Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.10.2018 року у справі №456/1599/17

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 456/1599/17

провадження № 61-44156св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - житлово-будівельний кооператив "Успіх",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Дмитренком Володимиром Павловичем, на постанову апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Успіх" (далі - ЖБК "Успіх"), у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 551 185 грн 64 коп., яка складається із: 117 669 грн 34 коп. - основного боргу, 429 493 грн 10 коп. - пені та 4 023 грн 20 коп. - 3 % річних.

Позов мотивований тим, що 28 серпня 2014 року між ним (позикодавцем) та ЖБК "Успіх" (позичальником) укладений договір позики, за умовами якого ним на рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 4 467 дол. США.

Відповідно до умов вищевказаного договору позика підлягала поверненню готівкою або на банківський рахунок позикодавця на протязі 30 днів після здачі в експлуатацію другої черги будівництва об'єкту, що здійснює позичальник за адресою: АДРЕСА_1.

18 лютого 2015 року загальними зборами ЖБК "Успіх" прийнято рішення про зарахування грошових коштів, наданих членами кооперативу згідно договорів позики, як доплату на добудову квартир першої черги будівництва. Визнано вищезгадані договори позики такими, що поверненню не підлягають.

Посилаючись на те, що вступаючи в кооператив, ним було здійснено доплату за добудову квартири в розмірі 50 000 грн; на підтвердження вимог за договором позики головою ЖБК "Успіх" йому виданий гарантійний лист, проте досудова вимога про повернення грошових коштів відповідачем не виконана, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що договір позики від 28 серпня 2014 року є удаваним правочином, оскільки укладений з метою приховання пайових внесків та кооперативних коштів, необхідних для забезпечення виконання кошторисних розрахунків.

Встановивши, що воля сторін була спрямована на внесення коштів для добудови житлового будинку, в тому числі й належної позивачу квартири, на виконання рішення загальних зборів ЖБК "Успіх" від 26 липня 2014 року та умов кооперативного договору, місцевий суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 та ЖБК "Успіх" фактично виникли права і обов'язки забудовника та інвестора (пайовика), а не позикодавця та позичальника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що між сторонами не виникли правовідносини з договору позики.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У вересні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитренко В. П. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і направити справу до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував доводи позивача, що за умовами укладеного між сторонами кооперативного договору він звільнений від сплати додаткових внесків пайовика при повній сплаті пайових внесків. ОСОБА_1, уклавши з ЖБК "Успіх" договір позики, мав законні сподівання, що узгоджені в ньому істотні умови будуть виконані кожною із сторін такого правочину.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щовідповідно до кооперативного договору від 20 лютого 2020 року № 78 ОСОБА_1 є членом ЖБК "Успіх". Вказаним договором визначено, що пай пайовика становить квартира багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а пайовий внесок - 150 438 грн 38 коп., який складається з двох частин: "зарахованого паю" - 100 438 грн 38 коп. (кошти, які сплачені пайовиком на р/р ТзОВ ПІК "Стрийжитлобуд", та які були використані на матеріали, обладнання та на оплату за виконані роботи при будівництві даного житлового будинку); 50 000 грн - сума доплати.

Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів членів ЖБК "Успіх" від 26 липня 2014 року прийнято рішення про затвердження зведеного кошторисного розрахунку вартості добудови першої черги 76-ти квартирного будинку з вбудовано-прибудованим магазином по АДРЕСА_1 (25 квартир та вбудовано прибудований магазин) в сумі 2 672 018 грн 40 коп. ; всім бажаючим членам та асоційованим членам подати заяви про припинення дії існуючих кооперативних договорів та укладення нових кооперативних договорів із зміною предмету та ціни договору, а саме предметом нового кооперативного договору став пай (квартира), розміщена в першій черзі будівництва 76-ти квартирного будинку з вбудовано-прибудованим магазином по АДРЕСА_1 (тобто 25 квартир та вбудовано прибудований магазин); всім членам та асоційованим членам ЖБК "Успіх", що подали заяви про перехід в третю секцію (перший під'їзд - перша черга будівництва) надати на р/р ЖБК "Успіх" безвідсоткову поворотно-фінансову допомогу в розмірі 4 873 дол. США в гривневому еквіваленті по ринковому курсу на день оплати, в т. ч. до 29 серпня 2014 року в розмірі 4 467 дол. США та 406 дол. США до 25 жовтня 2014 року. Всі члени та асоційовані члени кооперативу проголосували "за", в тому числі і позивач, про що свідчить його підпис.

05 серпня 2014 року між ЖБК "Успіх" та ОСОБА_1 укладений новий кооперативний договір №13-05/08/14, за умовами якого ОСОБА_1 повернув попередній пай у власність пайового фонду, а взамін за ним закріплений пай у третій секції (першому під'їзді), що відноситься до першої черги введення в експлуатацію.

28 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ЖБК "Успіх" укладений договір позики (безвідсоткової поворотно-фінансової допомоги) №4 (13). Загальна сума одного розміру позики склала 4467 дол. США. Відповідно до умов договору, керуючись 4-м прийнятим рішенням пункту сьомого порядку денного загальних зборів ЖБК "Успіх" за № 1 від 26 липня 2014 року позикодавець надає позичальнику кошти. Позика надавалася для забезпечення оплати проведення загально-будівельних робіт та загальновиробничих витрат, що пов'язані з добудовою першої черги будівництва та введення в експлуатацію багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до протоколу № 2 позачергових загальних зборів членів кооперативу від 18 лютого 2015 року вирішено зарахувати всі надані згідно договорів позики членами кооперативу позики в розмірі 4 873 дол. США від кожного паю як доплату на добудову квартир першої черги будівництва, визнати вищезгадані позики такими, що поверненню не підлягають.

17 липня 2015 року ОСОБА_1 видана довідка про відсутність заборгованості по внесенню пайових внесків, на підставі якої останній зареєстрував за собою право власності на квартиру.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1, укладаючи з ЖБК "Успіх" договір позики від 28 серпня 2014 року, діяв як член кооперативу, оскільки вказаний правочин спрямований на виконання рішення загальних зборів ЖБК "Успіх" від 26 липня 2014 року.

В подальшому позачерговими загальними зборами членів кооперативу від 18 лютого 2015 року вирішено зарахувати грошові кошти, надані згідно договорів позики в розмірі 4 873 дол. США від кожного паю, як доплату на добудову квартир першої черги будівництва, в результаті чого 17 липня 2015 року ОСОБА_1 видана довідка про відсутність заборгованості по пайових внесках, на підставі якої позивач зареєстрував право власності на квартиру.

Грошові кошти, надані ОСОБА_1 за договором позики від 28 серпня 2014 року були зараховані як пайові внески.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що договір позики від 28 серпня 2014 року є удаваним правочином, оскільки укладений з метою приховання пайових внесків та кооперативних коштів, необхідних для забезпечення виконання кошторисних розрахунків, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про існування між сторонами прав і обов'язків забудовника та інвестора (пайовика), що унеможливлює стягнення заборгованості за договором позики та є підставою для відмови в задоволенні позову.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Дмитренком Володимиром Павловичем, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов