Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.12.2020 року у справі №214/7177/19

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 214/7177/19

провадження № 61-16595 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2;

представник позивачів - адвокат Ващенко Олександр Миколайович;

відповідач - ОСОБА_3;

третя особа - виконавчий комітет Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2020 року у складі судді Прасолова В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що вони разом з відповідачем ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1, виданим 23 грудня 1994 року управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому м. Кривого Рогу.

Вказували, що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Починаючи з 2013 року відповідач перешкоджає їм у користуванні спільним майном шляхом зміни замків від вхідних дверей та не пускаючи їх до своєї власності. Добровільно усунути перешкоди у користуванні житлом відповідач відмовляється.

Вважали, що мають рівні з відповідачем права на користуватися спільною сумісною власністю - квартирою АДРЕСА_1, проте відповідач створює перешкоди у володінні, користуванні та розпоряджанні належним їм майном, у зв'язку з чим вони вимушені проживати за іншою адресою.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ними квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення їх до вказаної квартири та передачі ключів від квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказану квартиру; зобов'язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ключі від вказаної квартири.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 та мають рівні права на користування цим житловим приміщенням, а відповідач чинить позивачам у цьому перешкоди шляхом заміни замків від вхідних дверей, у зв'язку з чим наявні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд зазначив, що факт позбавлення ОСОБА_3 права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні спірним житлом шляхом зміни замків на вхідних дверях встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, у справі № 214/368/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Тому відхилив доводи відповідача про те, що зміна замків є недоведеною, позивачі добровільно виїхали зі спірного житла та з його боку не було порушень їх прав у користуванні спірною квартирою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року й передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 214/7177/19 із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту перешкоджання відповідачем у здійсненні позивачами права користування спірною квартирою є помилковими.

Наголошував на тому, що суди попередніх інстанцій надали більшу перевагу доказам позивачів, при цьому не надали жодної правової оцінки наданим ним доказам, чим допустили необ'єктивність в оцінці доказів, що призвело до ухвалення неправильних судових рішень. Так, судами не враховано акти від 13 квітня 2014 року, 28 листопада 2018 року, від 12 січня 2020 року, які, на його думку, переконливо свідчать про те, що позивачі з 2013-2014 років виїхали зі спірного житла і жодного разу не з'являлись, а тому порушень їх прав у користуванні спірною квартирою з його сторони не було та не могло бути. Вважав, що вказані акти мають також суттєве значення у визначенні строків позовної давності, на застосуванні якої він наполягав. При цьому суди безпідставно визнали належним доказом акт від 02 вересня 2019 року, підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_2, наданий позивачами, відповідно до якого він нібито перешкоджає позивачам користуватися квартирою шляхом встановлення додаткового замка на дверях квартири.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1, виданим 23 грудня 1994 року управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому м. Кривого Рогу (а. с. 7).

Відповідно до актів від 13 квітня 2014 року, 28 листопада 2018 року, від 12 січня 2020 року, складених мешканцями будинку та майстром дільниці ТОВ "Жилсервіс", ОСОБА_1 не проживає з 2013 року у квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - з 2014 року (а. с. 41,42,43).

Встановлено, що ОСОБА_3 чинить позивачам перешкоди у користуванні належною їм на праві спільної сумісної власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом заміни замків від вхідних дверей.

Актом від 02 вересня 2019 року, складеним мешканцями будинку, майстром дільниці та начальником ТОВ "Жилсервіс-КР", підтверджено, що ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2013 року та 2014 року відповідно у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом встановлення додаткового замка на двері квартири (а. с. 9).

Вказані обставини також встановлено рішенням Саксаганського районного суду м.

Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі № 214/368/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням (а. с. 56-58,94-95).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (стаття 386 ЦК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, квартири або будинку, вимагати усунень свого порушеного права шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту порушеного права на підставі цієї норми права є наявність

у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод

у користуванні власником своєю власністю.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2 статті 386 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

На підставі викладеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився

й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заміна замків на вхідних дверях спірної квартири та ненадання відповідачем ключів від неї для забезпечення вільного доступу завдає обмежень у праві користуванні житлом позивачами, які є співвласниками цієї квартири, отже їх порушене право підлягає захисту. Позивачі, як співвласники майна, мають право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні свого права власності.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що сторони у справі, будучи співвласниками квартири АДРЕСА_1, мають рівні права на користування цим житловим приміщенням, а тому перешкоди у володінні, користуванні та розпоряджанні належним їм майном, які чинить їм відповідач, мають бути усунуті у визначений позивачами спосіб.

Факт позбавлення ОСОБА_3 права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні спірним житлом шляхом заміни замків на вхідних дверях встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі № 214/368/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Судами надана належна правова оцінка акту від 02 вересня 2019 року, складеного мешканцями будинку, майстром дільниці та начальником ТОВ "Жилсервіс-КР", яким підтверджено, що ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2013 року та 2014 року відповідно у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом встановлення додаткового замка на двері квартири.

Таким чином, суди вважали доведеним факт чинення перешкод відповідачем у користуванні позивачами належним їм на праві спільної сумісної власності майном, що підтверджено належними доказами, які відповідачем не спростовано.

Акти від 13 квітня 2014 року, 28 листопада 2018 року, від 12 січня 2020 року, складені мешканцями будинку та майстром дільниці ТОВ "Жилсервіс", щодо непроживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2013 року та з 2014 року відповідно у квартирі АДРЕСА_1 не є беззаперечними доказами відсутності перешкод з боку відповідача у користуванні позивачами спірною квартирою та порушення їх прав як співвласників квартири.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання відповідача у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме положень частини 4 статті 267 ЦК України, є безпідставним, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що на вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю позовна давність не поширюється.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович