Постанова

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 203/2673/18

провадження № 61-11372св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у складі судді Захарчук С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н.

В., Голуб С А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - АТ "Перший український міжнародний банк") про скасування номеру запису про обтяження.

Позов мотивовано тим, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 5823974 від 14 листопада 2007 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року, предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка по

АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого

2018 року у справі № 203/4209/17 договір іпотеки визнано припиненим з 26 квітня 2016 року.

Однак, згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем наявний запис про обтяження: 14362394; дата та час державної реєстрації: 14 листопада 2007 року 15:59:36; підстава виникнення обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 4966, виданий 14 листопада 2007 року, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського МНО Грищенко В. І.; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; відомості про суб'єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжується: ОСОБА_1.

Посилаючись на те, що обтяження відповідачем не знято, ОСОБА_1 просив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про обтяження: 14362394 від 14 листопада 2007 року, реєстраційний номер обтяження: 6030621 від 14 листопада 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що станом на час розгляду справи одноосібним власником зазначеного іпотечного майна є відповідач, який не заперечує проти наявності запису про його обтяження, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами своє право на земельну ділянку та будинок, і що його права, свободи чи законні інтереси порушені, не визнані або оспорюються відповідачем, оскільки іпотекодержатель - АТ "Перший український міжнародний банк" набув права власності на предмет іпотеки, а тому права і обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки припинились, що встановлено в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 липня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, є підстави для виключення усіх відомостей щодо обтяження відносно нерухомого майна іпотекою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 656/676/15-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, що не було ураховано судами попередніх інстанцій.

Доводи інших учасників справи

21 серпня 2020 року АТ "Перший український міжнародний банк" через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з Подільського районного суду міста Києва.

14 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що за умовами договору іпотеки № 5824213 від

14 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ "Перший український міжнародний банк", правонаступником якого є АТ "Перший український міжнародний банк", та ОСОБА_1, було передано в іпотеку земельну ділянку площею 0,0785 га та житловий будинок А-2, загальною площею 359,6 кв. м, а також нежилі будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2018 року у справі № 203/4209/17 позов ОСОБА_1 до АТ "Перший український міжнародний банк" про припинення зобов'язань за кредитним договором, визнання відсутнім права на стягнення, припинення дії іпотеки та скасування записів задоволено частково.

Визнано договір іпотеки від 14 листопада 2007 року № 5824213, укладений між ЗАТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Грищенко В. І., зареєстрований у реєстрі за № 4966, припиненим з 26 квітня 2016 року. Скасовано записи №№ 14362636,14362367,14362609 від 14 листопада 2007 року у Державному реєстрі іпотек та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28 січня 2019 року, право власності на земельну ділянку площею 0,0785 га та житловий будинок А-2, загальною площею 359,6 кв. м, що знаходяться по

АДРЕСА_1,26 квітня 2016 року на підставі договору іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року було зареєстровано за АТ "Перший український міжнародний банк".

Відповідно до відомостей з Державного реєстру щодо указаного нерухомого майна міститься обтяження за номером запису 14362394 (заборона на нерухоме майно), який позивач просив скасувати в судовому порядку.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що відповідним рішенням суду було припинено зобов'язання за іпотечним договором, проте обтяження відповідачем не знято, тому наявний запис про обтяження забезпеченого іпотекою має бути скасований.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 401, 416 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за статтями 400, 401, 416 ЦПК України, та їх обтяжень визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Записи про обтяження погашаються на підставі актів (рішень) уповноважених на це органів або посадових осіб (стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність

31 січня 2013 року).

Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду (пункт 25 Тимчасово порядку державної реєстрації іпотек).

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17 виклав правову позицію, вказавши, що аналіз положень статей 33,36,37,39 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі (частина перша, третя статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом України "Про іпотеку".

Отже, виключний перелік підстав визначено законом, і таке припинення може бути порушене стороною договору іпотеки або власником (співвласником) іпотечного майна.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору іпотеки № 5824213

від 14 листопада 2007 року (застереження в цьому договорі) 26 квітня 2016 року АТ "Перший український міжнародний банк" задовольнив свої вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на іпотечне майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0785 га та житловий будинок А-2, загальною площею 359,6 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1.

Саме в зв'язку з цим судовим рішенням у справі № 203/4209/17 договір іпотеки № 5824213 від 14 листопада 2007 року № 5824213 визнано припиненим з 26 квітня 2016 року.

При цьому тлумачення статті 593 ЦК України та статті 17 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що право застави (іпотеки) може стосуватися тільки чужого майна. Якщо заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право власності на заставлене (іпотечне) майно, то логічним правовим наслідком цього має бути припинення права застави (іпотеки). До випадків, за яких набуття права власності на предмет застави (іпотеки) відбувається з дотриманням процедури, встановленої для права застави, можливо, зокрема, віднести передачу: у власність заставодержателя предмета застави, якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися (частина 3 статті 591 ЦК України); іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України "Про іпотеку").

Встановивши, що іпотекодержатель АТ "Перший український міжнародний банк" набув права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що права і обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки припинились, що встановлено в судовому порядку.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій належним чином встановили обставини справи та дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи одноосібним власником зазначеного іпотечного майна є відповідач, який не заперечує проти наявності запису про його обтяження.

Аргументи заявника щодо неврахування постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц та від 25 вересня 2019 року у справі № 656/676/15-ц є безпідставними, оскільки висновки зроблені у наведених вище справах є нерелевантними спірним правовідносинам. У вказаних справах в першому випадку суб'єктом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості був банк, який набув в позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки, а в другому випадку суб'єктом звернення до суду з позовом про припинення обтяження і виключення запису обтяження була фізична особа, яка придбала на прилюдних торгах нерухоме майно, що належало боржнику.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська