Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №521/20530/19
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №521/20530/19
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №521/20530/19

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 521/20530/19

провадження № 61-1448св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Комунальне підприємство Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» (далі - КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації») про скасування рішень державного реєстратора, відновлення записів та внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 04січня 1994 року вона набула право власності на частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Інші частки у праві власності навказаний будинок належать відповідачу ОСОБА_4 .

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до неї про припинення права власності на частку у спільному майні.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року припинено право власності ОСОБА_1 на належну їй частку у спільному майні та на підставі вказаного рішення внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року вказане заочне рішення було скасовано, а справа призначена до розгляду.

Проте, відповідні зміни щодо переходу права власності на частку у праві власності будинок до ОСОБА_2 були зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О. М., яким було проведено три реєстраційні дії, а саме:

- перенесені дані щодо права власності позивачки на частку житлового будинку з Реєстру прав власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для подальшого припинення (підстава -рішення державного реєстратора № 40212616 від 20 березня 2018 року);

- скасовано запис про право власності позивачки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (підстава - рішення державного реєстратора № 40213168 від 20 березня 2018 року);

- зареєстровано право власності на частку у праві власності на житловий будинок за ОСОБА_2 .

У подальшому, 22 червня 2018 року державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан М. О. були внесені зміни до розділу № 1014058451101, відкритого на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Зміни були внесені до технічних характеристик об`єкту нерухомого майна щодо площі нерухомого майна, кількості житлових будинків та господарських споруд.

Підставою для внесення змін стало рішення державного реєстратора № 41744074 від 22 червня 2018 року.

Підставою прийняття указаного рішення державного реєстратора стали висновок щодо технічного стану об`єкта № 12 від 13 квітня 2018 року, виданий ФОП ОСОБА_6 , та технічний паспорт від 13 квітня 2018 року, виданий ФОП ОСОБА_6 .

Право власності ОСОБА_2 на частку у праві власності на житловий будинок, набуте на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017року, було скасовано, проте поновлення права позивачки не відбулось, оскільки внесені державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан М. О. зміни щодо опису майна містять суперечності між наявними у неї документами та документами, які містяться в реєстрі прав власності.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позовні вимоги, позивачка просила:

- скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О. М., індексний № 40212616 від 20 березня 2018 року про перенесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для подальшого припинення права власності;

- скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О. М., індексний № 40213168 від 20 березня 2018 року про припинення права власності ОСОБА_1 та відновити запис про право власності ОСОБА_1 на 1/4 частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Шевиріною А. О., державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори 04 січня 1994 року № 4-4;

- скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан М. О., індексний № 41744074 від 22 червня 2018 року та внести зміни до розділу № 1014058451101, щодо опису об`єкту нерухомості, а саме поновити запис про опис об`єкта: «загальна площа: 49,7 кв.м, житлова площа: 23,6 кв.м, складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літерою «А» та надвірних споруд під літерами «Д» - літня кухня, № 1-2 «огорожа», І-ІІ мостіння».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що що позивачкою обрано неналежний (неефективний) спосіб захисту своїх прав. Суд вказав, що належним способом захисту прав та інтересів останньої у даному випадку є звернення до суду з вимогою не про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. При цьому суд прийняв до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 20 листопада 2019 року по справі № 802/1340/18-а.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О. М., індексний № 40212616 від 20 березня 2018 року про перенесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для подальшого припинення права власності.

Скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О. М., індексний № 40213168 від 20 березня 2018 року про припинення права власності ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан М. О., індексний № 41744074 від 22 червня 2018 року.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 про відновлення запису про право власності ОСОБА_1 на частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Шевиріною А. О., державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори 04 січня 1994 року № 4-4, внесення змін до розділу № 1014058451101, та щодо опису об`єкту нерухомості, а саме - поновлення запису про опис об`єкта: «загальна площа: 49,7 кв.м, житлова площа: 23,6 кв.м, складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літерою «А» та надвірних споруд під літерами «Д» - літня кухня, № 1-2 «огорожа», І-ІІ мостіння», відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з 16 січня 2020року, тобто на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачав такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому суд першої інстанції помилково констатував необхідність його застосування, оскількив практичному аспекті такий спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати позивачці відновлення їїпорушеного права.

При цьому суд вказав, що станом на час скасування заочного рішення суду, яким було припинено право власності ОСОБА_1 на належну їй частину вказаного будинку та визнано право власності на частину за ОСОБА_2 , споруда під літ. «Д» в загальній характеристиці будинку набула іншого статусу, що безумовно вплинуло на права позивачки. Частка нерухомого майна не відокремлена, зміна характеристики і щодо літ. «Д» не лише створює перешкоди для відновленню реєстрації права власності ОСОБА_1 , але і по суті змінює об`єкт права власності в цілому. Тому рішення державного реєстратора № 40212616 від 20 березня 2018 року, № 40213168 від 20 березня 2018 року, № 41744074 від 22 червня 2018 року порушують права та законні інтереси позивачки, є перешкодою для їх відновлення, у зв`язку із чим підлягають скасуванню.

Оскільки скасування оспорюваних рішень державних реєстраторів в судовому порядку є підставою для відновлення реєстрації права власності позивачки на нерухоме майно та відновлення запису щодо опису об`єкту нерухомості, тому апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог про відновлення запису про право власності ОСОБА_1 та щодо опису об`єкту нерухомості.

Узагальнені доводи касаційної скарги

23 січня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог про відновлення запису про право власності на 1/4 частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 04 січня 1994 року № 4-4, а також у частині внесення змін до розділу № 1014058451101 щодо опису об`єкту нерухомості, а саме - поновлення запису про опис об`єкта: «загальна площа: 49,7 кв. м, житлова площа: 23,6 кв. м, складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літерою «А» та надвірних споруд під літерами «Д» - літня кухня, № 1-2 «огорожа», І-ІІ мостіння» та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити вказані вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій ухвалив судове рішення в оскарженій частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі 521/20530/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/2350/18 (914/608/20).

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року касаційне провадження у даній справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до договору дарування від 04 січня 1994 року, посвідченого Сьомою Одеською нотаріальною конторою, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_7 у дар частину домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складалось в цілому з одного кам`яного будинку, загальною площею 23,6 кв. м. під літерою «А» та надвірних споруд під літерами «Б», «В», «С» - сараї, «Г» вбиральня, «Д» - літня кухня, 1-3 - огородження, І-II - мощення, розташованих на земельній ділянці площею 778 кв. м.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 червня 2010 року встановлено факт належності ОСОБА_1 договору дарування від 04 січня 1994 року, зареєстрованого в реєстрі за N 4-4, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Сьомої Одеської нотаріальної контори від 27 серпня 2016 року, відповідачу ОСОБА_2 належить 3/4 часток житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 . Житловий будинок складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літерою «А», загальною площею 49,7 кв. м., в тому числі житловою площею - 23,6 кв. м., та надвірних споруд під літерами «Д» - літня кухня, № 1-2 огорожа, І-II - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 778 кв. м., яка знаходиться у фактичному користуванні.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року у справі № 521/3483/17 за позовом ОСОБА_2 припинено право власності ОСОБА_1 на належну їй 1/4 частину вказаного будинку, визнано право власності на вказану частину за ОСОБА_2

20 березня 2018 року державним реєстратором Бондарем О. М. на підставі рішення № 40212616 перенесено інформацію щодо права власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з Реєстру прав власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для подальшого припинення. Скасовано запис про право власності ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора № 40213168 від 20 березня 2018 року та зареєстровано право власності на частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

13 квітня 2018 року під час проведення ФОП ОСОБА_6 технічної інвентаризації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на замовлення ОСОБА_2 складено висновок № 12 щодо технічного стану об`єкту нерухомості. Відповідно до вказаного висновку встановлено наявність технічної помилки при визначенні будівлі літ «Д» як літньої кухні, так як в технічному паспорті від 18 січня 2005 року вищезазначена будівля інвентаризована як житловий будинок літ «Д» з поверховими планами та експлуатацією приміщень. Вказано, що зазначена споруда не є самочинною, а також встановлено зміну функціонального призначення деяких кімнат в житлові та нежитлові без проведення самочинного будівництва або реконструкції. За рахунок вказаних змін об`єкт нерухомості - житловий будинок має наступний склад: житловий будинок літ. «А», житловий будинок літ. «Д», душова літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», огорожа 1-4 загальною площею 112,1, житловою 56,6 кв. м.

13 квітня 2018 року ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами.

22 червня 2018 року державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан М. О. внесено запис про зміну технічних характеристик об`єкту нерухомості щодо його площі, кількості житлових будинків та господарських споруд, а саме: кількість будинків зросла до 2 житлових будинків, з`явилось 2 господарських споруди-душова, вбиральня. Загальна площа будинку збільшилася до 112,1 кв. м., житлова до 56,6 кв. м.

Підставою внесення змін слугувало рішення державного реєстратора № 41744074 від 22 червня 2018 року прийняте на підставі висновку № 12 від 13 квітня 2018 року щодо технічного стану об`єкта нерухомості.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2018 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року щодо припинення права власності ОСОБА_1 на належну їй частину вказаного будинку, визнання права власності на вказану частину за ОСОБА_2 , скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням державного реєстратора Янчевою Я. Г. від 19 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у скасуванні запису про право власності з посиланням на те, що підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 на частину спірного будинку стало не лише скасоване заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року, а й висновок щодо технічного стану вказаного об`єкту № 12 від 13 квітня 2018 року, виданого ФОП ОСОБА_6 та технічного паспорту від 13 квітня 2018 року.

На момент розгляду цієї справи апеляційним судом та на цей час справа № 521/3483/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на належну їй 1/4 частину житлового будинку Малиновським районним судом м. Одеси не розглянута.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині вирішення вимог позову щодо скасування рішень державних реєстраторів у касаційному порядку не оскаржена, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

При розгляді справи цієї категорії суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Положення Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У цій справі суд, задовольнивши позовні вимоги про скасування рішень державних реєстраторів, вирішив тим самим спір про право, наявний між сторонами, оскільки державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем та внести відповідні зміни щодо опису об`єкта нерухомості.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відновлення запису та внесення змін про опис нерухомого майна.

Посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов