Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №0427/1871/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 0427/1871/12

провадження № 61-2764св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство "Новомосковське лісове господарство", управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, реєстраційна служба Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року, ухвалене у складі суддіГородецького Д. І., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2012 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА) звернувся з позовом, уточненим у лютому 2015 року, до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство "Новомосковське лісове господарство" (далі - ДП "Новомосковське лісове господарство"), управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, реєстраційна служба Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (далі - реєстраційна служба Новомосковського МУЮ Дніпропетровської області), про визнання неправомірним та скасування пункту 87 рішення сільської ради, визнання державних актів недійсними та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що Новомосковська міжрайонна прокуратура провела перевірку дотримання вимог земельного законодавства і встановила, що рішенням Піщанської сільської радиНовомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1" передано у власність громадянам 133 земельні ділянки, розташовані у 74 і 75 кварталах лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство", які належать до складу земель державної власності.

Пунктом 87 зазначеного рішення ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,25 га на території АДРЕСА_1.

31 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 980287 та 21 жовтня 2009 року відчужив цю земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:014:0357, за договором купівлі-продажу ОСОБА_1

1 листопада 2009 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 034459.

Позивач зазначає, що рішення Піщанської сільської радиНовомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року суперечить законодавству, так як прийняте з перевищенням повноважень та фактично призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки лісового фонду, яка надана ОСОБА_2 під житлову забудову.

Орган, уповноважений розпоряджатися землями державної власності, своєї згоди на передачу земельної ділянки лісового фонду у власність ОСОБА_2 не надавав і Піщанську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області на це не уповноважував, у зв'язку з чим земельна ділянка вибула з володіння держави не з волі органу, уповноваженого розпоряджатися землями державної власності, і має бути повернута власнику.

За таких обставин керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області просив:

- визнати неправомірним та скасувати пункт 87 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЕ 980287 від 31 березня 2008 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0357 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯИ 034459 від 1 листопад 2009 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0357 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3;

- зобов'язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА земельну ділянку площею 0,25 га із кадастровим номером 1223285500:03:016:0357 по АДРЕСА_3.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано пункт 87 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1" щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ 980287 від 31 березня 2008 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0357, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_3, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01107.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ 034459 від 1 листопада 2009 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0357, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_3, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-09-126-032674.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0357, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_3, вартістю 55 850 гривень.

Стягнено з Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у дохід держави у відшкодування судового збору 1 378 гривень і з ОСОБА_1 у дохід держави у відшкодування судового збору - 558,50 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що передача ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки відбулася неправомірно, тому подальший перехід права власності на неї до ОСОБА_1 також є безпідставним і ця земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області відхилено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вказує, що прокурор не довів існування підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА у цій справі.

На думку заявника, суд не міг розглядати вимогу про скасування рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області і про витребування земельної ділянки у порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження рішення ради повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства.

Зазначає, що передача земельної ділянки із кадастровим номером 1223285500:03:016:0357 у власність ОСОБА_2 відбулася за погодженням із ДП "Новомосковське лісове господарство". Також посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що на час виникнення спірних правовідносин розпорядження спірною земельною ділянкою відносилося до повноважень Дніпропетровської ОДА.

Вказує, що суди не надали належної оцінки постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 23/5005/16619/2011 і не встановили, чи стосується будь-яке з рішень Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які були предметом оскарження у цій господарській справі, переданої ОСОБА_2 земельної ділянки.

На думку заявника, факт віднесення спірної земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення не доведений належними доказами.

Позиція інших учасників справи

У березні 2018 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що прокуратура обґрунтовано звернулася із цим позовом в інтересах держави в особі Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, а після скасування Дніпропетровським апеляційним господарським судом рішень Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, якими вилучено із земель лісового фонду і введено в межі с. Піщанка із одночасною зміною цільового призначення земельні ділянки 74 та 75 кварталів лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство", правильно клопотала про зміну позивача на належного - Дніпропетровську ОДА, яка повноважна розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що лісогосподарські землі 74 та 75 кварталів ДП "Новомосковське лісове господарство" належать до складу земель державної власності.

Із зазначених земель рішенням Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1" передано у власність громадянам 133 земельні ділянки.

Пунктом 87 зазначеного рішення ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,25 га на території АДРЕСА_3.

Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:014:0357.

Судами також встановлено, що вилучення земельних ділянок із земель 74 та 75 кварталів лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство", які є державною власністю, не відбувалося. Прийнятим рішенням Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області фактично змінила цільове призначення земельних ділянок, оскільки надана під житлову забудову земельні ділянки лісового фонду.

31 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЕ № 980287.

21 жовтня 2009 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М. і зареєстрований у реєстрі за номером
9150.

На підставі вказаного договору 1 листопада 2009 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ 034459.

Судами також встановлено, що у період з 2002 по 2007 роки Дніпропетровська обласна рада прийняла рішення № 66-4/XXIV від 5 вересня 2002 року, № 93-5/XXIV від 24 жовтня 2002 року, № 219-9/XXIV від 18 липня 2003 року, № 427-18/XXIV від 6 серпня 2004 року, № 584-27/IV від 21 квітня 2005 року, № 314-13/V від 4 грудня 2007 року, якими змінила межі с. Піщанка та включила до території цього села землі ДП "Новомосковське лісове господарство".

29 грудня 2007 року Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області прийняла рішення за номерами 26-16/V, 27-16/V, 28-16/V, 29-16/V, 30-16/V, 31-16/V, 32-16/V, 33-16/V, 34-16/V, 35-16/V, 36-16/V, 37-16/V, 38-16/V, 39-16V, 40-16/V, 41-16/V, 42-16/V, 43-16/V, 44-16/V, 45-16/V, 46-16/V, 47-16/V, 48-16/V, 49-16/V, 50-16/V, 51-16/V, 52-16/V, 53-16/V, 54-16/V, 55-16/V, 56-16/V, 57-16/V, 58-16/V, 59-16/V, 60-16/V, 61-16/V, 62-16/V, 63-16/V, 64-16/V, 65-16/V, 66-16/V, 67-16/V, якими вилучила із земель лісового фонду та ввела у межі с. Піщанка із одночасною зміною цільового призначення шляхом передачі до земель житлової і громадської забудови земельні ділянки 74 та 75 кварталів лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство"

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року визнано недійсними і скасовано рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 грудня 2007 року за номерами 26-16/V, 27-16/V, 28-16/V, 29-16/V, 30-16/V, 31-16/V, 32-16/V, 33-16/V, 34-16/V, 35-16/V, 36-16/V, 37-16/V, 38-16/V, 39-16V, 40-16/V, 41-16/V, 42-16/V, 43-16/V, 44-16/V, 45-16/V, 46-16/V, 47-16/V, 48-16/V, 49-16/V, 50-16/V, 51-16/V, 52-16/V, 53-16/V, 54-16/V, 55-16/V, 56-16/V, 57-16/V, 58-16/V, 59-16/V, 60-16/V, 61-16/V, 62-16/V, 63-16/V, 64-16/V, 65-16/V, 66-16/V, 67-16/V.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пунктом 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина 6 статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини 5 статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Згідно з частиною 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами 5 ? 8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Таким чином, вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство", і передання таких земельних ділянок у власність на час виникнення спірних правовідносин належало до повноважень відповідної обласної державної адміністрації, у даній справі -Дніпропетровської ОДА.

Обставин, які б свідчили про те, що Дніпропетровська ОДА погоджувала рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області щодо передачі земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність фізичним особам для їх подальшої забудови або уповноважувала раду на розпорядження такими земельними ділянками, у цій справі не встановлено.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що дійсний власник спірної земельної ділянки - держава в особі Дніпропетровської ОДА - не мала волевиявлення на передачу земельної ділянки із кадастровим номером 1223285500:03:016:0357 у власність ОСОБА_2 і її відчуження відбулося поза волею власника, є правильним.

Проте суди не звернули уваги на те, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яка набрала законної сили, земельні ділянки 74 та 75 кварталів лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство" є власністю держави, тоді як Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області на підставі рішень від 29 грудня 2007 року незаконно вилучила ці земельні ділянки із земель лісового фонду, ввела їх у межі с.

Піщанки та змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Зазначеною постановою Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав недійсними та скасував вказані рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, оскільки держава в особі уповноваженого органу як власник відповідних земельних ділянок рішення про їх відчуження Піщанській сільській раді не приймала, а остання, вилучивши земельні ділянки з державного лісового фонду та змінивши їх цільове призначення, перевищила свої повноваження.

Таким чином рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року (пункт 87) не є первинною підставою вибуття спірної земельної ділянки з власності держави, тому для вирішення питання про її повернення у державну власність визнання цього рішення недійсним не вимагається, так як за вказаних обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права власника є пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача майна.

Вказані висновки стосуються і вимог про визнання недійсними виданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельну ділянку.

Так, державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).

Оскільки підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, визнання такого акта недійсним не є необхідним для вирішення питання про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до цієї Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи, передбачене чинним законодавством України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Натомість, можливість власника реалізувати його право та витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1 -3 статті 388 ЦК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від попереднього власника, який отримав її на підставі оскарженого рішення.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об'єктивних та видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин 3 і 4 статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин касаційний суд приходить до висновку, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та є належним і ефективним способом захисту права власника земельної ділянки та його інтересу на повернення цієї ділянки у державну власність.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 87 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3 та в частині визнання недійсними державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЕ 980287 від 31 березня 2008 року та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯИ 034459 від 1 листопада 2009 року і ухвалює у цій частині нове рішенняпро відмову у задоволенні позову.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки касаційний суд змінює і витребовує її з мотивів, викладених у цій постанові.

Такі висновки касаційного суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП "Новомосковське лісове господарство", Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що прокурор не довів існування підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА у цій справі.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої вказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.

Прокурор у позовній заяві вказував, що Дніпропетровська ОДА не вживала заходів для скасування оскарженого рішення, визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки, що зумовило звернення до суду з позовом у цій справі.

Дніпропетровська ОДА наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в особі цієї ОДА не висловлювала, а, навпаки, вважала його вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин доводи заявника щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА є необґрунтованими.

Твердження заявника про те, що суд не міг розглядати вимогу про скасування рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області і про витребування земельної ділянки у порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження рішення ради повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства, касаційний суд вважає безпідставними, так як у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що у разі, якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин, є цивільно-правовим способом захисту права позивача і вирішується за правилами цивільного судочинства.

Твердження заявника про те, що передача земельної ділянки із кадастровим номером 1223285500:03:016:0357 у власність ОСОБА_2 відбулася за погодженням із ДП "Новомосковське лісове господарство", не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про повернення цієї земельної ділянки у державну власність, оскільки судами встановлено, що Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області у будь-якому разі не мала повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки це питання віднесено до повноважень Дніпропетровської ОДА.

Доводи заявника про невіднесення питання щодо розпорядження спірною земельною ділянкою до повноважень Дніпропетровської ОДА касаційний суд відхиляє, оскільки у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом статті 149 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та статті 31 ЛК України вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство", а також передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської ОДА.

Посилання заявника на те, що суди не надали належної оцінки постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 23/5005/16619/2011 і не встановили, чи стосується будь-яке з рішень, які були предметом розгляду у цій господарській справі, переданої ОСОБА_2 земельної ділянки, касаційний суд вважає помилковими.

Так, згідно зі статтею 61 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, обставини, встановлені судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 23/5005/16619/2011 встановлено, що оскарженими у цій справі рішеннями Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області вилучено із земель лісового фонду та введено у межі с. Піщанка із одночасною зміною цільового призначення шляхом передачі до земель житлової і громадської забудови земельні ділянки 74 та 75 кварталів лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство".

Таким чином, господарським судом скасовано рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області щодо вилучення земельних ділянок із тих кварталів, за рахунок земель яких передано у власність громадянам 133 земельні ділянки за рішенням Піщанської сільської радиНовомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року.

Твердження заявника про те, щофакт віднесення спірної земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення не доведений, касаційний суд вважає помилковими, оскільки суди попередніх інстанцій, оцінивши подані сторонами докази, встановили, що передана ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_3 ає статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП "Новомосковське лісове господарство", що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 4 серпня 2011 року, планом лісонасаджень ДП "Новомосковське лісове господарство" за 2002 рік, а також оглянутим судом першої інстанції проектом організації і розвитку лісового господарства Новомосковського лісгоспу за 1992 рік.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність поза волею дійсного власника - держави в особі Дніпропетровської ОДА - що є підставою для її витребування у останнього набувача - ОСОБА_1.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційний суд скасував судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 87 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3 та відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в частині стягнення з Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у дохід держави у відшкодування судового збору 1 378 гривень підлягають скасуванню.

У порядку розподілу судових витрат з Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області на користь Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги (відмова у задоволенні однієї позовної вимоги немайнового характеру, заявленої до ради у березні 2012 року) підлягає частковому стягненню судовий збір, сплачений при подані апеляційної і касаційної скарг, в загальній сумі 246,79 гривень (107,3*110%)+ (107,3*120%).

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 87 рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1-18-У від 12 березня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3 та в частині визнання недійсними державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЕ 980287 від 31 березня 2008 року та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯИ 034459 від 1 листопада 2009 року скасувати і ухвалити у цій частині нове рішенняпро відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_3 зі кадастровим номером undefined з володіння ОСОБА_1 змінити і витребувати земельну ділянку з мотивів, викладених у цій постанові.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в частині стягнення з Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у дохід держави у відшкодування судового збору 1 378 гривень скасувати.

Стягнути з Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області на користь Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні апеляційної та касаційної скарг, 246,79 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов