Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №570/2844/19 Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №570...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України


Постанова


Іменем України


22 березня 2023 року


м. Київ


справа № 570/2844/19


провадження № 61-8145св21


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:


головуючого - Ступак О. В.,


суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,


учасники справи:


позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,


відповідачі: Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області, державний реєстратор Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області Левчук Юрій Сергійович,


третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,


розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,


ВСТАНОВИВ:


Короткий зміст позовних вимог


У червні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, державного реєстратора Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - державний реєстратор) Левчука Ю. С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію прав.


Позов обґрунтований тим, що з 2000 року позивачі обробляють земельну ділянку сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 0,10 га у с. Грабів, Рівненського району Рівненської області, яка була виділена для ведення особистого підсобного господарства їх батькові, ОСОБА_4 (далі - спірна земельна ділянка).


ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.


Після смерті батька, під час оформлення права власності, зокрема на спірну земельну ділянку, на початку вересня 2018 року виявилося, що ОСОБА_3 обробляє її разом із сусідньою земельною ділянкою. Він повідомив позивачам, що є власником спірної земельної ділянки з 2016 року.


Рішенням Виконавчого комітету Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 лютого 1999 року № 47 (далі - рішення № 47) ОСОБА_3 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,43 га у с. Грабів. Проте копія цього рішення від 18 грудня 1999 року у технічній документації на земельну ділянку не відповідає його оригіналу, що зберігається в архіві Зорянської сільської ради.


Згідно з відповіддю начальника архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації на адвокатський запит від 13 серпня 2019 року Зорянська сільська рада взагалі не ухвалювала рішення від 18 грудня 1999 року № 47, оскільки у цей день ні засідання сесії, ні засідання її виконавчого комітету не проводились, відсутні протоколи і стенограми будь-яких засідань у цей день.


ОСОБА_3 , скориставшись підробленим текстом рішення № 47, замовив виготовлення технічної документації на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3671 га, поглинувши спірну земельну ділянку, якою користувалися позивачі, згідно з рішенням Зорянської сільської ради від 17 лютого 2000 року № 239 (далі - рішення № 239).


Просили визнати незаконним та скасувати рішення № 47; визнати незаконним та скасувати рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 червня 2016 року № 201 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення та відновлення меж земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства» (далі - рішення № 201) в частині затвердження ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,3671 га, кадастровий номер 564684900:22:029:0451, в с. Грабів, Рівненського району, Рівненської області; скасувати рішення державного реєстратора Левчука Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 жовтня 2016 року № 32040420.



Короткий зміст рішення суду першої інстанції


Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року позов задоволено.


Визнано незаконним та скасовано рішення № 47, яким ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,43 га в с. Грабів Рівненського району Рівненської області.


Визнано незаконним та скасовано рішення № 201 в частині затвердження ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,3671 га, кадастровий номер 564684900:22:029:0451, в с. Грабів Рівненського району Рівненської області.


Скасовано рішення державного реєстратора Левчука Ю. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 жовтня 2016 року № 32040420.


Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що до позивачів, як до спадкоємців ОСОБА_4 , перейшли майнові права на земельну ділянку, яка останньому виділена для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення № 239 та підтверджена записом земельно-кадастрової книги с. Грабів № 151.


ОСОБА_3 , скориставшись текстом рішення, який не відповідає оригіналу рішення № 47, замовив виготовлення технічної документації на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не 0,15 га, а 0,3671 га, поглинувши земельну ділянку ОСОБА_4 , право власності на яку ОСОБА_3 зареєстрував ще за життя батька позивачів - 18 жовтня 2016 року.


Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення Зорянської сільської ради порушують права позивачів як законних користувачів земельної ділянки, тому є незаконними і підлягають скасуванню.


Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції


Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2020 року скасоване, у позові відмовлено.


Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстроване в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Видання свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві. ОСОБА_4 , як спадкодавець, за життя не провів реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та не розпочав процедуру її приватизації відповідно до законодавства України, тому його права на неї не могли перейти до спадкоємців.


Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б перешкоджали спадкодавцю за життя реалізувати своє право на землю та зареєструвати право власності у встановленому порядку. Правовстановлюючих документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою позивачі не надали, а записи земельно-кадастрової книги с. Грабів № 151 про те, що вона обліковувалася за спадкодавцем, не є підтвердженням права власності чи права користування нею.


Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна ділянка не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси, тому права позивачів не порушені.


Короткий зміст вимог касаційної скарги


У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.


Аргументи учасників справи


Доводи особи, яка подала касаційну скаргу


Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою рішення Зорянської сільської ради від 12 липня 2018 року № 1215, згідно з яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля) Зорянської сільської ради у с. Грабів площею 0,12 га, цільове призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Тобто у неї виникли законні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки вона вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї.


Ухвалою Рівненського міського суду від 16 червня 2020 року у справі № 570/2041/20 ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності вчиненого злочину, проте встановлено, що він без розгляду сесією сільської ради питання про відведення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки склав та видав йому завідомо неправдивий офіційний документ - рішення № 47.


ОСОБА_3 ніколи не обробляв спірну земельну ділянку та не користувався нею. Законним власником спірної земельної ділянки до свої смерті був ОСОБА_4 , якого за життя позбавили права реалізувати рішення № 239.


ОСОБА_3 знав, що рішення № 47 йому видано незаконно, без розгляду питання щодо виділу землі на пленарному засіданні ради.


Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявниця зазначає: суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, постановах Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 619/734/17-ц, провадження № 61-31666св18, від 02 вересня 2020 року у справі № 2010/5609/12, провадження № 61-48980св18, від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17, провадження № 61-3223св19, від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, провадження № 61-48597св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17, провадження № 61-14949св19, від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, провадження № 61-1796св17. Суд не дослідив докази у справі.


Аргументи інших учасників справи


У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що він є власником спірної земельної ділянки, щорічно сплачує земельний податок, вільно володіє та користується належним йому майном.


ОСОБА_4 за життя не зареєстрував право власності на земельну ділянку та не розпочав процедуру приватизації, тому спірна земельна ділянка не перейшла до позивачки як спадкоємиці ОСОБА_4 .


Висновки у постановах Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, стосуються відмінних від цієї справи правовідносин, у порівнюваних справах не встановлено, що земельна ділянка не увійшла до спадкової маси.


Ухвала про закриття кримінального провадження не є судовим рішенням, яке встановлює вину обвинуваченого. Дослідження матеріалів кримінального провадження не входить до предмета доказування у цій справі.


Рух справи в суді касаційної інстанції


Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.


У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.


Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.


Позиція Верховного Суду


Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи


Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.


Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.


Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.


Касаційна скарга містить доводи лише в частині позову ОСОБА_1 . Водночас ОСОБА_2 судові рішення не оскаржував, а відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.


Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.


Фактичні обставини справи, встановлені судами


Суди встановили, що рішенням № 239 ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства. Земельна ділянка межує з обох сторін із земельними ділянками, власниками яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .


ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, його спадкоємцями є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .


09 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Зорянської сільської ради про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 та для ведення особистого селянського господарства в с. Грабів.


12 липня 2018 року Зорянською сільською радою надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля) Зорянської сільської ради у с. Грабів площею 0,12 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.


У відповіді на запит ОСОБА_2 стосовно виїзду земельної комісії з метою вирішення межового спору Зорянська сільська рада листом від 27 листопада 2018 року №2261/02-12/18 повідомила, що в результаті обстеження земельних ділянок із залученням представників землевпорядної організації Приватна фірма «Лімб» встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_3 згідно з рішенням Виконавчого комітету Зорянської сільської ради за № 47 від 18 лютого1999 року.


Начальник архівного відділу райдержадміністрації від 13 серпня 2019 року на адвокатський запит повідомив, що 18 грудня 1999 року рішення № 47 Зорянською сільською радою взагалі не приймалося, того дня не проводилося ні засідання сесії, ні засідання виконкому, відсутні як протоколи засідання, так і стенограми.


У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до прокуратури Рівненської області з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, на підставі якої внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42019180000000074.


01 червня 2020 року до Рівненського районного суду направлено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42019180000000074 від 28 листопада 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України - внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу, а саме: рішення сесії Зорянської сільської ради від 18 грудня 2008 року № 47 «Про передачу земельних ділянок у власність».


Рівненський районний суд Рівненської області під час розгляду вказаного кримінального провадження встановив, що ОСОБА_5 , працюючи з 11 серпня 2002 року по 18 жовтня 2016 року на посаді спеціаліста 1 категорії - землевпорядника Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, в приміщенні Зорянської сільської ради Рівненського району умисно, одноособово, без розгляду питання про відведення ОСОБА_3 земельної ділянки у власність сесією сільської ради, шляхом підписання та посвідчення гербовою печаткою Зорянської сільської ради, склав та видав ОСОБА_3 завідомо неправдивий офіційний документ: рішення № 47, згідно з яким ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,43 га для ведення особистого селянського господарства в с. Грабів Рівненського району Рівненської області.


Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 16 червня 2020 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з тим, що минув трирічний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження № 42019180000000074 закрито.


Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права


Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.


Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.


Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.


Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.


Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.


Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.


Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 як спадкодавець за життя не провів реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та не розпочав процедуру її приватизації, тому його права на спірну ділянку не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси.


Верховний Суд погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.


Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.


Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.


Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).


До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).


Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.


Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.


Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.


До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.


Рішенням № 239 ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства.


ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, не почавши процедуру приватизації спірної земельної ділянки.


Відповідно до статті 6 ЗК України 1990 року (у редакції на 17 лютого 2000 року), громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.


Згідно з статтею 17 ЗК України 1990 року (у редакції на 17 лютого 2000 року) передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно зі статтями 57 і 67 цього Кодексу.


Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).


Відповідно до статей 22, 23 ЗК України 1990 року (у редакції на 17 лютого 2000 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.


Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.


До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.


З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.


ЗК України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передання у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.


Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.


Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20.


Отже, у випадку, якщо спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації.


У матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_4 оформив право на спірну земельну ділянку (право постійного землекористування чи право власності) або почав процедуру приватизації спірної земельної ділянки: отримав дозвіл на розроблення технічної документації, почав її розроблення чи встановив межі в натурі. Відповідно до записів земельно-кадастрової книги с. Грабів № 151 (т. 1, а. с. 78) у користуванні спадкодавця перебували три земельні ділянки, що не вказує на те, що він набув їх, зокрема і спірну, у власність.


У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що має «законні очікування» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку в межах дозволу на розроблення проєкту землеустрою, наданого рішенням Зорянської сільської ради від 12 липня 2018 року.


Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.


У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет і підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12 13 ЦПК України).


Цей принцип у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на початок, перебіг, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.


Верховний Суд виходить з того, що позивачка у позовній заяві як на підставу позову не посилалась на те, що порушено її право на захист законних очікувань продовжити і завершити приватизацію спірної земельної ділянки, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо якої, надав їй уповноважений орган у 2018 році, а обґрунтувала свій позов тим, що як спадкоємиця має право на спірну земельну ділянку після смерті батька, право власності на яку він за життя не оформив.


Враховуючи вказане, з урахуванням підстав позову, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 не набула майнові права щодо спірної земельної ділянки у порядку спадкування після смерті свого батька, ОСОБА_4 , тому немає підстав для задоволення її позову.


У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.


Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.


У постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, провадження № 61-48597св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 724/1127/17, провадження № 61-14949св19, від 01 серпня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, провадження № 61-1796св17, від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, провадження № 61-48597св18, Верховний Суд дійшов висновку про те, що висновки суду апеляційної інстанції порушують права позивача на захист «законних очікувань» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку в межах дозволу та проєкту землеустрою, оскільки вона вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на неї.


Оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1 визначила підставою позову її право на спадкування права на спірну земельну ділянку, а не право на завершення процедури приватизації спірної земельної ділянки, то вказані висновки Верховного Суду є незастосовними.


Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18, не є релевантним у справі, що переглядається.


Правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18, постановах Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 619/734/17-ц, провадження № 61-31666св18, від 02 вересня 2020 року у справі № 2010/5609/12, провадження № 61-48980св18, від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17, провадження № 61-3223св19, відповідно до яких відсутність рішення відповідного органу державної влади чи органумісцевого самоврядування про відчуження майна означає, що воно вибуло із володіння поза волею власника, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.


Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, постанова Верховного Суду від 09 серпня 2021 року у справі № 145/1669/19, провадження № 61-14656св20).


З огляду на викладене немає підстав надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги.


Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги


Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.


Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.


Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.


Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.


Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду


ПОСТАНОВИВ:


Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.


Постанову Рівненського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.


Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.



Головуючий О. В. Ступак


Судді: І. Ю. Гулейков


: А. С. Олійник


С. О. Погрібний


В. В. Яремко



logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати