Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2019 року у справі №345/3862/17

Постанова

Іменем України

17 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 345/3862/17-ц

провадження № 61-1562св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Калуська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_4, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Калуської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та договору дарування, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Позов мотивовано тим, що 04 листопада 2003 року на підставі рішення Калуської міської ради від 12 вересня 2003 року № 297 між ним

та Калуською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки № 170/01-23, розташованої за адресою АДРЕСА_1, площею 0,0228 га, з метою будівництва комерційно-житлових приміщень, строком на 3 роки, зокрема до 12 вересня 2006 року та переважним правом орендаря на поновлення договору оренди у порядку, передбаченому пунктом 2.2. договору. Вказаний договір оренди 10 листопада 2003 року було зареєстровано у державному підприємстві "Калуський міський центр державного земельного кадастру" Держкомзему України, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис.

Зазначав, що строк дії договору неодноразово сторонами продовжувався, про що укладались додаткові угоди, будь-яких претензій чи письмових заперечень щодо користування земельною ділянкою орендодавцем

не пред'являлось.

На підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 29 лютого 2008 року № 35 ним було розпочато будівництво комерційно-нежитлових приміщень, проведено інвентаризацію нерухомого майна, виготовлено технічний паспорт, а також отримано довідку, згідно якої готовність незавершеного будівництвом об'єкта нерухомого майна за адресою:

АДРЕСА_1, житлово-комерційний будинок, площею забудови 180,0 кв. м, складала 8 %, інвентаризаційна вартість становила 86 276,00 грн.

Розглянувши подану ним чергову заяву про продовження дії договору оренди, 23 квітня 2015 року Калуською міською радою прийнято рішення № 3035, яким припинено з 01 березня 2015 року дію договору оренди земельної ділянки від 04 листопада 2003 року у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено; зобов'язано його передати земельну ділянку Калуській міські раді за актом прийому-передачі.

Вказане рішення ним було оскаржено у судовому порядку, проте рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду Івано-Франківської області, відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

Зазначав, що встановлені господарським судом обставини свідчили про те, що він, як орендар, вчасно повідомляв про свій намір скористатися переважним правом поновлення договору оренди та продовжував користуватися земельною ділянкою, проте у матеріалах справи були відсутні докази того, що орендодавець у місячний термін повідомляв орендаря про заперечення у поновленні договору оренди.

Рішенням Калуської міської ради від 30 січня 2017 року № 732 було виставлено на земельні торги право оренди спірної земельної ділянки

та на підставі вказаного рішення, протоколу про хід торгів на аукціоні

22 березня 2017 року Калуська міська рада уклала договір оренди землі про надання цієї земельної ділянки у користування приватному підприємцю ОСОБА_2, у тому числі разом із розташованим на ній фундаментом, збудованим ним.

08 червня 2017 року новий орендар земельної ділянки ОСОБА_2 зареєструвала декларацію про початок виконання будівельних робіт

з будівництва комерційно-житлового будинку на земельній ділянці, кадастровий номер 2610400000:10:007:0014, а 14 липня 2017 року виготовила технічний паспорт на існуючий з 2015 року фундамент, і у той же день зареєструвала об'єкт незавершеного будівництва готовністю 11 %.

Зазначав, що 09 листопада 2017 року ОСОБА_2 подарувала цей об'єкт ОСОБА_3 у тому ж стані готовності, який у свою чергу, як він вважав, також є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не була наділена правом відчуження цього нерухомого майна.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправними дії Калуської міської ради щодо надання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2610400000:10:007:0014, з розташованим на ній майном (фундаментом), належним йому; скасувати рішення Калуської міської ради від 30 січня 2017 року № 732 "Про проведення земельних торгів"; визнати недійсним договір оренди землі від 22 березня 2017 року, укладений між Калуською міською радою та ОСОБА_2; визнати недійсним договір дарування незавершеного будівництва комерційно-житлового будинку

за адресою: АДРЕСА_1, від 09 листопада 2017 року № 1783, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за ним право власності на об'єкт незавершеного будівництва комерційно-житлового будинку, розташований за адресою:

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 20 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Калуської міської ради щодо надання

у користування ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1, кадастровий номер № 2610400000:10:007:0014 з розташованим на ній майном.

Скасовано рішення Калуської міської ради від 30 січня 2017 року № 732 "Про проведення земельних торгів" у частині щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер № 2610400000:10:007:0014.

Визнано недійсним договір оренди землі від 22 березня 2017 року, укладений між Калуською міською радою та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер № undefined.

Визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництва комерційно-житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, укладений та зареєстрований

09 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки на час ухвалення рішення Калуською міською радою від 30 січня 2017 року № 732 "Про проведення земельних торгів" спірна земельна ділянка не була вільна від забудови, на ній було зведено незавершений будівництвом об'єкт нерухомого майна (фундамент), тому, як вважав суд першої інстанції, вказані обставини є підставою для скасування оспорюваного рішення

на підставі положень частини 2 статті 134 ЗК України.

Разом із тим суд першої інстанції вважав, що оскільки договір оренди цієї земельної ділянки від 22 березня 2017 року укладений на підставі протиправного рішення, тому він підлягає визнанню недійсним. Також ураховуючи той факт, що договір дарування спірного незавершеного будівництвом об'єкта нерухомого майна від 09 листопада 2017 року, укладеного ОСОБА_2, яка не була його власником, суд першої інстанції вважав, що оспорюваний договір дарування не відповідає вимогам цивільного законодавства, що за правилами частини першої

статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 листопада

2018 року апеляційні скарги Калуської міської ради та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2018 року у частині задоволення позову скасовано

та у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 до Калуської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування рішення Калуської міської ради від 30 січня 2017 року № 732 "Про проведення земельних торгів", визнання недійсним договору оренди землі та договору дарування незавершеного будівництва відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на оспорюваній земельній ділянці знаходився об'єкт нерухомого майна (фундамент),

у зв'язку із чим вона не була вільною від забудови.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив

із того, що оскільки позивачем не доведено, що на земельній ділянці був розташований об'єкт нерухомого майна, договір оренди припинений, позивач втратив будь-які права на земельну ділянку з 01 березня 2015 року, тому орган місцевого самоврядування діяв у межах своїх повноважень

під час винесення рішення Калуською міською радою від 30 січня 2017 року № 732 "Про проведення земельних торгів", тобто після припинення договору оренди.

Суд апеляційної інстанції вважав, що як оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, так і укладеним у наступному оспорюваними договорами, право позивача не порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити

в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконними, необґрунтованими й таким,

що ухвалене з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, зазначала, що Калуська міська рада завідомо знаючи, що земельна ділянка, яка перебувала в оренді позивача не була вільною від забудови, без його згоди надала її в оренду іншій особі - ОСОБА_2 разом із розташованим на ній майном - збудованим позивачем на підставі належних дозвільних документів фундаментом, заглибленим на три метри під землю.

Вважав, що Калуська міська рада фактично самовільно та безпідставно вилучила належне позивачу майно та разом із земельною ділянкою передала його новому землекористувачу. У свою чергу, ОСОБА_2 достовірно знаючи та усвідомлюючи, що фундамент споруджено не нею,

а попереднім землекористувачем, безпідставно привласнила його

та подарувала своїй дочці.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року було поновлено строк

на касаційне оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_2

та Калуської міської ради на касаційну скаргу у якому зазначено,

що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Калуської міської ради від 12 вересня 2003 року № 297 10 листопада 2003 року між Калуською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 170/01-23 земельної ділянки,

що знаходиться на АДРЕСА_1, площею 0,0228 га з метою будівництва комерційно-житлових приміщень, строком на 3 роки, зокрема до 12 вересня 2006 року.

Пунктом 2.2. вказаного договору передбачено, що по закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна письмово повідомити другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Згідно із пунктом 4 цього договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (а. с. 10-11 т. 1).

Додатком до вказаного договору оренди землі від 03 травня 2007 року № 1 пункт
2.2 викладено у новій редакції: договір пролонговано (продовжено)

з 13 вересня 2006 року до 15 лютого 2010 року; визначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право його продовження на новий строк, для чого повинен не пізніше, ніж за 2 місяці

до закінчення строку його дії повідомити письмово орендодавця про такий намір; у випадку, коли орендар не повідомляє письмово орендодавця про намір продовжити термін дії договору, але продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди

та за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, цей договір пролонговується (продовжується) на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Орендна плата продовжує нараховуватись незалежно від того, зареєстрував орендар пролонгацію договору

чи ні (а. с. 17 т. 1).

Додатковою угодою договір оренди землі від 27 вересня 2012 року продовжено з 16 лютого 2010 року до 01 березня 2015 року. Пункт 2.2 договору викладено у такій редакції: після закінчення строку договору орендар має переважне право продовження його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того додатковою угодою від 16 березня 2015 року до договору оренди землі № 170/01-23 було внесено ряд змін (а. с. 18-19 т. 1).

Відповідно до рішення Калуської міської ради від 23 квітня 2015 року № 3035 припинено з 01 березня 2015 року у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, дію договору оренди земельної ділянки

від 04 листопада 2003 року № 170/01-23, загальною площею 0,0228 га,

на АДРЕСА_1, укладеного між Калуською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1)

(а. с. 26 т. 1).

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15 червня

2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання незаконним рішення Калуської міської ради від 23 квітня 2015 року № 3035 "Про припинення дії договору оренди землі підприємця ОСОБА_1".

Під час розгляду зазначеної справи, судом було встановлено,

що ОСОБА_1 вчасно повідомив Калуську міську раду до закінчення строку дії договору (за 2 місяці) про свій намір скористатися переважним правом поновлення на укладення договору оренди на новий строк, додавши при цьому проект додаткової угоди. Проте, у матеріалах справи були відсутні докази того, що відповідач - Калуська міська рада (орендодавець)

у місячний термін повідомила ФОП ОСОБА_1 (орендаря) про заперечення у поновленні договору оренди на заяву від 29 грудня 2014 року № 29/1. Проте, колегія суддів звертала увагу на те, що ні умовами договору, ні чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством

не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі. Оскільки між сторонами не було укладено додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення, колегія суддів дійшла висновку висновку, що договір оренди земельної ділянки від 10 листопада 2003 року № 170/01-23 припинив свою дію з 01 березня 2015 року у зв'язку

із закінченням строку, на який його було укладено (а. с. 12-16 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_4, задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 , 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян

та юридичних осіб відповідно до статті 12 ЗК України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до статті 12 ЗК України.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками

із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень, визначених Статтею 116 ЗК України або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки -

це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частинами 1 та 2 статті 124 ЗК України передбачено,

що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно

з їх повноваженнями, визначеними Частинами 1 та 2 статті 124 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 124 ЗК України.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них

у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (частини 2 статті 134 ЗК України).

Статтею 123 ЗК України встановлено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення

не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,

і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (стаття 152 ЗК України).

Згідно із положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частиною 1 статті 215 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо

не випливає із закону або незаконність набуття права власності

не встановлена судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані

з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб

від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав,

у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності

на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.

Частинами 2 та 3 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна

до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття

до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно врегульований Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити

ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Статтями 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування

є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що відсутність належних та допустимих доказів того,

що на спірній земельній ділянці був розташований об'єкт нерухомого майна та ураховуючи те, що договір оренди, укладений між позивачем

та Калуською міською радою, припинений та позивач втратив будь-які права на земельну ділянку з 01 березня 2015 року, обґрунтовано вважав,

що Калуська міська рада діяла у межах своїх повноважень під час винесення рішення від 30 січня 2017 року № 732 "Про проведення земельних торгів", дійшов правильного висновку про те,

що як оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування,

так і укладеними у наступному оспорюваними договорами, право позивача не порушено, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що доводи позивача про те, що рішенням господарського суду встановлені обставини, які свідчать про наявність незавершеного будівництва у вигляді фундаменту на земельній ділянці, а також інші докази на які він посилається, зокрема: технічний паспорт та викопіювання супутникової зйомки земельної ділянки за програмою Google Планета Земля у заданий період 2005,2011,2013 роки, на яких відображено земельну ділянку, вільну від забудови у 2005 рік

та наявний фундамент у 2011 та 2013 роках можуть бути підставою для звернення позивача з позовом про відшкодування збитків, проте не дають підстав для визнання недійсними рішення міської ради про проведення земельних торгів та договорів, які є похідними від цього рішення.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника

з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(у редакції, чинній станом на 18 травня 2020 року).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести

до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 листопада

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович