Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №643/5002/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 643/5002/17

провадження № 61-1016св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служби у справах дітей Департаменту праці і соціальної політики Харківської області, Головне управління державної міграційної служби в Харківській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління служби у справах дітей Департаменту праці і соціальної політики Харківської області, Головне управління державної міграційної служби в Харківській області, про надання тимчасового дозволу на виїзд дитини за кордон та позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 7 червня 2003 року до 6 липня 2012 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу син проживає з нею та перебуває на її утриманні; відповідач не цікавиться дитиною, не бере участі у його вихованні, аліменти не сплачує та уникає будь-якого контакту з ним, що, на думку позивача, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

Також вказувала, що для оздоровлення дитини кожного року необхідно проходити оздоровчі процедури, оскільки син має діагноз - астма I-II ступеню та маопатія слабкої ступені обох очей, проте відповідач відмовляється надати дозвіл на виїзд сина за кордон для відпочинку, оздоровлення та розвитку.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 надати дозвіл на виїзд дитини за кордон та позбавити відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року, ухваленим у складі судді Майстренко О. М., позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов у частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Суд першої інстанції також зазначав, що позовні вимоги про надання тимчасового дозволу на виїзд дитини за кордон задоволенню не підлягають, оскільки дозвіл батька, який позбавлений батьківських прав, на виїз дитини за кордон не потрібен.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 5 грудня 2018 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволені позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як достатніх і допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не надано.

Апеляційний суд також попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і зобов`язав Орган опіки та піклування Харківської міської ради здійснювати контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду Харківської області від 5 грудня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, у порушення вимог статті 171 СК України апеляційний суд ухвалив рішення без врахування думки дитини, яка досягла чотирнадцятирічного віку, при вирішенні питань, що стосуються її життя.

Також заявник вважає, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволені клопотання про допит сина ОСОБА_3 у судовому засіданні, оскільки така відмова суперечить судовій практиці, зокрема, позиції Європейського суду з прав людини і основоположних свобод та статті 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, згідно з якими держава повинна забезпечувати дитині, здатній сформулювати власні погляди, право висловлювати свої погляди з питань, що стосуються її життя, при цьому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового засідання. Тому заявник вважає, що думка сина у цій справі мала бути вислухана обов`язково, що апеляційним судом зроблено не було.

Посилаючись на викладене, а також на те, що син не бажає спілкуватися з батьком, оскільки останній не приймає участі в його житті, не цікавиться його навчанням, станом здоров`ям і не сплачує аліменти, ОСОБА_1 просила про задоволення касаційної скарги.

Разом з цим, вказувала, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи й ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 7 червня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 6 липня 2012 року розірвано.

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 .

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2015 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 000 грн, щомісячно, починаючи з 19 травня 2015 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 5 листопада 2015 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 липня 2015 року скасовано.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2016 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 19 травня 2015 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2016 року змінено, а саме зменшено розмір аліментів, стягнених з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1 000 грн до 800 грн щомісячно, починаючи з 19 травня 2015 року, і до досягнення дитиною повноліття.

З розрахунку заборгованості, виданого Московським відділом державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, суди встановили, що станом на 1 лютого 2018 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 9 435,40 грн.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 663 від 2 жовтня 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на зміну прізвища малолітнього сина - ОСОБА_3 , з ОСОБА_1 на прізвище ОСОБА_1 .

З довідки Комунального закладу охорони здоров`я «Харківська міська дитяча поліклініка № 13» суди також встановили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку поліклініки, а з 23 грудня 2015 року перебуває на диспансерному обліку у лікаря - пульмонолога з діагнозом - бронхіальна астма, змішана форма, середньотяжкий персистуючий перебіг, неконтрольована.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 658 від 5 листопада 2014 року ОСОБА_2 визначено порядок участі у вихованні і спілкуванні з сином - ОСОБА_4 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року, ОСОБА_2 у задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні та визначенні порядку участі у вихованні і спілкуванні з дитиною відмовлено.

Відповідно до висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 № 273 від 27 квітня 2018 року, наданого Департаментом служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради, Департамент служб у справах дітей, як представник Органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач як батько не турбується про виховання та утримання дитини, не цікавиться його здоров`ям, не виконує батьківських обов`язків щодо захисту його прав та інтересів. Суд першої інстанції вважав, що наведене свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що обґрунтування суду першої інстанції не є достатнім.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Так, Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що позивач не надала доказів його умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Зазначав, що позивач намагається обґрунтувати свої вимоги тими обставинами, які не відповідають дійсності; відповідач посилаючись на судові рішення, зокрема, на рішення суду про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина, а також на рішення про усунення перешкод у спілкуванні та визначення способу участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні, просив у позові відмовити за безпідставністю.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків; виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю; а наявність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України позивач не довела.

Вирішуючи справу, апеляційний суд вказував на те, що не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів на утримання дитини, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів також не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначав, що твердження позивача про відмову у наданні їй дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон безпідставні, оскільки матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 , в якій останній надав згоду на тимчасовий виїзд на тимчасово окуповану територію - Автономну Республіку Крим - в період з 14 липня 2017 року до 1 вересня 2017 року, малолітнього сина - ОСОБА_5 .

Щодо висновку Департаменту служби у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради та Служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав, апеляційний суд посилався на те, що вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.

Доводи заявника стосовно невстановлення апеляційний суд фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, касаційний суд відхиляє, оскільки апеляційний суд, встановивши, що позивачем не доведено підстав, визначених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав, які є вичерпними, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, доводами касаційної скарги не спростовано та відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи заявника щодо того, що апеляційний суд ухвалив рішення без врахування думки дитини, яка досягла чотирнадцятирічного віку, тобто був неповнолітній, касаційний суд також відхиляє, оскільки під час перегляду справи в апеляційному порядку ОСОБА_4 був малолітніми.

Твердження заявника про помилковість висновку апеляційного суду про відмову у задоволенні клопотання про допит дитини в судовому засіданні, безпідставні, оскільки суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, а тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківський апеляційного суду від 5 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов