсивності пересування між країнами через пандемію коронавірусної інфекції COVID-19, викликаної коронавірусом SARS-CoV-2.

16 березня 2020 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці.

Згідно виписки із протоколу засідання профкому профспілкової організації КНП «Тлумацька ЦРЛ» № 6 від 24 березня 2020 року профспілковий комітет надав згоду на звільнення із роботи ОСОБА_1 за невихід на роботу

16 березня 2020 року та рекомендував КНП «Тлумацька ЦРЛ» поновити її на роботі при поданні підтверджуючих документів, після закінчення карантину, про перебування в період з 14 березня 2020 року в Італії в зоні карантину з приводу пандемії коронавірусу.

Наказом КНП «Тлумацька ЦРЛ» № 31-к від 25 березня 2020 року медичну сестру терапевтичного відділення ОСОБА_1 звільнено із займаної посади із 16 березня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин без виплати компенсації. Підстава: протокол засідання профкому профспілкової організації КНП «Тлумацька ЦРЛ» № 6 від 24 березня 2020 року.

У паспорті громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 проставлено прикордонний контрольний штамп 16 січня 2020 року (виїзд з України) та 07 червня 2020 року (в`їзд в Україну).

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 51 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі

№ 235/2284/17 зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 572/2944/16-ц зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити зокрема такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У розглядуваній справі встановлено, що із січня 2020 року ОСОБА_1 , знаходилась у відпустці, перебувала в Італії в м. Мілан у своєї дочки та

16 березня 2020 року повинна була повернутись до роботи в Україні, для чого придбала квиток на авіарейс 14 березня 2020 року.

11 березня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров`я оголосила пандемію коронавірусної хвороби.

11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою запроваджено карантин на усій території України.

Факт пандемії, зокрема і в Італії, є загальновідомою обставиною та, відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України, не потребує доказування.

Авіарейс за маршрутом Мілан (Мальпенса) - Київ (Бориспіль) - Івано-Франківськ, який мав бути виконаний 14 березня 2020 року та на який ОСОБА_1 придбала квиток, було скасовано авіакомпанією МАУ у зв`язку з пандемією коронавірусної інфекції COVID-19.

25 березня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з

16 березня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40

КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що пандемія коронавірусної інфекції COVID-19 та скасування авіакомпанією МАУ авіарейсу за маршрутом Мілан - Київ - Івано-Франківськ є поважними причинами невиходу ОСОБА_1 на роботу 16 березня 2020 року, оскільки ці обставини є об`єктивними та перебували за межами впливу позивача і не могли бути усунуті нею самостійно через відсутність регулярного транспортного сполучення між Міланом (Італія) і населеними пунктами України.

Висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі є законними та обґрунтованими, узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, на які посилалась ОСОБА_1 в касаційній скарзі.

Поновивши позивача на роботі, районний суд правильно стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення трудових прав позивача.

Апеляційна скарга КНП «Тлумацька ЦМЛ» не містила доводів щодо неправильності обчислення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 не повідомила роботодавця про причини своєї відсутності на роботі, спростовані зокрема змістом протоколу № 6 від 24 березня 2020 року засідання профспілки, в якому зазначено про можливість подання ОСОБА_1 документів підтверджуючих її перебування із 14 березня 2020 року в Італії в зоні карантину через пандемію коронавірусної хвороби.

Апеляційний суд, вказуючи на відсутність доказів, які би свідчили про намагання позивача якнайшвидше приступити до роботи, не звернув уваги на те, що підставою для звільнення стала відсутність працівника на роботі саме 16 березня 2020 року, оскільки вже наступного дня (17 березня

2020 року) адміністрація КНП «Тлумацька ЦРЛ» звернулась до профспілки із поданням про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4

частини першої статті 40 КЗпП України за невихід на роботу 16 березня

2020 року.

Крім того, ОСОБА_1 , 1952 року народження, як особа похилого віку перебувала в зоні ризику тяжкого перебігу захворювання у разі зараження коронавірусною інфекцією, а отже для неї безумовне дотримання карантинних заходів було особливо важливим.

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 06 липня 2021 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня

2021 року.

Разом із тим колегія суддів не вбачає підстав для відступу, про що просила заявник в касаційній скарзі, від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 341/1751/17, від 27 травня 2020 року у справі № 750/5598/17, від 06 листопада 2020 року у справі

№ 367/682/18-ц, на які послався апеляційний суд в оскарженій постанові.

Оскільки у розглядуваній справі не встановлено прогулу без поважних причин, за який ОСОБА_1 була звільнена з роботи, вказані висновки Верховного Суду, які стосуються порядку застосування дисциплінарного стягнення, не можуть бути підставою для відмови у позові.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 липня 2021 року скасувати, залишивши в силі рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович