Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.10.2019 року у справі №525/1612/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 525/1612/18

провадження № 61-16292св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарова Людмила Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Людмили Іванівни на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 червня 2019 року ОСОБА_2 та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І. про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3.

Нотаріусом заведено спадкову справу за заявами спадкоємців про прийняття спадщини, а саме: сина -

ОСОБА_4 як спадкоємця за заповітом, сина - ОСОБА_5 та

дочки - ОСОБА_1 як спадкоємців за законом на обов'язкові частки.

У липні 2018 року позивач дізналася, що приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахаровою Л. І. видано: ОСОБА_4 свідоцтво про право на 5/6 частини спадщини за заповітом, а ОСОБА_5 - на 1/6 частину спадщини за законом. Постановою відповідача від 24 жовтня 2018 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки остання не досягла встановленого законом пенсійного віку, тобто 60 років, чи встановленого абзацом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто 58 років, тому не має права на обов'язкову частки у спадщині.

Вказувала, що на час відкриття спадщини пенсійний вік позивача був скорочений на підставі абзацу 2 частини першої статті 13 Закону

України "Про пенсійне забезпечення", тому вона, як непрацездатна особа, має право на обов'язкову частку у спадщині.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати незаконною відмову приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І. у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі їй свідоцтва про право на обов'язкову частку

у спадщині за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

з підстав, викладених у постанові від 24 жовтня 2018 року; зобов'язати відповідача вжити заходів, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерство юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, з урахуванням прав спадкоємця ОСОБА_1 на обов'язкову частку у спадщині.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 червня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконною відмову приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І.

у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з підстав, викладених у постанові від 24 жовтня 2018 року № 1454.

Зобов'язано приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарову Л. І. вжити заходів відповідно до Порядку № 296/5 щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 (спадкова справ № 191-2017), з урахуванням прав спадкоємиці ОСОБА_1 на обов'язкову частку у спадщині.

Стягнуто з приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І. на користь держави судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 як особа, яка отримує пенсію на пільгових умовах, має право на обов'язкову частку

у спадщині відповідно до статті 1241 ЦК України незалежно від змісту заповіту спадкодавця. Саме приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарова Л. І. заперечувала право позивача на обов'язкову частку у спадщині, то обраний спосіб захисту є законним.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року

(в складі суддів Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Чумак О. В. ) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову

в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не досягла встановленого законом пенсійного віку, тобто

60 років, чи встановленого абзацом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" віку, тобто 58 років, не була інвалідом, померла матір не була її годувальником та мала самостійний дохід.

Отже, нотаріус правильно відмовила позивачу у видачі свідоцтва на обов'язкову частку у спадщині.

Постановою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року (в складі колегії суддів:

Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.) постанову Полтавського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що справа про визнання неправомірними дій нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на частку спадщини за законом та про зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину, є спором щодо спадкування, тому вона підлягає розгляду у порядку загального провадження. Разом тим, ухвалою Полтавського апеляційного суду

від 07 серпня 2019 року справа призначена до розгляду в апеляційному суді в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи, що є порушенням положень статті 274, 368, 369 ЦПК України. Пунктами 1, 5 та 7 частини 1 статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув в порядку спрощеного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що нотаріус не звернула увагу, що позивач отримала право на пенсію за віком на пільгових умовах у віці 50 років відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У 2009 році ОСОБА_1 досягла цього пенсійного віку, а значить в силу визначеного законом терміну "непрацездатні особи", у редакції станом на час відкриття спадщини, є непрацездатною особою. Зазначене підтверджується наявним пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 11 червня 2009 року довічно, про призначення пенсії за віком та трудовою книжкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарова Л. І. просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 13 жовтня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не досягла встановленого законодавством пенсійного віку та не була інвалідом, тому їй правомірно відмовлено у видачі свідоцтва на обов'язкову частку у спадщині.

Суди не правильно застосували рішення Конституційного Суду України

від 11 лютого 2014 року (справа № 1-1/2014), Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закон

України "Про пенсійне забезпечення".

Крім того, у цій судовій справі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувала, що вона є пенсіонером відповідно до положень пенсійного законодавства, отримує пенсію, тому відповідно до статті 1241 ЦК України незалежно від змісту заповіту спадкодавця має право на обов'язкову частку у спадщині, а незаконна відмова нотаріуса у вчиненні спірної нотаріальної дії порушує права та інтереси позивача.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахаровою Л. І. 29 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка за життя склала заповіт, відповідно до якого заповіла належний їй житловий будинок з надвірними будівлями і все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося на день її смерті, ОСОБА_4.

ОСОБА_4 17 серпня 2017 року звернувся до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І. із заявою про прийняття спадщинивідповідно до заповіту.

Крім того, із заявами про прийняття спадщини на підставі статті 1241

ЦК України звернулися діти спадкодавця: 13 вересня 2017 року -

ОСОБА_5, а 19 вересня 2017 року - ОСОБА_1.

На час відкриття спадщини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, була пенсіонеркою, отримувала пенсію на пільгових умовах

з 11 червня 2009 року.

Постановою приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Л. І. від 29 жовтня

2018 року № 1454 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що на час смерті ОСОБА_3 позивач не досягла встановленого законом пенсійного віку, тобто 60 років, чи встановленого абзацом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції станом на 06 лютого 2017 року) віку, тобто 58 років, тому не має права на виділення обов'язкової частки у спадщині.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241

ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Оскільки спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є, зокрема, її дочка ОСОБА_1, яка на момент відкриття спадщини була непрацездатною особою, суди дійшли правильного висновку про наявність у неї права на підставі статті 1241 ЦК України на обов'язкову частку у спадщині.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не отримувала пенсії за віком та, відповідно, не була непрацездатною, отже не має права на обов'язкову частку у спадковому майні відповідно до статті 1241 ЦК України,

є безпідставними з огляду на таке.

Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи,

є пенсійний вік.

На момент відкриття спадщини позивач була пенсіонером та отримувала пенсію на пільгових умовах з 11 червня 2009 року відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року (справа № 1-1/2014) у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 1241 ЦК України роз'яснено, що зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини 1 статті 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини 3 статті 75 СК України, яка відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах

з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків,

з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок,

з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Оскільки вимога щодо досягнення 50 річного віку для отримання права на пенсію за віком на пільгових умовах закріплена законом, посилання відповідача на те, що позивач не має права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки не досягнула на день її відкриття встановленого законом пенсійного віку, тобто 60 років, чи встановленого абзацом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" віку, тобто 58 років, є помилковими.

Ураховуючи, що на час відкриття спадщини позивач досягла пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та була пенсіонером відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", отже,

в силу положень статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" вважалася непрацездатною, тому мала право на обов'язкову частку

у спадщині, передбачену статтею 1241 ЦК України.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 грудня

2018 року у справі № 756/3369/17 (провадження № 61-34505св18),

від 11 грудня 2019 року у справі № 450/2064/17 (провадження № 61-44617св18).

Враховуючи вищевказані висновки, які викладені й у постановах касаційної інстанції за результатом перегляду справ у подібних правовідносинах, безпідставним є посилання у касаційній скарзі, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

При цьому Верховним Судом враховано рішення Конституційного Суду

від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б "-"г " статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII. Вказаним рішенням Конституційного Суду не встановлено дати, з якої зазначені норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" втрачають чинність.

Частиною 2 статті 152 Конституції України та статтею 91 Закону

України "Про Конституційний Суд України" визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України).

Отже, суди правильно застосували норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення

з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Полтавської області Сахарової Людмили Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 червня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук