Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №333/1917/17

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 333/1917/17

провадження № 61-24484 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача- ОСОБА_2;

відповідачі: Запорізька міська рада, ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації";

представник Запорізької міської ради - Пилипенко Ірина Віталіївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2017 року у складі судді Боровікової А. І. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізької міської ради, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації")про визнання незаконним та скасування технічного паспорту.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі пункту 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він, як учасник бойових дій, 25 січня 2007 року звернувся до Запорізької міської ради із заявою про відведення йому земельної ділянки по АДРЕСА_1.

У зв'язку із тривалим не розглядом вказаної заяви змушений був звернутися до суду за захистом свого права.

На виконання рішення Комунарського районного суду від 27 липня 2009 року про зобов'язання Запорізької міської ради розглянути питання про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки Запорізька міська рада ухвалила рішення від 23 квітня 2010 року № 73, яким у наданні дозволу йому було відмовлено.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2011 року рішення міської ради № 73 визнано нечинним, зобов'язано Запорізьку міську раду ухвалити рішення про надання дозволу щодо розробки проекту відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва розміром 0,1 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 78/130 йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, проте не прийнято рішення про надання (або ненадання) пільг, як учаснику бойових дій, через що знову був змушений звернутися до суду. Однак, під час розгляду справи судом було встановлено, що спірна земельна ділянка була надана на підставі рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 56 ОСОБА_3, але вже за іншою адресою.

Вважав рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 56 протиправним, а надання земельної ділянки іншій особі - незаконним. Зазначав, що 25 листопада 2009 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, останній набув право власності на цоколь під будівлю по АДРЕСА_2 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844 про безоплатну приватизацію землі - право власності на землю відповідно.

Вважав, що виготовлена на ім'я ОСОБА_3 технічна документація із землеустрою не відповідає вимогам щодо її оформлення, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844; технічна документація на землю, документи на право користування земельною ділянкою та дозволи на виконання будівельних робіт у ОСОБА_4 були відсутні, оскільки останній не звертався до відповідних органів за їх отриманням, а виготовлений на його ім'я технічний паспорт об'єкта нерухомого майна не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, оскільки ОСОБА_4 не був власником чи користувачем вказаного об'єкту.

Крім того, оскільки на момент прийняття Запорізькою міською радою рішення від 27 квітня 2012 року № 56 рішення суду про надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації не було прийнято, ухвалене Запорізькою міською радою рішення від 27 квітня 2012 року є незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії Запорізької міської ради щодо розгляду питання про надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_2; визнати незаконним рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 56 в частині надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки по АДРЕСА_2 за ОСОБА_3; визнати незаконним та скасувати технічний паспорт, виготовлений Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації від 25 травня 2009 року на ім'я ОСОБА_4

Одночасно з поданням позову ОСОБА_1 було надано заяву про поновлення строку позовної давності, в якій вказано, що про прийняте Запорізькою міською радою рішення від 27 квітня 2012 року № 56 йому стало відомо у липні 2016 року під час надання Запорізькою міською радою заперечень по справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, яка перебувала у провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів суду факту порушення своїх прав чи інтересів. Судом першої інстанції не встановлено будь-яких протиправних дій самого ОСОБА_3 на отримання ним земельної ділянки, у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, замовником якого є ОСОБА_3, наявні всі перелічені у статті 56 Закону України "Про землеустрій", необхідні для оформлення земельної ділянки у власність; Запорізька міська рада розглянула проект технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, замовником якої був ОСОБА_3 в межах своєї компетенції. Судом також враховано, що на земельні ділянці, що належить ОСОБА_3, наявне нерухоме майно, яке належить йому на праві власності. Суд зазначив, що приватизація земельної ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий № 2310100000:03:036:0187) за ОСОБА_3 відбувалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844 "Про деякі питання реалізації права власності на землю громадянам України" за бюджетною програмою "Безоплатне оформлення та видача громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки", а тому підстави для скасування права власності ОСОБА_3 за вказану земельну ділянку відсутні.

Судом не застосовано строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України 2004 року, оскільки у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з його недоведеністю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права такий як визнання незаконним та скасування технічного паспорту суперечить положенням статті 16 ЦК України, не забезпечує дотримання прав ані власника земельної ділянки ОСОБА_3, ані самого позивача, оскільки скасування технічного паспорту не позбавляє ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку та зведену на ній нерухомість. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив також з того, що раніше в інших провадженнях розглядалися вимоги позивача щодо спірного питання. На виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2011 року визнано не чинним рішення Запорізької міської ради № 73 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд; зобов'язано Запорізьку міську раду винести (прийняти) рішення за заявою ОСОБА_1 за розглядом вказаного питання. Запорізькою міською радою затверджено рішення № 78/130 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Отже, позивачу надавалось право на виготовлення та розроблення землевпорядної документації. З приводу надання іншої, вільної від прав власності земельної ділянки, позивач не звертався. Суд виходив з недоведеності позивачем порушення його прав чи інтересів саме відповідачем ОСОБА_5 та відсутності правових підстав для позбавлення ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 333/1917/17 із Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та касаційної інстанції не з'ясовано, чи являються земельні ділянки по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 однією і тією ж земельною ділянкою, чи співпадають їх кадастрові номери. Суди дійшли помилкового висновку про те, що у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, замовником якого є ОСОБА_3, наявні всі необхідні документи, оскільки серед документів, зокрема, відсутні дозвіл на розробку проекту на відведення земельної ділянки та висновок головного управління архітектури Запорізької міської ради; судами не враховано, що на момент звернення ОСОБА_3 із заявою про надання йому у власність земельної ділянки від 24 листопада 2011 року вже існувала невиконана постанова Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2011 року щодо тієї ж самої земельної ділянки про зобов'язання Запорізької міської ради прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу щодо розробки проекту на її відведення; судами не надано належної правової оцінки обставинам та доказам щодо незаконних дій ТОВ "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" на не спростовано доводів позовної заяви щодо таких незаконних дій, які призвели до порушення його права на отримання земельної ділянки; суди дійшли неправильного висновку про те, що ним не вірно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 січня 2007 року в порядку реалізації пільги, передбаченої пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 звертався до Запорізької міської ради із заявою про відведення йому земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Рішенням Комунарського районного суду від 27 липня 2009 року визнано протиправною бездіяльність Запорізької міської ради щодо не розгляду питання надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва розміром 0,1 га по АДРЕСА_1 за його заявою від 25 січня 2007 року та зобов'язано Запорізьку міську раду розглянути вказане питання.

На виконання рішення Комунарського районного суду від 27 липня 2009 року Запорізька міська рада прийняла рішення від 23 квітня 2010 року № 73, яким відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту відведення вказаної земельної ділянки.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2011 року рішення міської ради № 73 визнано нечинним, зобов'язано Запорізьку міську раду прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу (згоди або відмови) щодо розробки проекту відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва розміром 0,1 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 78/130 ОСОБА_1 надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею до 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка).

Згідно відповіді виконавчого комітету Запорізької міської ради від 12 серпня 2016 року на звернення ОСОБА_1 спірна земельна ділянка, але за іншою адресою: АДРЕСА_2, на підставі рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 56 передана у власність іншому громадянину - ОСОБА_3. Із зазначеної відповіді також вбачається, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_3 відбулась на підставі постанови Кабінету міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844 про безоплатну приватизацію.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до змісту статей 11 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, такий як визнання незаконним та скасування технічного паспорту, не є ефективним, оскільки не сприяє відновленню прав ані власника земельної ділянки ОСОБА_3, ані самого позивача та не скасовує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та зведену на ній нерухомість.

Судами встановлено, що приватизація земельної ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий № undefined) за ОСОБА_3 відбувалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844 "Про деякі питання реалізації права власності на землю громадянам України" за бюджетною програмою "Безоплатне оформлення та видача громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки".

Відповідно до статті 56 Закону України "Про землеустрій", чинної на момент ухвалення оскаржуваного рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 56, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, включає: пояснювальну записку; технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання; акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно - захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень правна земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у технічній документації із землеустрою, які посвідчують право на земельну ділянку, замовником якого є ОСОБА_3, наявні всі перелічені вище документи, необхідні для оформлення земельної ділянки у власність. Будь-яких протиправних дій самого ОСОБА_3 на отримання ним земельної ділянки судами не встановлено; Запорізька міська рада діяла в межах своєї компетенції

Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України у редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення Запорізької міської ради від 27 квітня 2012 року № 56, особа, що зацікавлена в одержані у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Частиною 1 статті 120 ЗК України у редакції, чинній на момент винесення на чергову сесію проекту оскаржуваного рішення Запорізької міської ради, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Судами враховано, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3, наявне нерухоме майно, що належить йому на праві власності.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суди виходили з недоведеності позивачем порушення його прав чи інтересів саме відповідачем ОСОБА_5 та відсутності правових підстав для позбавлення ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх не з'ясували, чи являються земельні ділянки по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 однією і тією ж земельною ділянкою, чи співпадають їх кадастрові номери, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно із частиною 3 статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 10 ЦПК України.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів, виходив з недоведеності позивачем порушення його прав чи інтересів та відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Підстави подання позову зводяться до оцінки дій Запорізької міської ради та не містять доказів порушення прав позивача.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович